Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 10:08
Київ – Сучасне кіно в Україні має створити свого героя, вважають деякі кінокритики. На їхню думку, українцям потрібен певний патріотичний архетип. Тим часом самі режисери та сценаристи переконані, що епоха героїзації лишилась у минулому, сьогодні ж головний персонаж – сам автор та його реакція на події. За словами кіномитців, вплив кіно є нині радше естетичним, ніж ідеологічним.

Володимир Тихий, режисер проекту «Мудаки. Арабески» та куратор альманаху «Україно, гудбай!». Герої його творів – це люди, яких ми бачимо навколо щодня, і якими, власне, самі є. Режисер переконаний, що здебільшого українське кіно й досі існує в контексті пострадянської культури, побудованої на соцреалізмі. А тому в нашому розумінні герой – це людина, що має певний набір чеснот і має відповіді на певні ідеологічні питання, каже Володимир Тихий.

«Але такого героя українці не отримають, оскільки епоха героїзації скінчилася. Герметичності художнього твору більше немає. Досягти впливу на глядача сьогодні можна лише за рахунок провокації. І, як правило, цей глядач ідентифікує себе не з персонажем, а із власним ставленням до події», – пояснює він.

Кінокритик Ігор Грабович каже, що за часів президентства Віктора Ющенка були спроби реалізувати так званий «патріотичний проект» у кіно. Однак стрічки про Крути або Голодомор так і не з’явилися. А тим часом потреба у міфологізації все ж існує, зауважує критик.

«У багатьох українців існує велика невпевненість в існуванні самої держави. І для того, щоб підтвердити її законність, потрібен потужний національний міф, який знайшов би втілення у кіно. Мені здається, що право на життя мають обидві ці лінії: реалістична, яка відтворює сьогодення, і міфологічна», – розповідає він.

Герої – це ті, хто набирає на Youtube три мільйони переглядів – режисер

Саме поняття героя в сучасному світі є комічним, вважає режисер Мирослав Слабошпицький. За його словами, в епоху інтернету ними є ті, хто набирає на Youtube три мільйони переглядів. Для самого ж автора герой – це або колективний портрет його оточення або частина самого автора. Наприклад, у фільмі Валентина Васяновича «Звичайна справа», що нещодавно з’явився на екранах, головний персонаж – це збірний образ української інтелігенції, яка втрачає своє значення в суспільстві. Однак Мирослав Слабошпицький так само відзначає, що українське кіно зациклене на минулому.

Єдина різниця полягає лише у тому, що вони вчепилися у Велику Вітчизняну війну, а ми – в козаків
«Це неправда, що ми відрізняємося від Росії в культурному розумінні. Ми дуже різні ментально, але вони так само бояться свого сьогодення. І єдина різниця полягає лише у тому, що вони вчепилися у Велику Вітчизняну війну, а ми – в козаків. У нас не вистачає мужності подивитися на сьогоднішній день», – каже він.

Режисер наголошує, що сьогодні у світовому кінематографі існує криза перевиробництва. Кіно здійснює вплив на глядача в естетичному плані, але через велику конкуренцію, фільм більше не є інструментом ідеології.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG