Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 16:30

Модерні «Вишинські» та інтелектуальне убозтво – це сьогоднішній парламент


Володимир Бондаренко (Рубрика «Точка зору»)

Коли ідіотизм сягає квінтесенції – вищої влади, – ситуація оцінки реальності стає абсурдною навіть щодо минулого.

Серед численних історичних прикладів засліпленості владою людських покидьків, що дорвалися до повноважень, можна знайти безліч, які є за межею будь-якої логіки. Наприклад, у 1930-х роках енкаведисти репресували, окрім людей, і букву українського алфавіту, і картини, і п’єси тощо.

Проте минулими ці сторінки історії для українців назвати важко. Бо ті моральні збоченці, що нищили усе живе в горнилі репресій, посіяли серед нащадків-манкуртів дух безкарності і цинізму, який і сьогодні – на 22-му році незалежності держави – не дає відновити історичну справедливість.

16 травня із самого ранку засідання Верховної Ради неочікувано ні для кого розпочалося з розгляду питань про відзначення ювілеїв видатних особистостей, творчих колективів та особливо важливих подій в історії української держави.

Здавалося б, що це – консолідуюча тема для усіх парламентарів, адже йдеться про людей, які своїм життям, сподвижництвом і діяльністю власне і наблизили у часі створення держави Україна. А кожен у сьогоднішній парламентській залі носить мандат депутата Верховної Ради держави Україна!

Проте інтелектуальна недолугість деяких «слуг народу» помножена на політичну заангажованість та спадковий манкуртизм, призвели до того, що відбувалося повне дежавю політичних репресій 30-х років минулого століття, лише з невеличкою поправкою: топталися по пам’яті померлих, намагаючись завадити навіть у такий спосіб повернутися у сьогодення цим значимим для кожного українця постатям бодай у спогаді на загальнодержавному рівні. А «пламєнним рєчам» деяких комуняк, зокрема, Симоненка, міг би позаздрити сам сталінський прокурорський кат Вишинський!

Зокрема, мене вразила категорична позиція несприйняття і спротиву, котру зайняли комуністи та їхні союзники – регіонали – при розгляді питань щодо вшанування пам’яті таких історичних постатей, як Євген Петрушевич, Тимофій Бордуляк та Квітка Цісик. А також шалений спротив цих депутатів проти вшанування унікального за своєю самопожертвою подвигу молодих українців під Крутами.

На мій погляд, вони були відкинуті по команді Чечетова. Одразу ж викинули і вшанування ювілейних дат щодо ще двох таких видатних українців, як Володимира Вернадського та Василя Каразіна. Щоправда потім зала повернулась до повторного розгляду пропозицій про відзначення цих ювілеїв, врахувавши думки окремих регіоналів, які ще зберегли залишки інтелекту, незамулені політичною багнюкою. А можливо, хтось із регіоналів побоявся б потім їхати до Харкова? Адже однією з визначних пам’яток у цьому місті є Харківський університет, який носить ім’я того ж таки Каразіна.

Я чув коротку дискусію між декількома представниками східного регіону, які «визначалися» з питанням про те, ким був Борис Гмиря: письменником чи художником? Як такі невігласи можуть визначити значимість тієї чи іншої історичної постаті в нашій історії, давати оцінку тим чи іншим подіям, якщо вони навіть не чули прізвищ цих людей та не знають елементарних історичних фактів? А багато хто з парламентарів із цієї ж політичної сили поспішно відкривав для себе елементарні біографічні факти з життя невідомих їм раніше Владислава Городецького, Василя Василька, Наталі Забіли або Ольги Кобилянської…

Здається, що, окрім політичної заангажованості, позиція декого з провладних парламентарів демонструвала також інтелектуальну обмеженість.

Очевидно, через це лише з другого разу вдалось проголосувати питання про відзначення 150-річчя видатного державотворця і борця за незалежність України від тодішньої Австро-Угорщини та Польщі Євгена Петрушевича, священика-просвітителя. А також видатного вченого зі світовим ім’ям, основоположника найсучасніших наукових напрямків – космоніки та ноосфери – Володимира Вернадського. Та видатного фундатора науки і засновника Харківського університету Василя Каразіна.

Але, на жаль, так і не вдалось переконати совкову більшість ухвалити рішення про святкування 150-річчя священика Тимофія Бордуляка, який боровся за об’єднання України та здобуття незалежності від Польщі, та видатної українки американського походження Квітки Цісик, яка в далеких землях оспівала Україну, так і не відчувши щастя повернення до неї.

У цьому році Квітці виповнилось би 60 років. Її чарівний спів «Верше мій, верше...» звучить і звучатиме в серці кожного українця, але не в серцях бездушних манкуртів.

Покидьки у владі з аморальним та інтелектуальним виродженням

Особливої уваги заслуговує позиція «червоних спікерів» Петра і Адама, які вкотре продемонстрували антиукраїнську позицію та ненависть до історії України. Пересмикуючи аргументи, вони з піною на губах доводили, що студенти під Крутами загинули з вини керівників УНР, забуваючи про те, що молодих патріотів України знищено штиками та кулями московських загарбників під орудою Муравйова. Тут вони, як і завжди, забувають окремі історичні факти, а інші – безсовісно перекручують.

Зокрема, це дуже добре видно на прикладі історичного трактування початку Другої світової війни, яку комуністи називають вітчизняною.

Тому, говорячи про ювілеї, хочу запропонувати комуністам провести широке громадське обговорення з приводу 75-ї річниці підписання угоди між лідерами двох антилюдських режимів: комуністичного під орудою Сталіна та фашистського – з Гітлером на чолі. Бо це і є справжня історія, яка залишилася нам від комуністичного режиму.

Руками міністрів закордонних справ Німеччини і СРСР – Ріббентропа та Молотова – 23 і 24 серпня 1939 року було підписано Договір про ненапад, який історики називають пактом Молотова-Ріббентропа, з секретним додатком до нього. Цей документ якраз і дав старт найстрашнішій війні в історії людства, в жорнах якої нацисти і комуністи разом перемололи десятки мільйонів людських життів, а серед них і понад 10 мільйонів українців.

Комуністи ретельно приховують і замовчують ще одну історичну дату – так званий парад переможців, на якому комуністи та нацисти спільно святкували успішне розчленування Польщі. Збереглися численні факти та спогади свідків про те, як по вулицях Берестя (сучасний Брест) шеренгами і колонами пройшли військові підрозділи комкора – комуніста Кривошеєва – та нацистського фельдмаршала Гудеріана. Якраз у ці дні до Сибіру потягнулись ешелони, наповнені, як худобою, українцями – галичанами. І такі ж ешелони потягнулися в інший бік із поляками для «переробки» на нацистських фабриках смерті.

Почалися багатотисячні розстріли в Катині, які, як дві краплі води, були схожими на такі ж, але під Смоленськом. Партнери діяли злагоджено, демонструючи спільне ставлення до проблем людського життя, яке і для комуністів, і для нацистів ніколи не мало ніякого значення.

Тільки духовні потвори, в серці яких не залишилося жодної краплі совісті, можуть дозволити собі сидіти, не відриваючи сідниць від депутатських сідал, тоді, коли в залі оголошується хвилина мовчання по невинно загиблих від Голодомору. Отакі вони, сьогоднішні риго-комуністи. І схоже, що історія українських покидьків у владі з повним аморальним та інтелектуальним їхнім виродженням для нас далеко не закінчилася навіть у ХХІ столітті на 22-му році незалежності. Для цих манкуртів наше минуле боротьби за незалежність було і залишається закритим червоною ганчіркою комуністичного прапора та пачками доларових купюр у кіпрських офшорах.

Володимир Бондаренко – народний депутат України (фракція ВО «Батьківщина»)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору»,передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

(Радіо Свобода готове опублікувати «точки зору» інших народних депутатів чи згаданої у статті особи стосовно порушеної у цій публікації проблеми)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG