Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 10:28
Варшава – Польсько-німецьке історичне примирення, що відбулося після Другої світової, може бути взірцем для процесу примирення поляків та українців, який триває. Такі думки можна почути у Польщі, де готуються до відзначень 70-річчя волинської трагедії. Утім, не все з позитивного досвіду зближення Польщі й Німеччини вдасться скопіювати у сучасних польсько-українських взаєминах. Чому? Стосовно цього Радіо Свобода спілкувалося з трьома польськими інтелектуалами – Здзіславом Найдером, Анджеєм Бжезецьким та Владиславом Філярем.

Анджей Бжезецький, політолог, редактор аналітичного часопису Nowa Europa Wschodnia нагадує, що польсько-німецьке примирення розпочиналось у 60-і роки, коли Польща була комуністичною країною.

Тодішня офіційна Варшава критикувала Федеративну Республіку Німеччину як ворожу західну країну, тож для примирення двох сусідніх народів не робила нічого. Більше того, вона неприхильно ставилася до самої ідеї зближення між державами. Політики, наголошує Бжезецький, не займалися цим питанням, тож процес примирення розпочався знизу.

Із якими саме українцями миритися? – Бжезецький

Поштовхом до зближення стало звернення у 1965 році 34 польських католицьких єпископів із закликом до німецьких єпископів про примирення двох народів. У цьому листі йшлося про складну історію сусідства Польщі і Німеччини.

«Пробачаємо і просимо вибачити» – ця фраза зі звернення єпископів стала своєрідним девізом зближення народів-сусідів. У відповідь на польське звернення, надійшов лист, який підписав 41 німецький єпископ – з ФРН та НДР. Згодом листування польських і німецьких єпископів почали вважати однією з найважливіших подій у процесі повоєнного зближення поляків і німців. Після історичної ініціативи єпископів, каже Бжезецький, була ціла низка ініціатив громадських діячів, спрямованих на зближення між народами.

Представники польської католицької інтелігенції – такі як Владислав Бартошевський і Тадеуш Мазовецький – встановлювали контакти з німецьким інтелектуалами, створювали передумови для польсько-німецького примирення, яке формально здійснилося у 1980-х роках. Ті самі люди, наголошує Бжезецький, які в 1960-1970-х роках старалися зблизити два народи, після падіння комуністичного режиму стали на чолі демократичної польської держави. Ця обставина, говорить польський політолог, – це істотна відмінність у процесах польсько-німецького та польсько-українського примирення. Адже, каже він, ті українські середовища, які прагнуть справжнього зближення з Польщею, не відіграють важливої ролі в політичному житті української держави.

Бжезецький також звертає увагу на відмінності в церковно-релігійному житті поляків та українців.

Сучасні заклики українських греко-католицьких ієрархів не можуть переконати всіх українців
«Пам’ятаймо про те, що поляки належать до іншої конфесії ніж українці, – зазначає він. – В Україні кілька церков. Крім того, теперішні українці не настільки релігійні, щоб лист українських єпископів спричинив аж такий резонанс, як лист польських єпископів у 60-і роки. Він був адресований до монолітного католицького суспільства і спричинив сильне враження. Натомість сучасні заклики українських греко-католицьких ієрархів не можуть переконати всіх українців».

Ще одна відмінність у процесах примирення між сусідніми народами та, що українці не мають спільного погляду на свою власну історію, зауважує Бжезецький.

Першим кроком до польсько-українського примирення мусить бути примирення українсько-українське
«Якщо поляки мають досить виразну візію своєї історії, то складно сказати, що в Україні є одна домінуюча версія історії. І тепер, коли говоримо про примирення українців з поляками, то виникає питання: «З якими українцями?». Бо частина українців дуже негативно ставиться до УПА, а частина – дуже позитивно. Тому, думаю, першим кроком до польсько-українського примирення мусить бути примирення українсько-українське», – наголошує Анджей Бжезецький.

Мусить бути яскрава ініціатива – Найдер

Схожі міркування у Здзіслава Найдера, колишнього директора польської редакції «Радіо вільна Європа», свого часу засудженого комуністичним режимом до розстрілу. Він вважає, що складно вести польсько-український діалог про минуле за умов, коли українці не мають спільної історичної нарації. Питання щодо складного минулого, каже Найдер, передусім мусять узгодити між собою самі українці.

Лист польських єпископів до німецьких дуже погано сприйняла тогочасна комуністична влада Польщі
Разом з тим Найдер вважає, що історичний лист польських єпископів до німецьких – приклад до наслідування для сучасних польсько-українських відносин. Проте він застерігає: «Мусить бути якась яскрава ініціатива. Утім, ініціатива, яка йде з боку влади, авторитетів завжди супроводжується ризиком. Не тільки ризиком того, чи цю ініціативу сприйме власне суспільство, але й, чи сприйматиме її друга інша сторона. Відомо, наприклад, що лист польських єпископів до німецьких дуже погано сприйняла тогочасна комуністична влада Польщі. Вона звинуватила церкву, що та втручається не в свої справи і взагалі хоче віддати Польщу в німецькі руки. Натомість німецькі єпископи були трохи перелякані, вони не були готові до такого звернення, та згодом вони краще до цього підготувалися, тож згодом було краще ставлення».

Найдер наголошує: «Примирення – це процес, його не можна здійснити натискаючи кнопку, воно триває роками. Люди повинні знайомитися. Потрібно використовувати німецький, польський, французький досвід. Потрібно якнайбільше обмінів молоддю, багато відкритості між звичайними людьми».

Чому з німцями поляки порозумілися швидше, ніж з українцями?

У тому, що примирення між народами це складний і тривалий процес, переконаний і Владислав Філяр – 87–річний польський історик, який народився на Волині. Він на власні очі бачив криваві волинські події 1943 року. Під час війни Філяр був членом польського антифашистського та антикомуністичного збройного руху – воював у лавах 27-ї волинської дивізії Армії крайової. Порівнюючи процеси польсько-німецького та польсько-українського примирення він говорить, що з німцями поляки порозумілися швидше, бо зближення між цими народами розпочалося вже в повоєнні роки. Натомість, Україна, яка за висловом Філяра була під радянською окупацією, упродовж десятиліть не мала можливості зайнятися власною історією.

Дорога до примирення – довгий процес, який вимагає багато терплячості, багато мудрості
«Дорога до примирення – це дуже довгий процес, який вимагає багато терплячості, багато мудрості, відповідальності за власні дії та власні гріхи, вчинені під час Другої світової війни, а також розуміння протилежної сторони, вислуховування її та розуміння, чому так сталося», – зазначає Владислав Філяр.

Він також відповів на запитання чи вдасться українцям і полякам порозумітися так, як це вдалося полякам і німцям.

Мусить бути діалог – терпляче вислуховування думки другої сторони, намагання зрозуміти аргументи тієї сторони
«Очевидно, я вважаю, що так, що дійде до примирення. Якщо розвивати ті ініціативи, які вже є, то примирення відбудеться досить швидко. Але ключем до примирення є діалог. Мусить бути діалог – терпляче вислуховування думки другої сторони, намагання зрозуміти аргументи тієї сторони. Я усвідомлюю, що неможливо буде написати таку історію цих подій , яка буде прийнятна для однієї та другої сторони без жодних застережень. Будуть відмінності в цій історії, але йдеться про те, щоб ці відмінності були якомога менші. І це можливе», – вважає польський історик.

Колишній солдат Армії крайової також зауважує, що не можна допустити до того, щоб польсько-українські розмови про історію здомінували крайні сили – як у Польщі, так і в Україні.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG