Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 06:44

(Рубрика «Точка зору»)

Вражаючий абзац, що з’явився в інтернет-версії газети «Комсомольська правда» – в ньому журналістка Уляна Скобейда висловлювала щирий жаль, що з родичів відомого ліберального політика Леоніда Гозмана не наробили у Другу світову війну абажурів, – став кульмінацією російської боротьби за захист пам’яті про Велику вітчизняну війну. Виявилося, що антифашистський хрестовий похід призвів до легітимізації найогидніших злочинів самого фашизму. Що, власне, цілком природно: спочатку ми поміщаємо на плакати світлий образ генералісимуса всіх часів і народів, потім починаємо схвалювати сталінські методи, а вже після цього замислюємося: чи такими вже й поганими були абажури?

Цікаво, що російська Державна дума зовсім недавно вимагала усунути з посади голови Спілки журналістів Москви Павла Гусєва – за те, що в його газеті «МК» була дана політична оцінка кар’єри декількох депутаток нижньої палати парламенту, – але навіть і не подумала хвилюватися через націонал-соціалістичні заклики путінської прихильниці Скобейди. Зате вона вирішила розслідувати діяльність самого Гозмана, бо політик дозволив собі блюзнірство – порівняти бандитів зі СМЕРШу, зловісної військової розвідки часів другої світової, з катами з гестапо. Те, що злочинність СМЕРШу доведена десятками істориків – і залишилася в солдатських спогадах – депутатів особливо не лякає. Як і те, що сталіністка Скобейда, по суті, вирішила захистити одних катів й скористалася інструментарієм інших. За що і вибачається. Звичайно, з точки зору радянських методів, дідуся або бабусю Гозмана потрібно було не в газову камеру тягти, а на лісоповал – або відразу до стінки. Це якось гуманніше.

Ми багато років поспіль констатуємо, що в колишньому Радянському Союзі не сталося справжнього осуду комунізму, порівнянного з денацифікацією в Німеччині. І ось тепер можна підбити перші підсумки: суспільство, яке не засудило зло, деградує і породжує чудовиськ. Неофашизм, що ховався по підмосковних підвалах, виліз на сторінки московських газет – і при цьому прикидається антифашизмом. І якби не злощасний абажур, його не так-то просто можна було б розпізнати.

Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG