Львів – Допоки політики розділяють суспільство довкола теми ОУН-УПА і по-різному трактують історію, молодь має власне розуміння минулого через призму історії своєї родини. До 70-річчя УПА у Львові провели конкурс «Я з повстанського роду!», залучивши учнів і студентів до науково-пошукового дослідження.
Майже сто робіт подали школярі і студенти з Львівщини на конкурс, а це – літературні твори, наукові дослідження, фотографії. Світлини упівців школярка Ольга Сеймівська збирала по всьому рідному селі Рогізно Яворівського району, спілкувалась з літніми людьми, які оповідали їй про визвольний рух. І це була набагато цікавіша і повчальніша історія, ніж у підручниках.
«Я думала, що, може, знайду матеріал і про своїх родичів, ходила по людях, розпитувала, працювала в музеї, який є нас у селі. Зібрала матеріал і фотографії по селі, тому це все і відправила на конкурс. Мені розповіли історію про наших людей, які були в УПА», – каже Ольга.
«Їй цікаво було дізнатись про нашого родича, який опинився в Лондоні, чи то він воював в УПА чи в СС «Галичина», ми цього достовірно не знали. Добре, що дітей намагаються зацікавити минулим, бо без минулої історії – немає майбутнього», – продовжує думку доньки Михайло Сеймівський.
Дослідження школярів і студентів зацікавило істориків
Молоді люди для конкурсу, організованого громадськими активістами, мали зібрати спогади, листи, фотографії, копії документів своїх родичів, учасників визвольної боротьби. Їхні роботи оцінювали науковці, які й самі знайшли чимало фактів, вдалося встановити ім’я сотника УПА, якого розшукував один із членів журі для своєї праці, розповів вчитель історії, учасник журі Орест Тучковський.
«Найбільше вразила щирість, якою написані роботи, вони різного рівня, були майже наукові дослідження, а хтось писав про свою родину. Навіть з точки зору дослідників, було багато відкрито імен. Деякі речі мають наукову вагу», – каже історик.
Родинні історії, які десятиліттями бережуться у сім’ях, нині дуже популярні у світовій історіографії, бо завдяки їм створюється велика картина минулого. Школярку зі Львова Христину Федак участь у конкурсі підштовхнула до створення генеалогічного дерева. Дівчинка записувала спогади свого дідуся, упівця з Тишківців, що на Івано-Франківщині, Василя Петруняка і дізналась від нього про своїх родичів, працювала в архівах.
Тишківці зазнали багато горя у роки радянсько-німецької війни, як, зрештою, всі села у Західній Україні. Близько ста селян були відправлені на примусові роботи в Німеччину, у 1944 році багато людей пішли воювати в УПА. Кожна друга родина з села зазнала репресій за радянської влади, більше сотні молодих людей не повернулись з сибірських таборів. Христина Федак до дослідження залучила всю родину, і її працю помітило журі.
«Мій дідусь з села Тишківці Городенківського району, мені було цікаво спілкуватись, дізнаватись правдиву історію свого краю. У мого дідуся войовничий дух, прагнення відстоювати українську націю і принципи. У нього збереглось багато фотографій. Дідусь так багато пережив, цінним є побачити його емоції, коли він розповідає про все, що було», – розповіла Христина Федак.
Оскільки нині історія в Україні стала інструментом маніпулювання, тому важливо, щоб молоді люди дізнавались правду про минуле від ще живих свідків тих подій. Звісно, якби такий конкурс відбувся десять років тому, то спогадів назбирали б більше. Якщо праці конкурсантів видати окремою збіркою, то вималюється жива історія минулого століття.
Майже сто робіт подали школярі і студенти з Львівщини на конкурс, а це – літературні твори, наукові дослідження, фотографії. Світлини упівців школярка Ольга Сеймівська збирала по всьому рідному селі Рогізно Яворівського району, спілкувалась з літніми людьми, які оповідали їй про визвольний рух. І це була набагато цікавіша і повчальніша історія, ніж у підручниках.
«Я думала, що, може, знайду матеріал і про своїх родичів, ходила по людях, розпитувала, працювала в музеї, який є нас у селі. Зібрала матеріал і фотографії по селі, тому це все і відправила на конкурс. Мені розповіли історію про наших людей, які були в УПА», – каже Ольга.
«Їй цікаво було дізнатись про нашого родича, який опинився в Лондоні, чи то він воював в УПА чи в СС «Галичина», ми цього достовірно не знали. Добре, що дітей намагаються зацікавити минулим, бо без минулої історії – немає майбутнього», – продовжує думку доньки Михайло Сеймівський.
Дослідження школярів і студентів зацікавило істориків
Молоді люди для конкурсу, організованого громадськими активістами, мали зібрати спогади, листи, фотографії, копії документів своїх родичів, учасників визвольної боротьби. Їхні роботи оцінювали науковці, які й самі знайшли чимало фактів, вдалося встановити ім’я сотника УПА, якого розшукував один із членів журі для своєї праці, розповів вчитель історії, учасник журі Орест Тучковський.
«Найбільше вразила щирість, якою написані роботи, вони різного рівня, були майже наукові дослідження, а хтось писав про свою родину. Навіть з точки зору дослідників, було багато відкрито імен. Деякі речі мають наукову вагу», – каже історик.
Родинні історії, які десятиліттями бережуться у сім’ях, нині дуже популярні у світовій історіографії, бо завдяки їм створюється велика картина минулого. Школярку зі Львова Христину Федак участь у конкурсі підштовхнула до створення генеалогічного дерева. Дівчинка записувала спогади свого дідуся, упівця з Тишківців, що на Івано-Франківщині, Василя Петруняка і дізналась від нього про своїх родичів, працювала в архівах.
Тишківці зазнали багато горя у роки радянсько-німецької війни, як, зрештою, всі села у Західній Україні. Близько ста селян були відправлені на примусові роботи в Німеччину, у 1944 році багато людей пішли воювати в УПА. Кожна друга родина з села зазнала репресій за радянської влади, більше сотні молодих людей не повернулись з сибірських таборів. Христина Федак до дослідження залучила всю родину, і її працю помітило журі.
«Мій дідусь з села Тишківці Городенківського району, мені було цікаво спілкуватись, дізнаватись правдиву історію свого краю. У мого дідуся войовничий дух, прагнення відстоювати українську націю і принципи. У нього збереглось багато фотографій. Дідусь так багато пережив, цінним є побачити його емоції, коли він розповідає про все, що було», – розповіла Христина Федак.
Оскільки нині історія в Україні стала інструментом маніпулювання, тому важливо, щоб молоді люди дізнавались правду про минуле від ще живих свідків тих подій. Звісно, якби такий конкурс відбувся десять років тому, то спогадів назбирали б більше. Якщо праці конкурсантів видати окремою збіркою, то вималюється жива історія минулого століття.
