Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 12:46
Прага – Карлаг (Карагандинський виправно-трудовий табір), який був у 30-50-ті роки одним із найбільших сталінських таборів системи ГУЛАГу НКВС, ще у 2001 році став музеєм. У «Ніч музеїв», 19 травня, кореспондент казахської служби Радіо Свобода разом із сотнями відвідувачів стали свідками сцен, створених переважно працівниками музею в селищі Долинка (поблизу Караганди), через які «наживо» показано епізоди сталінських репресій, становища в’язнів Карлагу. У цьому таборі в’язнями були Анатолій Марченко, Лев Гумільов, Олександр Чижевський. За понад 20 років існування цього великого табору через нього пройшли сотні тисяч в’язнів, чимало з яких загинули там внаслідок тортур і голоду.

Свідченням того, що серед в’язнів та охорони Карлагу були й українці, є голоси сцен музейної ночі 19 травня й українською мовою:

«Ти куди?» – звучить голос наглядача Карлагу, якого грає один з працівників музею.

Перед входом до музею в Долинці цієї ночі грав духовий оркестр. Спочатку пускали лише суворо за квитками, а потім всіх охочих. Екскурсія ця, яка була жахаючою для багатьох, тривала кілька годин у рамках акції «Ніч музеїв». Замість оголошеної раніше пропозиції для відвідувачів брати участь у «сценах жахів», більшість із цих сцен виконували самі працівники музеїв. У сценах з життя сталінських катівень вони грали в’язнів, а також офіцерів НКВС.
Відвідувачам пропонувалося під час цієї нічної екскурсії спробувати їжу тодішніх в’язнів – житній хліб, кашу з ячменю, від якої в’язні пухли. Всі сцени були розіграні згідно з архівними документами і свідченнями колишніх в’язнів. Від деяких сцен, дуже вже страшних, працівників музею відмовили місцеві чиновники.

Одна з ігрових аматорських сцен (комсомольські збори) Карлагу розповідає, як сталінська система вимагала від дітей репресованих, «ворогів народу», відречення від своїх рідних:

– Женю, ти як комсомолка, як порядна людина, зобов’язана тут у присутності всіх відректися від свого батька.

– Я цього ніколи не зроблю.

– Тоді підеш по етапу, – звучить голос офіцера-енкавеесівця.
Одна зі сцен зображає тортури над прикутим вгорі за руки в’язнем (також працівником музею), і звучить голос офіцера НКВС, котрий б’є в’язня і наказує: «Не спати! Я сказав: не спати!».

І фоном усіх цих жахів звучить заспокійлива російська народна мелодія про валянки.

Такий музей був створений керівництвом Карагандинської області в селищі Долинка поблизу Караганди, згідно з розпорядженням президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва від 24 січня 2001 року. У часи функціонування Карлагу в Долинці було управління табору. Якраз у його приміщенні й створили експозицію цього музею.

Сам Карагандинський виправно-трудовий табір проіснував з 19 грудня 1931 року до 1959 року.

Карлаг відвідала Олена Вебер
  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG