Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 08:38

Російська опозиція має чітко пояснити, що буде після Путіна – Піонтковський


Андрій Піонтковський

Андрій Піонтковський

Суперечливі акції російської опозиції 5 та 6 травня, на думку експертів, свідчать про певне затишшя в першу річницю третьої інавгурації нинішнього господаря Кремля, яка минає 7 травня. Але деякі політологи вважають таке затишшя загрозливим для влади Володимира Путіна. До таких належить і Андрій Піонтковський, за словами якого, головна загроза для тоталітарного Кремля – у наростанні негативних тенденцій в економіці Росії, що вже призводило до подій 1917 і 1991 років. Андрій Піонтковський, один з ідеологів протестного руху Росії, член Експертної ради російської опозиції і колишній учасник Координаційної ради, обґрунтував свої висновки у розмові з Радіо Свобода.

– Чи є достатнім рівень опору загрозі диктатури в Росії? Минулої неділі у Празі – це місто з населенням дещо більше одного мільйона осіб – на мітинг з вимогою легалізації маріхуани вийшло 11 тисяч осіб, в результаті вийшов молодіжний геппенінг. Я не співставляю гасла й мету заходів (Москва – Прага), а говорю про активність громадян. Якщо «Болотна» збирає 20 тисяч осіб у десятимільйонній Москві – це визнають як успіх.

Страх перед невідомим – остання пропагандистська лінія оборони режиму
– Рівень опору недостатній. Але марші протесту збирали у нас і по 100 тисяч, і більше, і ніколи не можна передбачити, скільки людей візьме участь у масових акціях. Так, тих, що протестують активно – меншість, але Путін не має навіть такої меншості активних прихильників! Це блискуче показала ще рік тому соціологічна доповідь, дослідження Михайла Дмитрієва, між іншим, директора урядового Центру стратегічних досліджень. Він працював з тими, хто голосував за Путіна і виявив, що навіть вони дуже критично ставляться до Путіна, він не має гарячих прихильників. Коли він, приголомшений результатом, запитував: «Чому ж ви за Путіна голосували?» – основна відповідь була така: «А ми не знаємо, що буде, як він піде. Росія може зіскочити в хаос, як у 1917 –му чи в 1991 році».

Страх перед невідомим – остання пропагандистська лінія оборони режиму, яка панує в умах і серцях дуже багатьох людей. Але на цьому довго утриматися не можна і опозиція повинна протиставити цьому дуже чітку концепцію завдань перехідного періоду: що буде після падіння Путіна.

– Який сумарний результат акцій 5 і 6 травня Ви вважали б за успіх для громадянського руху – з політологічної точки зору?

Більша відповідальність падає на частину еліти, істеблішменту, системних лібералів, які не приховують своєї ненависті навіть до Путіна
– Навіть двотисячний мітинг у неділю я вважаю за успіх. По-перше, тому що проти його організаторів розгорнули кампанію, на жаль, не лише влада, але й організатори мітингу 6 травня. Були абсолютно мізерні інформаційні й медійні ресурси, однак багато людей прийшло, і це почуття солідарності, зарядженості на боротьбу було відчутне. Люди розходилися з відчуттям піднесення. Важливо, щоб це ядро опору збереглося, від нього залежатиме, наскільки більш масовим буде подальший протест. Я повторюю свою формулу мирної антикримінальної революції: або 500 тисяч людей на вулицях Москви – і влада просто втікає зі своїх кабінетів (сьогодні це нереально), або 100-200 тисяч на вулицях, а це реально, однак обов’язково – розкол в елітах. Більша відповідальність падає на частину еліти, частину істеблішменту, на системних лібералів, які не приховують своєї ненависті навіть до Путіна, але готові, як Олексій Кудрін, бігти марафон до 2018 року. Ось ці люди у Кремлі можуть зробити для порятунку країни більше, ніж пересічні громадяни. Публічна відставка, громадянська непокора 50-100 крупних діячів істеблішменту, включно з міністрами, членами адміністрації, всіх тих, хто вважає себе системним лібералом – це те, що, швидше за все, зможе вирішити долю режиму.

– Про підстави для такої кризи у російській владі говорять вже давно, однак розколу все нема й нема. З іншого боку, протести тривають вже півтора року і цей рух живий. Влада робить все для того, щоб розколоти цей рух, з’являються провокатори, існують протиріччя між лідерами, є справа Костянтина Лебедєва. Є й якісь чорні збіги, на кшталт трагедії з загибеллю робітника на сцені Болотної площі. Чи Вам не здається, що з часом цей рух, хоча й зберігає ядро, та все ж видихається, оскільки нема нового імпульсу руху?

– Зберегти ядро – це дуже важливо. Коли зберігається ядро, будь-який, навіть випадковий імпульс, може викликати ланцюгову реакцію. Згадаємо, що сталося в Петрограді в лютому 1917 року. На два дні запізнилися ешелони з хлібом і в булочних утворилися черги. Ленін за тиждень перед цим читав лекцію молодим швейцарським соціал-демократам і говорив: ви, молоді люди, побачите революцію, а ми, люди старшого віку не доживемо до цього. Коли є ці два елементи – відчуження від влади, відсутність у неї прихильників, плюс згуртоване ядро опору – за наявності цих факторів рано чи пізно вибух стає неминучим, враховуючи нашу чим далі гіршу економічну кон’юнктуру через повну недієздатність злодійської моделі капіталізму.

Розмову провів Андрій Шарий (російська редакція Радіо Свобода)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG