Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 03:56

Президента наше кіно не обходить. Як і багато інших речей – Курков


Гості «Вашої Свободи»: Володимир Тихий, продюсер, сценарист, голова Гільдії режисерів України; Андрій Курков, письменник, кіносценарист; Іван Гаврилюк, актор.

Олександр Лащенко: Чи варто кіномитцю в Україні користуватися допомогою держави і взагалі сподіватися на таку допомогу? Приводом для нашої розмови став лист, який підписали багато українських відомих кіномитців, прем’єр-міністру України Миколі Азарову і президенту України Віктору Януковичу.

Цей лист доволі довгий. Передусім процитую деякі аспекти його. «Ми, українські кінематографісти, прагнемо висловити свою підтримку реформам, що їх проводить останні роки Державне агентство України з питань кіно (Держкіно). Нарешті з’явилася така довгоочікувана стабільна фінансова державна підтримка кіногалузі, без чого національна кінематографія практично не має шансів відбутися як мистецький, культурний і суспільний феномен в Україні та світі».

На думку авторів цього листа, вже створені, фільмуються чи готуються до виробництва понад 100 кінострічок найрізноманітніших видів та жанрів: комедії, драми, мюзикли, історичні та біографічні фільми, картини для дітей і родинного перегляду, гостросоціальні кінотвори, документальні та анімаційні фільми. Подібного не спостерігалося понад 20 років незалежності України, на думку підписантів листа.

І, зокрема, рефрен наприкінці листа: «Мрія про те, що український глядач нарешті отримає повсякденну можливість прийти до українського кінотеатру на український фільм, як ніколи близька до реальності. Ми дуже сподіваємося, що цей процес ніхто й ніщо не зупинить».

Володимир Тихий – один із тих, хто підписав цей лист. А підписали його, нагадаю, і Марина Врода, Мирослав Слабошпицький, Степан Коваль, Андрій Халпахчі, інші відомі кіномитці. Хіба що Михайло Іллєнко не підписав, той же Іван Гаврилюк, буквально ще лічені люди, відомі в українському кіномистецтві, не підписали цього листа. Решта це зробили.

Пане Володимире, чому Ви підписали такий лист?
Володимир Тихий: По факту – це те, що Ви сказали. Я не буду повторювати. По-чесному, це так. Розумієте?

– Те, що я висловив: мрія про те, що український глядач нарешті отримає повсякденну можливість дивитися вітчизняні фільми.
Андрій Курков (ліворуч) та Володимир Тихий (праворуч)

Андрій Курков (ліворуч) та Володимир Тихий (праворуч)


Українське кіно не є взагалі очікуваним. Втрачена культура людей ходити в кіно на українське кіно
Володимир Тихий: Ми її намагаємося наблизити всі разом, але по факту вона вже, може, скоро й відбудеться.

Тут є ще багато пунктів, які треба доконати, щоб взагалі українське кіно було очікуване в кінозалі. Тому що на даний момент воно не є взагалі очікуваним, воно не береться в розрахунок. Екрани розписуються заздалегідь на півроку, на рік уперед за конкретними фільмами, які виробляються, як правило, у «Голівуді». Вони є носіями, так би мовити, глядацької уваги найбільшої.

І просто там, коли з’являється український фільм, то він залишається, його вставляють кудись там: або вже в дуже пізній час, або десь у денний час.Він не зовсім у зручний час показується. Тому навіть казати про певні якісь фінансові здобутки теж досить тяжко.Не в рівній позиції це все.

А другий момент дуже важливий – це втрачена культура людей ходити на українське кіно. В кінотеатрах показують тільки підліткові фільми.

– Зрештою, аудиторія теж, в основному, молода.

Володимир Тихий: І аудиторія теж підліткова.Ми можемо якось побороти цю ситуацію і зробити ще більш розважальний, ще більш яскравий продукт, ніж американський, і завоювати того ж підліткового глядача.На даний момент сподіватися не виходить, тому що для цього треба все ж таки технологічно зовсім інші потужності мати.

– Тому вихід, якщо я розумію Вашу логіку, – допомога держави?

Без допомоги держави взагалі виробництво кіно неможливе
Володимир Тихий: Вихід – це все ж звертатися до досвідченішого глядача, намагатися його залучити до кінотеатрів, намагатися його задіяти.

Без допомоги держави взагалі виробництво кіно в Україні, та й не тільки в Україні, а й у розвинутіших і багатших країнах (Німеччина, Франція), просто неможливе.

Тому що та ситуація, яка складається з прокатною позицією взагалі окремих країн (наприклад, та ж Польща, яка просто більше десятки не має кінотеатрів. У них єдине, як можуть окупитися і здобути прибуток, то це 5-6 фільмів на рік зі всього того, що вони виробляють. Це, здебільшого, побутові комедії. Це абсолютно гладке поле.

– Або свого часу «Вогнем і мечем».

Володимир Тихий: Або певні історичні блокбастери, які, в першу чергу, теж розраховані на масового глядача.

– І в Польщі держава надає таку допомогу?

Держава – це політика. Політика – це люди, які приходять і хочуть сьогодні все отримати. Вони навіть не розраховують на перспективу
Володимир Тихий: У них не те що держава надає. Нам треба до цього йти. Взагалі держава не має такі питання вирішувати. Це прерогатива громадських організацій, які мають контролювати просування кіно, ідеологічні питання. Тому що держава – це політика. Політика – це люди, які приходять сьогодні і хочуть все відразу отримати. На жаль, вони навіть не розраховують на перспективу, що вони через 5 років будуть знову ж таки.

– Але ж, пане Володимире, ви звернулися в Україні до президента і до прем’єр-міністра.

Володимир Тихий: У даній ситуації ми звернулися до президента і до прем’єр-міністра з інших взагалі позицій. У першу чергу, щоб все ж таки привернути до цієї ситуації увагу.Є пропозиція реформувати всю ситуацію, щоб за прикладом Польщі і багатьох західних країн фінансування відбувалося не з бюджету держави, а фінансування відбувалося з державного, так би мовити, громадського фонду, який акумулює на себе і частково гроші державні, і гроші, які надходять саме з виробництва фільмів, тобто податки певні. І ця структура контролюється у першу чергу громадою, не чиновником.

– А держава, на Ваш погляд, має забезпечити це?

Володимир Тихий: А держава має забезпечити систему функціонування цього всього.

– Пане Андрію, а Вам пропонували підписати ось такий лист на адресу Віктора Федоровича і Миколи Яновича?

Андрій Курков: Я отримував лист від Дмитра Томашпольського. Але я тільки його вчора відкрив і прочитав. Але я просто принципово не підписую.

– Не будете підписувати такий лист?

Андрій Курков: Будь-який лист до президента чи прем’єр-міністра я не буду підписувати за іншими причинами. Я не вважаю, що я маю право відволікати їх від ситуації в країні. Ситуація в країні…

– Заради блага українського кінематографу, можливо, варто це зробити?

Це публічний лист більше для громадськості і для того, щоб розказати, що відбуваються позитивні зміни
Андрій Курков: Лист не змінює ситуацію. Це якби такий знаковий момент. Це публічний лист, який, мені здається, більше для громадськості і для того, щоб розказати, що справді відбуваються дуже позитивні зміни.

– А вони відбуваються, на Ваш погляд, теж?

Андрій Курков: Вони відбуваються. Держкіно працює дуже добре, пані Копилова.Я був на пітчингах, я дивився, як усе це відбувається. Все чесно і все дуже достойно.

– Надання грошей?

Андрій Курков: Так, надання грошей, відбір проектів – все класно.

– Які фінансувати.

Президента наше кіно взагалі не обходить – як і багато інших речей
Андрій Курков: Так. У цьому плані все класно.

Але я не бачу, до чого тут президент? Прем’єр-міністр, може, від нього залежить багато. Президента, мені здається, наше кіно взагалі не обходить. Як і багато інших речей.

– Його сина обходить, я так розумію. Віктора я маю на увазі.

Януковича-молодшого обходить. Тому це і відбулося
Андрій Курков: Його сина обходить. Януковича-молодшого це обходить. Тому це і відбулося.

Але це правда. Це цеховий лист. І, в принципі, у мене нічого проти цього немає. Кіно важливе, тому що Україна має давати нагора якийсь культурний продукт, який може бути спроможним для експорту. Тому що, в принципі, культура – це імідж держави, це те, що інтегрується найлегше у світовий культурний простір, і те, що знімає острахи у людей, які не знають, що таке Україна.

– Тобто, отой сакраментальний вислів Володимира Ілліча Ульянова, більш відомого як Ленін, що це, можливо, не найважливіше з мистецтв, але важливе – підтримуєте?

Януковичу-молодшому література не цікава. Тому в літературному процесі дуже багато проблем
Андрій Курков: Так, я підтримую.

Я все ж таки більше письменник, ніж сценарист. І ось Януковичу-молодшому література не цікава. Тому в літературному процесі у нас дуже багато проблем. Але теж, я не бачу сенсу звертатися з цього приводу. Тобто ситуація у книговиданні кризова, але якось постійно виживали. Зараз знову збанкрутувало кілька видавництв. Ну, хтось вижив, ринкова боротьба йде.

Для книжок, звичайно, не потрібно так багато фінансування, як для кіно. І це правда. У принципі французького кіно не існувало б у світі, якби не підтримка французької держави, якби не комісія СNС і так далі. Кожна нормальна держава…

– У них квоти встановлені у французький кінотеатр певні. Так?

Андрій Курков: Квоти певні, але вони порушуються все рівно. У них головне – це фінансування з боку держави незалежною комісією.Є комісія, яка відбирає, які проекти співфінансувати, і вона теж працює прозоро. І результат дуже непоганий, тому що, я думаю, у прибутках держави є елемент, який дає…

– Але уявити, щоб Ален Делон, Бріджит Бардо, Жерар Депардьє (можу перелічувати нескінченно) написали листа президенту Франції (ну, Жерар Депардьє точно напише Олланду), важко. Так я розумію?

Андрій Курков: Це важко. Але, бачите, у нас інша традиція. У нас ця радянська традиція ще існує. Але справа в тому, що цих листів можуть вимагати в адміністрації президента, що потрібна підтримка.

– Пане Володимире, у вас вимагали цей лист чи це просто щирий крок?

Володимир Тихий: Справа в тім, що є певні персонажі, персоналії, люди, наприклад, які не подружилися з даною системою фінансування кінематографа (це як з боку чиновників, так і з боку кінематографістів), які вимагають перегляду цієї всієї ситуації і повернення її у ситуацію, яка була, наприклад, 5 років тому, коли державні кошти давалися абсолютно тільки на державні студії.

– Уточніть, будь ласка, а що зараз змінилося, за кілька оцих років? Крім того, що грошей більше виділяється.

Були ситуації, коли приймалися бюджети у 30 мільйонів, а по факту надходило мільйонів 3-4
Володимир Тихий: По-перше, просто гроші стали доходити до кіновиробництва. Тому що ще років 5-7 тому, наприклад, були ситуації, коли приймалися бюджети у 30 мільйонів, в 50 мільйонів, у 100 мільйонів гривень, а по факту на фінансування надходило мільйони 3-4. Наприклад, той же Томашпольський 5-7 років чекав просто з підписаним контрактом гроші. І не надходили.

– А де ж решта грошей тоді осідало?

Володимир Тихий: Вони просто не надходили. Вирішували, що головніше зараз фінансувати, я не знаю там… Звичайно, розказувалося про пенсії. Але теоретично минула влада вважала, що, якщо, наприклад, влаштувати гарний концерт на якесь свято – це буде дієвіше, ніж знімати якийсь художній фільм.

– Зараз, на Ваш погляд, цільове надходження?

Певні сили зацікавлені повернути ситуацію у дещо інше русло. Щоб недержавні компанії не могли брати участь у тендерах на виробництво фільмів. Держава зацікавлена у контролі
Володимир Тихий: Зараз ми це відчули. Зараз ти запускаєшся і отримуєш гроші.

Певні сили (вибачте, таке банальне слово) зацікавлені у тому, щоб повернути ситуацію у дещо інше русло. І щоб, наприклад, недержавні компанії не могли брати участь у тих же тендерах на виробництво цих фільмів. Тому що держава зацікавлена у певному контролі.

Тобто дана система – це все ж радянська система. Там студія Довженка – це певна кількість робочих місць людей, які сидять на зарплаті. При питаннях, пов’язаних з виборами, то це люди, яких можна контролювати. На відміну від усіх цих приватних маленьких структурок.

– До речі, тут і виникає запитання. Коли кіномитець звертається за допомогою до держави, допомога надається нарешті. Багато років вона була доволі незначна, от після приходу до влади Віктора Януковича (назвімо речі своїми іменами) більше грошей виділяється. Але немає тут зворотного боку – держава починає контролювати контент?

Володимир Тихий: Усі певні персонажі старшого віку, і вони досить добре обізнані в системі існування…

– Ви можете назвати їхні прізвища?

Володимир Тихий: Це Іллінський, Муратов.

Андрій Курков: Це дуже старше покоління.

Володимир Тихий: Люди, які обізнані у цьому механізмі, не покладаючи рук, писали листи і міністру, і заступнику міністра, і фіскальним органам, навіть Спілку письменників намагалися залучити, щоб вона осудила те, що відбувається, що це аморально, те, що знімають, це все.

І по факту цей імідж, як не дивно, на відміну від того, що відбувається, в керівництві країни існує такий, що ми витрачаємо невідомо на що кошти, ці кошти йдуть на поганий імідж нашої країни, тому що показують…Знято декілька досить непоганих соціальних проектів, які здобули певне визнання. Але справді вони розказують про ту ситуацію, коли ти виходив на вулицю – що ти бачиш. Це не історія, не казка, не козаки, а це та реальність.І що це є погано.

– Це їхня думка?

Володимир Тихий: Це їхня думка. Вона сформульована…

– Ви не поділяєте її?

Володимир Тихий: Ми її не поділяємо. Цей лист – це спроба все ж таки той негатив, який зараз існує, погасити, врівноважити. Тому що, по суті, не держава має вирішувати ці питання. Держава – не те слово. Не політики. Держава – це механізм. Політики працюють у цьому механізмі. А країна, суспільство – це взагалі те, що цей механізм має тримати в руках і не давати йому зробити себе головним.

– Тобто, ваш лист – це не просто така подяка чолобитна керівникам, а просто відзначення, що процес іде у правильному напрямку, не більше того?

Володимир Тихий: Так. Там у нас ще ж окремо є певні пункти.

– Ви деякі вже на початку висвітлили. Щодо кінопрокату.

Володимир Тихий: Так. І якщо їх не буде, це буде зайво витрачені кошти. Тому що це певне виробництво має набути певного резонансу. Цей резонанс має спровокувати наступні кроки.

– Процес тільки почався.

Володимир Тихий: Це ж процес. Ви ж розумієте, що таке творчий процес.

– Іване Ярославовичу, Вам пропонували підписати цього листа?

Іван Гаврилюк: Мені цього листа не пропонували підписати. Ніхто не пропонував. Я про цей лист взнав учора від вашої журналістки, очевидно, яка мені його зачитала по телефону. Але одне діло – читати очима, а інше діло – слухати вухами по телефону.

– Але Ваш син Сергій підписав його.

Не можу збагнути: чи це лист подяки президенту, уряду за те, що так сприяють розвитку українському кінематографу, чи це прохання, чи вимога?
Іван Гаврилюк: Я так у загальних рисах маю уявлення, що то за лист. Тільки не можу збагнути: чи це лист подяки президенту, уряду за те, що так сприяють розвитку українському кінематографу, чи це прохання, чи це вимога? Оцього я ніяк не збагну.

– Пан Володимир наполягає, що це не подяка і не чолобитна. Це просто відзначення, що процес почався і він йде у правильному напрямку. Його треба закріпити. Правильно я кажу, пане Володимире?

Володимир Тихий: Це інформація для цих людей, яку ми намагалися подати від громади певної. Звичайно, вона не є стовідсотково вся, кіногромада.

Кінематограф – це обличчя держави. Інструмент ідеології. Такої ідеології я не бачу. Ми не знаємо, що ми будуємо, куди ми йдемо
Треба взагалі відділити структуру кіно, від Мінкультури
Іван Гаврилюк: Я почув уривки фраз, що держава не повинна втручатися у процес кіновиробництва і так далі. Очевидно, це правильно. Але в тому випадку, коли кінематограф має за що фінансуватися.

Моя пропозиція і моя думка – це перш за все, що кінематограф будь-якої країни, України насамперед (так мені здається, бо я патріот України) – це обличчя держави, будь-якої держави, бо це мистецтво належить до елітного і інтелектуального мистецтва.

По-друге, це є інструмент ідеології обов’язково при умові, якщо держава цю ідеологію має. У даному випадку я такої ідеології в державі при передньому урядові і президентові і при теперішньому я не бачу. Ми не знаємо, що ми будуємо, куди ми йдемо. Тому що в Україні настільки є драматургічного матеріалу, за яким можна знімати кіно, щоб Україна прозвучала у світі, це не викликає сумніву.

Третє питання. Бачите, у кожній країні, особливо в Америці, в Німеччині, у Бельгії, де хочете, де є кінематограф хоч якось розвинутий, там є національний герой обов’язково. Кінематограф сповідує ідеали, він впливає на свідомість і на підсвідомість. Ви думаєте, кляті комуністи (бо я антикомуніст) були не праві, коли виховували з покоління у покоління саме кінематографом, а не цим засобом? Тому що була ідеологія.Інша справа, яка була ця ідеологія: людиноненависницька чи та, яка піднімає людей до небес.

І тому, щоб зробити наш кінематограф, треба взагалі, на мою думку, відділити структуру кіно, структуру кіновиробництва від Мінкультури. Це повинен бути зовсім інший інститут. Це має бути Міністерство кінематографії України, яке було до війни, це може бути Держкіно, будь-як називатися, але ця структура повинна мати своє наповнення. І, звичайно, держава має дати потужний стартовий капітал на розвиток українського кіно. Це головне.

А решта, звичайно, вже повинні знімати фільми талановиті люди і давати гроші талановитим людям, бути переконаними в тому, що вони зроблять, неважливо, яка тема.

– А хто тоді буде визначати, чи фільм український, патріотичний, чи ні? От за такого розвитку, який Ви пропонуєте. Хто буде суддею?

Не можна гамузом давати всім знімати кіно
Іван Гаврилюк: Сказав один мудрий чоловік, що талант в аптеці не купиш – він або є, або його немає. Хіба не видно неозброєним оком, хто має право знімати кіно, хто талановитий, судячи зі своїх попередніх робіт, а хто не має на це права?

Не можна гамузом давати всім знімати кіно, хто хоче, якщо це державні кошти. Хочеш знімати кіно – знаходь собі мецената, знаходь собі продюсера, знаходь собі людину, яка тебе буде фінансувати і знімай про що хочеш, забезпеч, щоб той фільм ті гроші відбив або мав якийсь успіх у прокаті.

А я кажу про перші кроки, які повинні зробити держава. Якщо мета цього листа така, то я тільки схвалюю. А якщо це просто «подяка Компартії і правітєльству», то я цього не підтримую.

Тому повинні очолювати це все благородні і сильні люди, які не втратили совість. Це само собою. А не армії чиновників або якісь комісії, або люди, які не мають ніякого стосунку до кіномистецтва, не знають, що таке кіно, але якісь свої п’ять копійок встановляють, як треба робити і кому давати знімати кіно.

– Пане Володимире, я так розумію, що Ви іншої думки дотримуєтеся щодо цього листа. Це не подяка?

Володимир Тихий: Це не подяка.

– А те, що запропонував Іван Ярославович, Ви вважаєте це слушним?

Володимир Тихий: Він тими ж словами сказав про те, про що ми тільки що говорили. Він казав, що відокремити, виробництво кіно, по-перше, щоб воно було незалежним, по-друге, щоб воно не було політично заангажованим, щоб громадськість вирішувала ідеологічність цього процесу.

Але з тим, що зараз є на часі, це не одна голова має вирішувати, тим більше не політик, який вирішує, що мені треба зараз зробити у першу чергу пропаганду Одеської області, щоб туди…

– Тобто громада, суспільство. Але звертаєтеся до перших керівників держави все-таки.

Володимир Тихий: Все-таки вони є на даному етапі впливовими людьми, від яких залежить подальший розвиток.

– Це неминучий крок, на Ваш погляд?

Володимир Тихий: На даний момент той процес у кіно, який відбувається в країні, не набрав тієї політично-культурної ваги, коли ці листи взагалі апріорі будуть непотрібні, як наприклад, це існує у Франції чи у Німеччині.

– Пане Андрію, Ви теж вважаєте, що у правильному напрямку процес іде?

Андрій Курков: Тут питання, коли він зупиниться. Тому що ми не живемо у стабільному суспільстві.

– Усе може змінитися, так?

У нас знову все залежить від партії влади
Андрій Курков: У нас політична ситуація регулярно змінюється. Ми переживаємо вже котру партію влади, у нас знову все залежить від партії влади. Прийде інша партія влади – забудуть про кіно, тому що…

– У людей буде своє «покращення», так?

Комусь з партії влади сподобаються фонтани – буде фестиваль фонтанів. І забудуть про кіно
Андрій Курков: Комусь там з партії влади сподобаються фонтани – у нас буде фестиваль фонтанів десь у Чернівцях чи в іншому місці. І забудуть про кіно.

Але проблема якраз лежить у тому, що у нас не можна поки що уявити собі, щоб якийсь процес почався, пішов і так сформувався сам, щоб далі йшов без листів, без звертання до влади, без залежності від настрою одного чи іншого чиновника. Це наша проблема.

Лист? Добре, нехай буде цей привід інформаційний поговорити. Не було б цього листа, ми зараз не зустрілися б. Але, по-перше, наше життя – це не тільки кіно. І я думаю, що цехових інтересів в Україні тисячі, і тисячі могли б писати листи, кожному цеху є про що казати: і банкірам, і так далі.


Будемо сподіватися на майбутню стабільність. Але справді є сумніви. Я розумію цей біль, який є у кінематографістів, що це все може завершитися раптом. І все. І тоді знову всі залишаться при своїх інтересах, не буде грошей ні там, ні там, ні там, будуть знову ходити старші режисери до Кабміну вимагати гроші на свої патріотичні фільми, і кінематографу не буде.

  • 16x9 Image

    Олександр Лащенко

    На Радіо Свобода – з березня 2005 року. До того працював три роки на Громадському радіо. Народився 1969 року в Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG