Про село Будище розповідає місцевий історик Людмила Рябчич
Будище – село із тисячолітньою історією
Черкаська область, Черкаський район, село Будище – за 25 кілометрів від міста Черкаси, між грядою Мошенських гір, річкою Вільшанка та сосновим лісом розкинулося мальовниче село Будище. Нині це найбільше село Будищанської сільської ради, у якому є і церква, і амбулаторія, і дитсадок, і навіть єдина на чотири села загальноосвітня школа. Між тим чи не єдиним стабільним місцем роботи для більшості будищенців є місцева птахофабрика.
Перша згадка про населений пункт Будище датована 1036 роком. Однак історія сучасного села розпочалася більше двох віків тому – у другій половині ХVІІІ століття. Свого часу село Будище належало князю Воронцову. Саме з його іменем місцеві історики пов’язуть появу у селі майже 60-ти метрового «Святославового стовпа» або «Святославової вежі», названої на честь київського князя Святослава.
«Мабуть, Воронцов, коли воював на Балканах, у пам’ять про свої молоді роки і свою молодість, так само, як і князь Святослав, який теж ходив на Балкани, назвав цю вежу Святославовою. Розповідали старожили, що в ясну, сонячну погоду із верхівки вежі було видно навіть Канів, Лівобережжя і дзвіницю Києво-Печерської лаври», – розповідає будищенський історик Людмила Рябчич.
Проіснувала будищенська «Святославова вежа» аж до 1943 року. Тоді, під час Великої вітчизняної війни її як стратегічний об’єкт зруйнували німці. А саме село – майже вщент спалили.
Відбудовувати Будище почали відразу після війни. Втім, за твердженням жителів, розквіт села розпочався із незалежністю України. Нині Будище – найбільше село у Будищенській сільській раді, до складу якої, між іншим, входять ще три села – Лозівок, Єлизаветівка та Новоселівка.
Нині у Будищі мешкає більше 1800 осіб. У селі є церква, амбулаторія та Будинок культури. Для наймолодших у центрі села збудовано сучасний ігровий майданчик, є також дитячий садочок та одна на всі чотири села Будищенська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів. Нині тут навчається 200 дітлахів. При чому, відзначають у закладі, щороку кількість першачків збільшується. Ба більше, учителі та учні кажуть, що немає жодних проблем дістатися до школи із сусіднього села. Адже більше трьох років тут діє програма «Шкільний автобус».
«Проживаю у селі Лозівок, але навчаюся у цій школі. Бо в нас в у селі лише чотири класи. Але я з першого класу навчалася в Будищенській загальноосвітній школі. У нас є шкільний автобус, він нас зранку забирає, на 8.30 ми в школі. А назад так само – після уроків шкільний автобус відвозить додому», – розповідає одинадцятикласниця, жителька сусіднього села Лозівок Анна Попова.
Чи прагне молодь залишатися у селі?
За словами заступника директора з навчально-виховної роботи Будищенської ЗОШ І-ІІІ ступенів Алли Соліної, приблизно 15-20 відсотків випускників школи виїжджають із села. Ті ж, хто залишаються або повертаються здебільшого працюють на птахофабриці, розташованій у селі.
«Повністю забезпечує роботою птахофабрика «Перемога нова». Там створені робочі місця, створені комфортні умови для роботи молодих спеціалістів і молодих працівників. Вони отримують житло, щомісячно без затримок виплачується заробітна плата. І працювати в «Перемозі», я думаю, прагнуть, мабуть, дуже багато випускників нашої школи, тому що це забезпечене майбутнє, майбутнє для дітей», – переконана Алла Соліна.
Між тим сільські жителі – працівники птахофабрики, вважають, що місцева молодь радше виїздить з села, ніж іде на роботу на птахофабрику, розповідає житель села Будище Олександр Колесник.
«Там дуже тяжко для молоді. Молодь намагається отримати гарну освіту і знайти собі більш престижну роботу чим тут, наприклад, у Черкасах чи в інших містах. Це вже тут працюють такі, як ми, які вже втяглися. А тут, у селі, молодь залишається дуже рідко – лише одиниці. Ця робота, як дає птахофабрика, не дуже сприяє кар’єрному зросту. Тому молодь не сильно вітає птахофабрику».
Водночас чоловік відзначає, що люди середнього віку в силу різних причин залишаються у селі. Приміром, його сусід Олександр Компанієць родом із сусіднього села Лозівок. Утім, вже 14 років він – будищенський. Каже, що роздумував виїхати з села в сусідню Білорусь. Та все ж залищився.
«Моя жінка і теща – з Білорусі. То я там був, там люди дуже гарно живуть. То була думка туди виїхати. Оскільки я тут прожив 41 рік, я вже корінний житель, то немає бажання такого їхати туди. Робота зараз є – працюємо, усе робимо», – зазначає чоловік.
Підсобне господарство – засіб виживання чи місце для витрат?
Більшість будищенців не покладають рук у різних філіях птахофабрики. Інша частина селян щодня їздить на роботу у Черкаси. Є й такі, які працюють на підприємців. Значних статків, кажуть місцеві жителі, у них немає. Вижити неабияк допомагає підсобне господарство. Для когось це джерело додаткового прибутку. Однак для більшості, зокрема для пенсіонерів, – це основний засіб виживання.
70-річна Євдокія Ільківна разом з чоловіком живе за рахунок пенсії. Каже, що вже немає сил тримати велике господарство. Тому з живності у них лише з десяток курей.
«Одне порося кормили минулого року, але нам так було важко, що цього року вже і не думаємо про нього. Хоч би отих десять курок для себе наче тримати. Город садимо: ну що своє? Картоплина, капустина, морквина і буряк. У нас вийшов більше тисячі цього року город. Це ще не враховуючи праці, що його ще треба двічі прополоти, а потім вибрати. Пенсія у нас одна тільки й «ляпнула» на город», – бідкається Євдокія Ільківна.
Від Черкас до мальовничого села Будище – лишень 20 хвилин їзди. Дістатися сюди за 7-8 гривень можна громадським транспортом – щодня до і повз село курсують рейсові автобуси. До речі, на Черкащині у Звенигородському районі існує ще одне село Будище. За часів Тараса Шевченка там був маєток Енгельгардтів, в якому малий Тарас служив козачком.
Співпрацює із Радіо Свобода з 2010 року. Народилася у Черкасах. Закінчила Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького за спеціальністю «Журналістика». Має досвід роботи в газетній та телевізійній журналістиці.
