Київ – Кожна третя українська дитина віком до 14 років є жертвою насильства у своїх родинах. Такими є результати дослідження, здійсненого експертами дитячого фонду ООН (UNICEF) в Україні. Тим часом соціальні працівники переконують, що їм вдається успішно співпрацювати із міліцією та закладами освіти у протидії насильству. А дитячі психологи радять батькам використовувати замість фізичного покарання інші методи виховання.
Кожен десятий респондент в Україні вважає, що бити дитину – припустимо. Такими є дані спільного дослідження UNICEF та Української державної служби статистики.
«Понад 11 % опитаних вважають, що вдаватися до фізичних покарань дітей цілком припустимо. Але іще важче собі уявити те, що майже 30 відсотків українських дітей віком від 2 до 14 років повідомили, що зазнають такого фізичного покарання. Відтак ми робимо висновок, що українським сім’ям необхідна допомога, щоб вони змогли бути безпечнішим середовищем для дітей», – зауважує заступник голови представництва фонду UNICEF в Україні Рудігер Люхманн.
Тим часом директор київського Голосіївського районного центру соціальних служб сім’ї, дітей та молоді Лариса Ляховська розповідає, що задля запобігання та протидії насиллю над неповнолітніми соціальні працівники співпрацюють з міліцією та освітніми закладами (зокрема, дитсадками).
«Якщо дитина прийшла у садочок і на ній є синці, вихователі мають повідомити нам і розібратися, чи це вона просто впала і забилася, чи її вдома хтось побив. Якщо підтверджується останнє припущення, то ми виносимо батькам офіційне попередження про те, що законом передбачена відповідальність (зокрема і те, що їх можуть посадити у тюрму) за те, що вони простягають до дітей руки», – говорить вона.
При цьому Лариса Ляховська пояснює, що у разі критичної ситуації таких батьків позбавляють батьківського права, а дітей за можливості віддають на виховання до найближчих родичів або ж у прийомні родини. Якщо ж це неможливо – до будинків сімейного типу чи реабілітаційних центрів.
Від насильства страждає як поведінка, так і психіка дитини – експерт
Соціальний працівник зауважує, що такі ситуації виникають переважно у соціально-неблагополучних сім’ях, де батьки вживають алкоголь чи наркотики.
А от дитячий психолог Наталія Бервено каже, що насилля над дітьми може виникати і з інших причин. Зокрема, через емоційне та фізичне виснаження батьків, відсутність у них елементарних педагогічних знань, а відтак – використання неправильних виховних моделей.
Як наслідок, за словами експерта, все це впливає і на поведінку, і на психіку дитини. У результаті вона стає пригніченою та агресивною, а також замкненою і відстороненою від свого оточення, тож допомогти їй складно.
«Із дітьми, які зазнавали насильства у сім’ї (тим більше фізичного, систематичного), будь-якій дорослій людині дуже складно встановити довірливі стосунки, стати авторитетом, щоб дитина почала ділитися своїми страхами, побоюваннями, думками. Важко бути ефективним, якщо не працювати із батьками, але бувають випадки, коли батьки не хочуть приходити на консультації», – каже вона.
Також Наталія Бервено зазначає, що батьки мають надавати перевагу спілкуванню з дітьми (зокрема, приділяти більше часу роз’ясненню своїх побажань). При цьому вони повинні бути готові, що дитина з першого разу може не зрозуміти їх.
Водночас деякі спеціалісти як альтернативу радять використовувати і такі види покарань, як: позбавлення задоволення, ігнорування чи, наприклад залякування дитини. Однак наголошують, що зловживати такими методами не варто.
Кожен десятий респондент в Україні вважає, що бити дитину – припустимо. Такими є дані спільного дослідження UNICEF та Української державної служби статистики.
«Понад 11 % опитаних вважають, що вдаватися до фізичних покарань дітей цілком припустимо. Але іще важче собі уявити те, що майже 30 відсотків українських дітей віком від 2 до 14 років повідомили, що зазнають такого фізичного покарання. Відтак ми робимо висновок, що українським сім’ям необхідна допомога, щоб вони змогли бути безпечнішим середовищем для дітей», – зауважує заступник голови представництва фонду UNICEF в Україні Рудігер Люхманн.
Тим часом директор київського Голосіївського районного центру соціальних служб сім’ї, дітей та молоді Лариса Ляховська розповідає, що задля запобігання та протидії насиллю над неповнолітніми соціальні працівники співпрацюють з міліцією та освітніми закладами (зокрема, дитсадками).
«Якщо дитина прийшла у садочок і на ній є синці, вихователі мають повідомити нам і розібратися, чи це вона просто впала і забилася, чи її вдома хтось побив. Якщо підтверджується останнє припущення, то ми виносимо батькам офіційне попередження про те, що законом передбачена відповідальність (зокрема і те, що їх можуть посадити у тюрму) за те, що вони простягають до дітей руки», – говорить вона.
При цьому Лариса Ляховська пояснює, що у разі критичної ситуації таких батьків позбавляють батьківського права, а дітей за можливості віддають на виховання до найближчих родичів або ж у прийомні родини. Якщо ж це неможливо – до будинків сімейного типу чи реабілітаційних центрів.
Від насильства страждає як поведінка, так і психіка дитини – експерт
Соціальний працівник зауважує, що такі ситуації виникають переважно у соціально-неблагополучних сім’ях, де батьки вживають алкоголь чи наркотики.
А от дитячий психолог Наталія Бервено каже, що насилля над дітьми може виникати і з інших причин. Зокрема, через емоційне та фізичне виснаження батьків, відсутність у них елементарних педагогічних знань, а відтак – використання неправильних виховних моделей.
Як наслідок, за словами експерта, все це впливає і на поведінку, і на психіку дитини. У результаті вона стає пригніченою та агресивною, а також замкненою і відстороненою від свого оточення, тож допомогти їй складно.
«Із дітьми, які зазнавали насильства у сім’ї (тим більше фізичного, систематичного), будь-якій дорослій людині дуже складно встановити довірливі стосунки, стати авторитетом, щоб дитина почала ділитися своїми страхами, побоюваннями, думками. Важко бути ефективним, якщо не працювати із батьками, але бувають випадки, коли батьки не хочуть приходити на консультації», – каже вона.
Також Наталія Бервено зазначає, що батьки мають надавати перевагу спілкуванню з дітьми (зокрема, приділяти більше часу роз’ясненню своїх побажань). При цьому вони повинні бути готові, що дитина з першого разу може не зрозуміти їх.
Водночас деякі спеціалісти як альтернативу радять використовувати і такі види покарань, як: позбавлення задоволення, ігнорування чи, наприклад залякування дитини. Однак наголошують, що зловживати такими методами не варто.
