Партія регіонів вкотре вже на офіційному рівні продемонструвала дикунську суміш невігластва, хамства і неосталінізму. Схоже, ця суміш і є її ідеологією – справжньою, а не показною. Втім, судіть самі. Наводжу повністю заяву прес-служби Партії регіонів від 25 квітня, розміщену на партійному сайті.
«Рішення депутатів Львівської міської ради про оголошення 9 травня днем скорботи ПАРТІЯ РЕГІОНІВ розцінює як грубу провокацію, мета якої – дестабілізувати ситуацію в суспільстві і спровокувати громадянське протистояння.
Дев’яте травня для українського народу, всіх народів, які розгромили нацизм, завжди буде Великим Святом Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Відрікатися від нього – це означає зраджувати пам’ять наших батьків та дідів, які відстояли свободу і незалежність нашої Батьківщини. Сама думка про таку зраду для нас образлива.
У тих, хто готував скандальне рішення Львівської міської ради, – інші герої. Ті, хто у 41-му зустрічав окупантів із квітами, ті, хто з готовністю брав участь у знищенні мирного населення, у розправах над партизанами і підпільниками. Для фашистських прихвоснів і їх послідовників день остаточного розгрому їхніх кумирів святом бути не може за визначенням. Саме тому вони і пропонують зустріти світле свято траурними стрічками.
З пам’яттю про жертви тоталітарних режимів такі «пропозиції» не мають нічого спільного. Хоча б тому, що 9 травня наш народ здобув перемогу над найстрашнішим із таких режимів. І сумувати з цього приводу – блюзнірство. Тим більше, що львівським депутатам відомо: День пам’яті жертв політичних репресій в Україні відзначається у третю неділю травня.
Саме тому ПАРТІЯ РЕГІОНІВ заявляє: войовничим радикалам слід нарешті засвоїти уроки минулого, усвідомити, що фашизм у будь-яких його проявах переможений, засуджений, і не підлягає реабілітації. Будь-які спроби осквернити пам’ять про подвиг народу-визволителя Європи від коричневої чуми і символи Великої Перемоги будуть жорстко зупинені».
Цікаво, чи розуміли ті, хто писав цю заяву, що послідовне виконання її настанов матиме наслідком оголошення Україною війни не лише об’єднаній Європі та значній частині держав-членів СНД, а й усім Об’єднаним Націям? І що саме Партія регіонів, а не Львівська міськрада у плані протистояння ООН якраз і рухається шляхом, котрий свого часу сповна пройшов Гітлер?
Вірні сини радянської Вітчизни
Почнімо з самого початку. Теза, що «9 травня для українського народу, всіх народів, які розгромили нацизм, завжди буде Великим Святом Перемоги у Великій Вітчизняній війні» – взірець безграмотності, демагогії і блюзнірства.
По-перше, у Європі День перемоги над нацизмом і миру – це 8 травня. А 9 травня – це День Європи. Звичайно, у «донецьких» ідеологів не здригнеться рука, виключаючи своїм твердженням з числа «всіх народів, які розгромили нацизм», поляків, котрі вступили у нерівний бій із нацистською армією 1 вересня 1939 року – після підписання пакту Молотова-Ріббентропа, який зробив СРСР та Третій Райх союзниками у поділі Центрально-Східної Європи. Та й французів і британців (які спільно в 1940 році вибили найкращі кадри Люфтваффе, а потім Велика Британія рік практично самотужки протистояла Німеччині та Італії, підтримуваним СРСР, який мав із обома цими державами угоди про дружбу) серед учасників «великої вітчизняної» щось не було. Й американців. І сербів. І греків. І норвежців із голландцями (маленькі країни, але не схилили голови; їхні величезні торговельні флоти зробили неабиякий внесок у розгром нацизму…). Й албанців. І різних там канадців… Всі ці народи (крім американців) уступили у війну з нацизмом та фашизмом раніше за Радянський Союз, який до останнього «дружив» із Гітлером і рятував того від нестачі продовольства та промислової сировини.
По-друге, навіть на просторах СНД не всюди відзначають «перемогу у вітчизняній війні»: у Вірменії 9 травня – це День Перемоги і Миру, в Узбекистані – День Пам’яті та Почестей, а в Молдові – День Перемоги та пам’яті героїв, що полягли за незалежність Батьківщини. ООН, починаючи з 2005 року, офіційно відзначає 8–9 травня як Дні пам’яті та примирення. А ООН, як відомо, була створена на основі антигітлерівської коаліції та на ідейних засадах протистояння тоталітаризму і ствердження демократії.
По-третє, якщо вже про щось говорити, то треба називати речі власними іменами. «Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу» – таке ймення дав їй товариш Сталін. Іноді, правда, він же говорив «…війна радянського народу». Чому Україна має відзначати свято Радянського Союзу, який німецький філософ-антифашист Карл Ясперс цілком умотивовано назвав разом з Третім Райхом двома головними злочинними державами ХХ століття?
Наступне твердження – про те, що у війні, мовляв, «відстояли свободу і незалежність нашої Батьківщини», – не менш яскраво розкриває єство Партії регіонів. Виявляється, на Сталіна в СРСР існувала свобода… No comments.
А про яку тут Батьківщину йдеться? Невже ж Україна тоді була незалежною? Чи для «регіоналів» і досі Батьківщиною є Радянський Союз? Тоді мають рацію ті, хто стверджує: Партія регіонів – це окупанти України, відтак з ними слід і чинити так, як чинять із окупантами.
І, нарешті, з публічними виступами про «подвиг народу-визволителя Європи від коричневої чуми» (тобто – про радянський народ) депутатам від Партії регіонів варто було би проїхатися Польщею, Угорщиною чи Чехією. Але завчасно приготувавшись до того, що депутатська недоторканність може їх не порятувати від палкого виявлення почуттів з боку нащадків «визволених»…
Українці «першого» і «другого» ґатунків по-«регіональному»
«З пам’яттю про жертви тоталітарних режимів такі «пропозиції» не мають нічого спільного. Хоча б тому, що 9 травня наш народ здобув перемогу над найстрашнішим із таких режимів», – заявляє прес-служба Партії регіонів. Щодо того, який режим був найстрашнішим, – це питання дискусійне; принаймні, більшовизм убив українців більше, ніж гітлеризм, в тому числі – і в лавах Червоної армії, втрати якої були в кілька разів більшими, ніж у противників. За даними знищеної в інтернеті після приходу до влади Партії регіонів Книги пам’яті України (єдиний її слід, що залишився, – це звернення голови Головної редакційної колегії Книги, генерала армії, Героя України Івана Герасимова), поіменно названі втрати українців на полях битв Другої світової – шість мільйонів осіб. А українці воювали з нацизмом з 1 вересня 1939-го по 2 вересня 1945 року у лавах різних армій, і вважати тисячі тих із них, хто загинув у складі Війська польського у той час, коли Сталін з Ріббентропом пив у Кремлі шампанське за здоров’я «улюбленого фюрера всіх німців», людьми «другого ґатунку», ведучи мову тільки про «велику вітчизняну» – це навіть не цинізм, це щось більш аморальне.
Ну, а щодо «перемоги нашого народу», такої перемоги нема ніде інде, ніж у радянській пропаганді. 1963 року голова КДБ Володимир Семичасний подав лідерові КПРС Микиті Хрущову цілком таємну записку, де містилися розшифровки зафіксованих «спецзасобами» (простіше сказати, підслуханих) розмов Георгія Жукова за чаркою зі своїми фронтовими друзями. Найзнаменитіший сталінський полководець, поміж іншого, сказав таке: «…Описання історії, хоча також спотворене, але все-таки більш чесне у німецьких генералів, вони більш правдиво пишуть. А от «История Великой Отечественной войны» абсолютно неправдива. Зараз говорять, що союзники ніколи нам не допомагали… Але ж не можна заперечувати, що американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми б не могли формувати свої резерви і не могли б продовжувати війну… У нас не було вибухівки, пороху. Не було чим споряджати патрони. Американці по-справжньому виручили нас із порохом, вибухівкою. А скільки вони нам гнали листової сталі! Хіба ми могли б швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога сталлю? А зараз представляють справу так, наче у нас все це було своє в достатку».
Зверніть увагу на слова заступника Верховного головнокомандувача: «ми не могли би продовжувати війну». Простіше кажучи, Червона армія та радянська держава «велику вітчизняну» програвали, але порятували союзники. І не тільки постачанням: 2/3 втрат Люфтваффе і майже 100% втрат Кріґсмаріне – це Західний фронт.
У ретельно відшліфованих, дописаних і переписаних ідеологічним відділом ЦК КПРС «мемуарах» Жукова міститься чимало неправди; але у розмовах за чаркою з людьми, котрим він довіряв, маршал говорив те, що думав і знав. Тож нацизм був розгромлений не Радянським Союзом, а Об’єднаними Націями, і не міг бути «народом-визволителем» той, хто перебував у тоталітарному рабстві.
Ця формула – щодо «визволителя» – універсальна. Речники Партії регіонів зі зневагою говорять про тих, «хто у 41-му зустрічав окупантів із квітами». А зустрічав з квітами німецькі війська не хто інший, як український народ.
Ось що писав про прихід німецьких військ до Києва (не до Львова!) у всесвітньо відомому документальному романі «Бабин Яр» Анатолій Кузнєцов:
«Раптом пролунав глухий тупіт, люк піднявся, і сусідка Олена Павлівна, збуджена, на себе не схожа, закричала з радісним подивом, з торжеством:
– Що ви сидите? Німці прийшли! Радянська влада скінчилася!
– Да-а… – сказав приголомшений дід і перехрестився широко. – Слава тобі, Господи, скінчилася ця босяцька влада, а я вже думав, не доживу… Будемо тепер жити.
…Тротуар швидко наповнювався, люди бігли з усіх боків, і всі вони, як і ми, дивилися на цю армаду приголомшено, починали посміхатися німцям у відповідь і пробувати заговорювати з ними… Всі навколо посміювалися і посміхалися.
Від Бондарського провулка утворився якийсь рух: видно було, як урочисто пливуть голови, і вийшла процесія дідів та бабусь. Передній старий, з рушником через плече, ніс на таці круглий український хліб з сільницею на ньому… Літні люди запізнилися і розгубилися: кому вручати? Передній рушив до найближчого білого лімузину, звідки, посміхаючись, дивилися офіцери, і з поклоном подав піднос».
Але – не може бути «визволителем» той, хто перебуває у тоталітарному рабстві, і невдовзі нацистський режим показав свої зуби. У Києві до Биківні додався Бабин Яр. А в Сімферополі нацисти розстрілювали своїх жертв саме там, де це робили більшовики у 1920–21 роках…
І, як прохопився Сталін, головною причиною катастрофи нацизму стала «дурнувата політика Гітлера, яка перетворила народи СРСР на заклятих ворогів нинішньої Німеччини».
Перемога Колими над Бухенвальдом
Щоправда, «армією-визволителькою» від того Червона армія не стала і стати не могла – попри справді героїчні зусилля мільйонів генералів, офіцерів та солдатів, вона залишалася інструментом тоталітарного режиму, і це наочно виявилося під час її походу до Європи.
Ось – свідчення сержанта Ніколая Нікуліна, по війні – знаного пітерського мистецтвознавця, професора: «Військові дівчата накинулися на закордонне барахло. Форму носити набридло, а кругом такі гарні речі!.. Одного разу зв’язківки наділи яскраві сукні, туфельки на високих підборах і щасливі, сяючі пішли вулицею. Назустріч – група п’яних солдатів:
– Ага! Фрави!! Ком! – І потягли дівчат у підворіття.
– Так ми росіяни, свої, ай! Ай!
– А нам начхати! фрави!
Солдати так і не зрозуміли, з ким мають справу, а дівчата випили чашу, яка випала багатьом німецьким жінкам».
Те, що робили п’яні «визволителі» зі своїми, вони – у незрівнянно більших масштабах – у тверезому вигляді робили не тільки з німецьким, а й з польським, сербським чи угорським населенням. Та це – окрема тема.
Тут же ще раз процитую «Бабин Яр»: «Священна» війна СРСР проти Гітлера була лишень несамовитою боротьбою за право сидіти не в чужоземному, а у своєму власному концтаборі, плекаючи надії розширити саме його на весь світ. Між садизмом обох сторін принципової різниці немає. У «німецькому гуманізмі» Гітлера було більше винахідливості і бузувірства, але в душогубках та печах гинули громадяни чужих націй і завойованих країн. «Соціалістичний гуманізм» Сталіна до печей не додумався, зате загибель обрушилася на своїх співгромадян. У таких відмінностях вся різниця; невідомо, що гірше. Але «соціалістичний гуманізм» переміг».
Отож єдиним ґанджем у рішенні Львівської міськради, як на мене, є те, що 9 травня слід було оголосити – відповідно до документів ООН – Днем пам’яті і примирення. І нехай би Партія регіонів вела війну з Об’єднаними Націями…
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
«Рішення депутатів Львівської міської ради про оголошення 9 травня днем скорботи ПАРТІЯ РЕГІОНІВ розцінює як грубу провокацію, мета якої – дестабілізувати ситуацію в суспільстві і спровокувати громадянське протистояння.
Дев’яте травня для українського народу, всіх народів, які розгромили нацизм, завжди буде Великим Святом Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Відрікатися від нього – це означає зраджувати пам’ять наших батьків та дідів, які відстояли свободу і незалежність нашої Батьківщини. Сама думка про таку зраду для нас образлива.
У тих, хто готував скандальне рішення Львівської міської ради, – інші герої. Ті, хто у 41-му зустрічав окупантів із квітами, ті, хто з готовністю брав участь у знищенні мирного населення, у розправах над партизанами і підпільниками. Для фашистських прихвоснів і їх послідовників день остаточного розгрому їхніх кумирів святом бути не може за визначенням. Саме тому вони і пропонують зустріти світле свято траурними стрічками.
З пам’яттю про жертви тоталітарних режимів такі «пропозиції» не мають нічого спільного. Хоча б тому, що 9 травня наш народ здобув перемогу над найстрашнішим із таких режимів. І сумувати з цього приводу – блюзнірство. Тим більше, що львівським депутатам відомо: День пам’яті жертв політичних репресій в Україні відзначається у третю неділю травня.
Саме тому ПАРТІЯ РЕГІОНІВ заявляє: войовничим радикалам слід нарешті засвоїти уроки минулого, усвідомити, що фашизм у будь-яких його проявах переможений, засуджений, і не підлягає реабілітації. Будь-які спроби осквернити пам’ять про подвиг народу-визволителя Європи від коричневої чуми і символи Великої Перемоги будуть жорстко зупинені».
Цікаво, чи розуміли ті, хто писав цю заяву, що послідовне виконання її настанов матиме наслідком оголошення Україною війни не лише об’єднаній Європі та значній частині держав-членів СНД, а й усім Об’єднаним Націям? І що саме Партія регіонів, а не Львівська міськрада у плані протистояння ООН якраз і рухається шляхом, котрий свого часу сповна пройшов Гітлер?
Вірні сини радянської Вітчизни
Почнімо з самого початку. Теза, що «9 травня для українського народу, всіх народів, які розгромили нацизм, завжди буде Великим Святом Перемоги у Великій Вітчизняній війні» – взірець безграмотності, демагогії і блюзнірства.
По-перше, у Європі День перемоги над нацизмом і миру – це 8 травня. А 9 травня – це День Європи. Звичайно, у «донецьких» ідеологів не здригнеться рука, виключаючи своїм твердженням з числа «всіх народів, які розгромили нацизм», поляків, котрі вступили у нерівний бій із нацистською армією 1 вересня 1939 року – після підписання пакту Молотова-Ріббентропа, який зробив СРСР та Третій Райх союзниками у поділі Центрально-Східної Європи. Та й французів і британців (які спільно в 1940 році вибили найкращі кадри Люфтваффе, а потім Велика Британія рік практично самотужки протистояла Німеччині та Італії, підтримуваним СРСР, який мав із обома цими державами угоди про дружбу) серед учасників «великої вітчизняної» щось не було. Й американців. І сербів. І греків. І норвежців із голландцями (маленькі країни, але не схилили голови; їхні величезні торговельні флоти зробили неабиякий внесок у розгром нацизму…). Й албанців. І різних там канадців… Всі ці народи (крім американців) уступили у війну з нацизмом та фашизмом раніше за Радянський Союз, який до останнього «дружив» із Гітлером і рятував того від нестачі продовольства та промислової сировини.
По-друге, навіть на просторах СНД не всюди відзначають «перемогу у вітчизняній війні»: у Вірменії 9 травня – це День Перемоги і Миру, в Узбекистані – День Пам’яті та Почестей, а в Молдові – День Перемоги та пам’яті героїв, що полягли за незалежність Батьківщини. ООН, починаючи з 2005 року, офіційно відзначає 8–9 травня як Дні пам’яті та примирення. А ООН, як відомо, була створена на основі антигітлерівської коаліції та на ідейних засадах протистояння тоталітаризму і ствердження демократії.
По-третє, якщо вже про щось говорити, то треба називати речі власними іменами. «Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу» – таке ймення дав їй товариш Сталін. Іноді, правда, він же говорив «…війна радянського народу». Чому Україна має відзначати свято Радянського Союзу, який німецький філософ-антифашист Карл Ясперс цілком умотивовано назвав разом з Третім Райхом двома головними злочинними державами ХХ століття?
Наступне твердження – про те, що у війні, мовляв, «відстояли свободу і незалежність нашої Батьківщини», – не менш яскраво розкриває єство Партії регіонів. Виявляється, на Сталіна в СРСР існувала свобода… No comments.
А про яку тут Батьківщину йдеться? Невже ж Україна тоді була незалежною? Чи для «регіоналів» і досі Батьківщиною є Радянський Союз? Тоді мають рацію ті, хто стверджує: Партія регіонів – це окупанти України, відтак з ними слід і чинити так, як чинять із окупантами.
І, нарешті, з публічними виступами про «подвиг народу-визволителя Європи від коричневої чуми» (тобто – про радянський народ) депутатам від Партії регіонів варто було би проїхатися Польщею, Угорщиною чи Чехією. Але завчасно приготувавшись до того, що депутатська недоторканність може їх не порятувати від палкого виявлення почуттів з боку нащадків «визволених»…
Українці «першого» і «другого» ґатунків по-«регіональному»
«З пам’яттю про жертви тоталітарних режимів такі «пропозиції» не мають нічого спільного. Хоча б тому, що 9 травня наш народ здобув перемогу над найстрашнішим із таких режимів», – заявляє прес-служба Партії регіонів. Щодо того, який режим був найстрашнішим, – це питання дискусійне; принаймні, більшовизм убив українців більше, ніж гітлеризм, в тому числі – і в лавах Червоної армії, втрати якої були в кілька разів більшими, ніж у противників. За даними знищеної в інтернеті після приходу до влади Партії регіонів Книги пам’яті України (єдиний її слід, що залишився, – це звернення голови Головної редакційної колегії Книги, генерала армії, Героя України Івана Герасимова), поіменно названі втрати українців на полях битв Другої світової – шість мільйонів осіб. А українці воювали з нацизмом з 1 вересня 1939-го по 2 вересня 1945 року у лавах різних армій, і вважати тисячі тих із них, хто загинув у складі Війська польського у той час, коли Сталін з Ріббентропом пив у Кремлі шампанське за здоров’я «улюбленого фюрера всіх німців», людьми «другого ґатунку», ведучи мову тільки про «велику вітчизняну» – це навіть не цинізм, це щось більш аморальне.
Ну, а щодо «перемоги нашого народу», такої перемоги нема ніде інде, ніж у радянській пропаганді. 1963 року голова КДБ Володимир Семичасний подав лідерові КПРС Микиті Хрущову цілком таємну записку, де містилися розшифровки зафіксованих «спецзасобами» (простіше сказати, підслуханих) розмов Георгія Жукова за чаркою зі своїми фронтовими друзями. Найзнаменитіший сталінський полководець, поміж іншого, сказав таке: «…Описання історії, хоча також спотворене, але все-таки більш чесне у німецьких генералів, вони більш правдиво пишуть. А от «История Великой Отечественной войны» абсолютно неправдива. Зараз говорять, що союзники ніколи нам не допомагали… Але ж не можна заперечувати, що американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми б не могли формувати свої резерви і не могли б продовжувати війну… У нас не було вибухівки, пороху. Не було чим споряджати патрони. Американці по-справжньому виручили нас із порохом, вибухівкою. А скільки вони нам гнали листової сталі! Хіба ми могли б швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога сталлю? А зараз представляють справу так, наче у нас все це було своє в достатку».
Зверніть увагу на слова заступника Верховного головнокомандувача: «ми не могли би продовжувати війну». Простіше кажучи, Червона армія та радянська держава «велику вітчизняну» програвали, але порятували союзники. І не тільки постачанням: 2/3 втрат Люфтваффе і майже 100% втрат Кріґсмаріне – це Західний фронт.
У ретельно відшліфованих, дописаних і переписаних ідеологічним відділом ЦК КПРС «мемуарах» Жукова міститься чимало неправди; але у розмовах за чаркою з людьми, котрим він довіряв, маршал говорив те, що думав і знав. Тож нацизм був розгромлений не Радянським Союзом, а Об’єднаними Націями, і не міг бути «народом-визволителем» той, хто перебував у тоталітарному рабстві.
Ця формула – щодо «визволителя» – універсальна. Речники Партії регіонів зі зневагою говорять про тих, «хто у 41-му зустрічав окупантів із квітами». А зустрічав з квітами німецькі війська не хто інший, як український народ.
Ось що писав про прихід німецьких військ до Києва (не до Львова!) у всесвітньо відомому документальному романі «Бабин Яр» Анатолій Кузнєцов:
«Раптом пролунав глухий тупіт, люк піднявся, і сусідка Олена Павлівна, збуджена, на себе не схожа, закричала з радісним подивом, з торжеством:
– Що ви сидите? Німці прийшли! Радянська влада скінчилася!
– Да-а… – сказав приголомшений дід і перехрестився широко. – Слава тобі, Господи, скінчилася ця босяцька влада, а я вже думав, не доживу… Будемо тепер жити.
…Тротуар швидко наповнювався, люди бігли з усіх боків, і всі вони, як і ми, дивилися на цю армаду приголомшено, починали посміхатися німцям у відповідь і пробувати заговорювати з ними… Всі навколо посміювалися і посміхалися.
Від Бондарського провулка утворився якийсь рух: видно було, як урочисто пливуть голови, і вийшла процесія дідів та бабусь. Передній старий, з рушником через плече, ніс на таці круглий український хліб з сільницею на ньому… Літні люди запізнилися і розгубилися: кому вручати? Передній рушив до найближчого білого лімузину, звідки, посміхаючись, дивилися офіцери, і з поклоном подав піднос».
Але – не може бути «визволителем» той, хто перебуває у тоталітарному рабстві, і невдовзі нацистський режим показав свої зуби. У Києві до Биківні додався Бабин Яр. А в Сімферополі нацисти розстрілювали своїх жертв саме там, де це робили більшовики у 1920–21 роках…
І, як прохопився Сталін, головною причиною катастрофи нацизму стала «дурнувата політика Гітлера, яка перетворила народи СРСР на заклятих ворогів нинішньої Німеччини».
Перемога Колими над Бухенвальдом
Щоправда, «армією-визволителькою» від того Червона армія не стала і стати не могла – попри справді героїчні зусилля мільйонів генералів, офіцерів та солдатів, вона залишалася інструментом тоталітарного режиму, і це наочно виявилося під час її походу до Європи.
Ось – свідчення сержанта Ніколая Нікуліна, по війні – знаного пітерського мистецтвознавця, професора: «Військові дівчата накинулися на закордонне барахло. Форму носити набридло, а кругом такі гарні речі!.. Одного разу зв’язківки наділи яскраві сукні, туфельки на високих підборах і щасливі, сяючі пішли вулицею. Назустріч – група п’яних солдатів:
– Ага! Фрави!! Ком! – І потягли дівчат у підворіття.
– Так ми росіяни, свої, ай! Ай!
– А нам начхати! фрави!
Солдати так і не зрозуміли, з ким мають справу, а дівчата випили чашу, яка випала багатьом німецьким жінкам».
Те, що робили п’яні «визволителі» зі своїми, вони – у незрівнянно більших масштабах – у тверезому вигляді робили не тільки з німецьким, а й з польським, сербським чи угорським населенням. Та це – окрема тема.
Тут же ще раз процитую «Бабин Яр»: «Священна» війна СРСР проти Гітлера була лишень несамовитою боротьбою за право сидіти не в чужоземному, а у своєму власному концтаборі, плекаючи надії розширити саме його на весь світ. Між садизмом обох сторін принципової різниці немає. У «німецькому гуманізмі» Гітлера було більше винахідливості і бузувірства, але в душогубках та печах гинули громадяни чужих націй і завойованих країн. «Соціалістичний гуманізм» Сталіна до печей не додумався, зате загибель обрушилася на своїх співгромадян. У таких відмінностях вся різниця; невідомо, що гірше. Але «соціалістичний гуманізм» переміг».
Отож єдиним ґанджем у рішенні Львівської міськради, як на мене, є те, що 9 травня слід було оголосити – відповідно до документів ООН – Днем пам’яті і примирення. І нехай би Партія регіонів вела війну з Об’єднаними Націями…
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
