Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 06:16
Чим менше часу лишається до президентської кампанії 2015 року, тим активніше розробляються в середовищі Партії регіонів нові й не дуже нові політичні й пропагандистські технології. Тим більше, що є гостра потреба у таких, адже ніякими соціально-економічними досягненнями Партія регіонів похвалитися не може. Успіхів розгледіти неможливо через їх відсутність. Рейтинг президента від Партії регіонів Віктора Януковича за найоптимістичнішими опитуваннями становить менше ніж 30% і має стійку тенденцію до подальшого зниження.

Між іншим, колишня «зірка» проурядової журналістики доби Леоні Кучми В’ячеслав Піховшек днями в інтерв’ю «5-му каналу» визначив індекс популярності Віктора Януковича в українському суспільстві на рівні, як він висловився, 20% «із хвостиком». Отже, треба швидко шукати щось екстраординарне, якийсь ідеологічний креатив. Не завадить й пропагандистський «секонд хенд», щось добре призабуте з арсеналів минулих часів. Якщо уважно придивитися до поведінки Партії регіонів та її провідників останніми місяцями, то впадає в око прагнення, отрусивши від історичного пороху, взяти на озброєння «найкращі досягнення» сталінського Агітпропу.

Нещодавно у Верховній Раді регіонали натхненно кричали на адресу опозиції: «Фашисти!» А за Сталіна, як відомо, «фашистами» оголошували всіх, хто не демонстрував захоплення політикою та ідеологією ВКП(б). У «фашистах» довелося побути й Зінов’єву, і Каменєву, і Бухаріну, і Троцькому. Хоча вони були «фашистами» не більше, ніж сам кремлівський горянин. «Фашистом» було оголошено відомого українського письменника Миколу Хвильового та багатьох інших українських інтелігентів, стурбованих національною долею свого народу. Причому Партія регіонів вельми потужно входить в «антифашистський» екстаз (інших проблем в Україні, звісно, немає): на 9 травня біля металевої «пані з мечем» на дніпровських схилах у Києві з мегафонів лунали істеричні заклики: «не допустити героїзації нацистів». У Сімферополі голова уряду Автономної республіки Крим полум’яний регіонал Анатолій Могильов закликав кримчан взяти участь в антифашистському мітингу, у Севастополі на такому ж самому дійстві мав виступати головний «антифашист» нардеп Вадим Колесніченко.

Сталінськими стежками

Можливо, це й не найбільш вдалий вибір, проте регіоналам просто нікуди подітися. Суспільна втома і неприязнь до них зростає навіть у їхніх базових областях. Ніякими раціональними аргументами переконати електорат не можна, бо аргументи суперечать простій повсякденній реальності: життя дедалі стає важчим і безнадійнішим. Тому необхідно зробити ситуацію ірраціональною, істерично-містичною, вимкнувши у мільйонів українців здоровий глузд. Тут присутня залізна логіка.

Що робили кримінальники, коли їхню «малину» раптово атакувала поліція? Правильно, стріляли в лампочку, щоб настала цілковита темрява, а в ній завжди з’являлися варіанти порятунку. Ось і тепер людей лякатимуть якимись «фашистами», «зарізяками-бандєровцями», актуалізуючи у психиці електорату сотні побачених за життя радянських і російських фільмів «про війну», про «наших і німців», про «звірства есесівців і гуманізм чекістів», роз’ятрюючи задавнені несвідомі комплекси, напрацьовані протягом десятиліть радянською і російською пропагандою. Спровокувавши масовий психоз, можна уникнути необхідності пояснювати, чому під проводом Партії регіонів та її союзниці КПУ країна перебуває в такому тяжкому стані, дедалі більше деградуючи в усіх сферах.

Отже, виникає враження, що під час президентської виборчої кампанії 2015 року українців поділять вже не на I, II, III сорти, як у 2004 році, а на дві ворожі сили, що протистоять одна одній: на «нащадків переможців» у війні 1941-1945 років і на «фашистів», до яких запишуть всіх, хто не симпатизує Партії регіонів, а таких в Україні – більшість населення. Загрозою є те, що вже сьогодні на Сході й Півдні відомі партійні агітатори і пропагандисти намагаються ототожнити «фашистське» і українське, цькуючи як «фашистів» тих думаючих українців, які так чи інакше обстоюють українську мову, культуру та історію.

Звісно, такі звинувачення є підлою і безсоромною брехнею і не мають нічого спільного з реальністю, проте, маючи потужний інформаційний ресурс усередині України плюс інформресурс Російської Федерації, можна реалізувати шанси на успішне бомбування мізків мільйонів громадян. Тим більше, що поважних опонентів ніхто у ЗМІ (насамперед, місцеві) не пустить і дискусії не відкриє. То ж Партія регіонів може розраховувати на успіх як «антифашистська сила». Згадаймо, як після 1945 року Сталін ходив у головних миротворцях, а до 1941 року в головних «антифашистах», незважаючи на союз із Гітлером…

Чи є сенс?

Однак успіх гарантований на більше ніж провал. Будь-які ідеологічні конструкції, якщо використовувати їх невиправдано, якщо вони вступають у кричущу суперечність із життєвим досвідом людей, втрачають свій потенціал впливу, а незрідка обертаються своїм вістрям проти самих ініціаторів піар-кампаній. Якщо у ролі «фашистів» виступатимуть такі, як Кличко, Яценюк, Турчинов і навіть Тягнибок, а в ролі «антифашистів» діячі подібні до Колесніченка, то «фашисти» можуть залучити до свого табору багато нових прихильників. Більше того, використання термінів «фашист» і «нацист» проти тих, хто не має нічого спільного із рухами Гітлера і Муссоліні, може сприяти зміні конотацій цих понять із негативних на позитивні, а це вже дуже погано і небезпечно. Колись у Радянському Союзі населення настільки перегодували «антифашизмом» сталінського штибу, що нині в Росії діють десятки нацистських організацій, на які суспільство реагує дуже мляво, а «нацист» і «фашист» уже перестали бути морально-політичним тавром. Не можна надуживати лицемірним «антифашизмом» у своїх політично корисливих вузько-партійних і кланових інтересах.

За історичними мірками не так давно в СРСР потужна пропагандистська машина сіяла ненависть і страх щодо США, Заходу, «клятих буржуїв». Результатом на початку 90-х років ХХ століття стали масові радше прозахідні, ніж антизахідні настрої у середовищі радянських громадян, настільки непопулярною була комуністична номенклатура. Чи набагато популярнішою сьогодні в Україні є регіональна номенклатура?

Є ще один аспект у карикатурному «антифашизмі» Партії регіонів. Це намагання навіяти США і Європі думку, що політичні опоненти регіоналів це здебільшого «фашисти». А значить, проти них є прийнятними будь-які насильницькі дії і Захід не має права заважати розправам із опозиціонерами, бо навіщо співчувати цим «фашистам»… Отже, це спроба обдурити Захід (а останнім часом Партія регіонів проробляла таке неодноразово), здобувши в нього карт-бланш на остаточну політичну ліквідацію та маргіналізацію опозиції і встановлення де-факто однопартійної диктатури з неминучою зачисткою ЗМІ, тобто відтворення псевдо-УРСР, але вже із кланово-олігархічним капіталом із багатьма феодально-тоталітарними рисами. Це створить дуже небезпечну ситуацію на всьому просторі Східної Європи.

Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG