Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 11:58

(Рубрика «Точка зору»)

У коментуванні відставки колишнього віце-прем’єра Росії Владислава Суркова вправляються опозиціонери і журналісти, гумористи і поети. Якщо всерйоз поставитися до цієї дискусії, то можна і справді подумати, що йдеться про якогось серйозного політика, а не найзвичайнісінького чиновника, який багато років імітував «ідеологію» у президентській адміністрації.

Але насправді втрата Сурковим реального впливу на апарат сталася ще тоді, коли він позбувся поста заступника глави президентської адміністрації і перейшов у медведєвський уряд. А говорити, що він – серйозний політик чи що він насправді впливав на ідеологію, може тільки той, хто серйозно вірить, що в Росії є політичне життя або що у керівництва цієї держави є хоч-якась ідеологія, крім пристрасті до розкрадання країни.

Звичайно, можна забезпечувати бажання можновладцiв щодо красивого оформлення своєї діяльності – але це все одно, що вважати ідеологом якого-небудь союзника термітів, який у красивих виразах описує їх важку роботу і запевняє вас, що трухлявина набагато краща і корисніша від живого дерева. Сурков, якого любили порівнювати iз Сусловим, саме цим і займався. Тому порівняння з комуністичними ідеологами кульгає: Суслов, як не крути, був ідеологом держави і партії, що існували нехай по божевільним, але прописаним правилам.

Сурков створював свою ідеологію з нічого, як кравчик, який навчився обманювати голого короля. Кожен день ця ідеологія могла змінитися, в залежності від нагальних потреб. Востаннє вона змінилася після протесту на Болотній площі, коли влада переконалася в опозиційних настроях «ситого» середнього класу Москви і вирішила зробити ставку на трудівників відновлюваного при Путіні військово-промислового комплексу. Суркова вважають жертвою цієї зміни. Але все тут – умовності. І середній клас не такий вже опозиційний владi, він хоче від неї чесності, а не реальної зміни порядку речей. І не випадково тому основні опозиціонери – активні учасники створення пізнього єльцинського режиму, просто перейменованого в путінський. І працівники ВПК підтримують владу, допоки та ділиться з ними надприбутками від нафти. А зменшаться ці доходи, то припиниться ця підтримка. Це не новина, такий саме злий жарт доля зіграла з останніми керівниками КПРС, якi теж робили ставку на працівників ВПК.

І Сурков – ніяка не жертва зміни ідеології, він просто програв апаратну боротьбу іншому претенденту на пошиття суконь для голого короля, В’ячеславу Володiну. Ми навряд чи найближчим часом дізнаємося, які справжні причини цієї поразки, але у мене немає ніяких сумнівів – справа у фінансових інтересах, а не в політиці. І в Кремлі, і навколо нього немає жодної людини, яка замислюється про політику, – в цьому й полягає сила російської влади.

Звичайно, комусь це може здатися навіть смішним – новий «Суслов» на пенсії. Але зараз інші часи і Сурков не буде прогулюватися з собачкою в садку, як відставні члени політбюро. Він вельми забезпечена людина, яка комфортно відчуватиме себе і поза кабінетом у Кремлі чи Білому домі. І в таланті кравчика-авантюриста йому не відмовиш. Так що не здивуюся, якщо завтра Сурков почне шити нову сукню для опозиції чи якогось олігарха. На його життя декорацій вистачить.

Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG