Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 19:11
Дніпропетровськ – Єдине в Україні село із власним гербом та гімном – Лоцманська Кам’янка на Дніпропетровщині – хоч і вважається частиною обласного центру, але є глибинкою. До найближчої школи та лікарні – 5 кілометрів пішки, аптеки взагалі немає. Сюди веде тільки одна асфальтована дорога, і ходить одна маршрутка. Дніпропетровськ поглинає цей острівець давньої культури. Колись перспективне і заможне село, столиця дніпровських лоцманів, нині потерпає від екологічних та соціальних проблем.

Лоцманська Кам’янка – це єдине село на мапі України, яке має власний гімн та герб, – на блакитному тлі чотири золоті весла, складені в знак Сонця. У багатьох сім’ях тут знають і пишаються своїм родоводом, бо більшість жителів мали предками славних дніпровських лоцманів, а ті в свою чергу були нащадками запорожців. Це з тих статних вусанів, мужніх провідників суден, Ілля Рєпін писав своїх козаків для картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові».

Лоцманська громада на Дніпрі була унікальним явищем, тут панував дух демократії, взаємовиручки, переконує дослідник Юрій Казанець, нащадок лоцманського роду Казанців.

Селище лоцманів скидалося на військове містечко, розділене на сотні, було своєрідною державою в державі: мало свого отамана, писаря, скарбника, скарбницю
Селище лоцманів скидалося на військове містечко, розділене на сотні, було своєрідною державою в державі: мало свого отамана, писаря, скарбника, скарбницю. Всі лоцмани поділялися на три статті: лоцмани першої статті проводили через пороги судна, другої – плоти, третьої – вважалися помічниками лоцманів. Краєзнавець зазначає: давній промисел синів Дніпра став непотрібним у середині ХХ століття, після зведення ДніпроГЕСу. Найвправніші лоцмани підпали під розкуркулення.

«Лоц-Кам’янка була адміністративним центром дніпровського лоцманства. Збереглася будівля, де була контора лоцманів. Зараз там наркологічна лікарня. Ще тут було багато лоцманських сіл – Кодаки, Волоське, Широке тощо. Лоц-Кам’янку обмежили в землі: біля хат були зовсім невеликі ділянки. Земельні наділи кам’янчан розташовувалися далеко звідси – там, де сіяли хліб, кукурудзу. Важко було обробляти цю землю – далеко від двору. Коли збудували ДніпроГЕС, мого діда звідси виселили, вигнали з хати. Батько збудував нову хату, зараз я її як дачу тримаю», – зазначає краєзнавець.
Літні жінки в Лоц-Кам’янці не без гордості досі представляються своїми дівочими прізвищами – прізвищами дідів, які були відомими провідниками суден через пороги. Ольга Кравець – в дівоцтві Казанець. Її дід Кузьма був партійонним лоцманом – керував сплавом цілих партій плотів. Зберігся у пам’яті міцним, здоровим чоловіком, люблячим, але суворим.

«У мене дід усе життя проробив на плотах. Як поїдуть на плоти – він знає із самої нашої Лоц-Кам’янки аж до Запоріжжя, як оминути камінь. Дід був старшим. Його слухали всі, він був командувачем. Красивий, здоровий був дід. Бабуся – та маленька, але гарненька. І він її «анахтемською лялькою» називав, коли сердився. Це необразливе, це таке, пам’ятне», – пригадує Ольга Кравець.

Столиця лоцманів потопає у смітті

Кам’янчани старшого покоління не приховують: їхні правнуки вже не дуже цікавляться своїм корінням. Молодь виїздить із Лоц-Кам’янки у пошуках комфортнішого життя, адже це колись небідне село, ставши півстоліття тому частиною обласного центру, зараз потерпає від проблем. Сюди веде тільки одна асфальтована дорога і ходить одна маршрутка. До найближчої школи та лікарні – 5 кілометрів пішки. Від села так і не відірвались, а до міста – не пристали, скаржаться місцеві жителі.

«Тут була у нас лікарня – її нема, поліклініка була – розбили, розваляли. Нема ніде нічого. Ані аптеки, ані школи. Дві школи було – немає. Тепер змушені їздити і в аптеку, і в лікарню. І в школу діти пішки йдуть хтозна куди, далеко», – розповіла Радіо Свобода Неля Пономаренко, нащадок лоцманського роду Шрамів.

Голова територіального комітету Лоцманської Кам’янки Анатолій Ковбаса теж із давнього роду лоцманів, чи не єдиний представник влади в селі. Каже: його повноваження зараз обмежені видачею довідок про місце проживання. Власного бюджету село не має – звертаються з протягнутою рукою до райради Жовтневого району Дніпропетровська, якій підпорядковані.

Є один перевізник, але він вивозить сміття тільки з трьох вулиць. А так з березня ми потопаємо у смітті. Ще одне – дороги. І вуличне освітлення. На деяких вулицях взагалі немає вуличного світла в нічний час
«Коли зробили нас частиною Жовтневого району, за рахунок нашої території зробили місто, саме село ніби загубилось. Але насправді ми як були селом, так і лишились. На нас дуже мало уваги звертають. Якби ми були селом, то мали б сільський бюджет, могли б щось робити. Сміття у нас – дуже велика проблема. Є один перевізник, але він вивозить сміття тільки з трьох вулиць. А так з березня ми потопаємо у смітті. Ще одне – дороги. І вуличне освітлення. На деяких вулицях взагалі немає вуличного світла в нічний час», – говорить Анатолій Ковбаса.

Серце Лоц-Кам’янки – музей

Єдиним осередком громадського життя в Лоц-Кам’янці залишається будинок культури. Саме тут кілька місяців тому відкрили оновлений музей дніпровського лоцманства. Експонати зносили самі жителі – знаряддя лоцманського промислу, вишиті рушники, горщики, фотографії предків. Невелика кімната з сотнями експонатів розповідає про побут та звичаї «синів Дніпра». Музей поки «не розкручений», але відвідувачі є, каже зберігач фондів Віра Бовкун.

«Музей наш – серце Лоцманської Кам’янки. Музей наш затребуваний, до нас часто приїздять школярі з усього Дніпропетровська. Часто нащадки приводять своїх онуків, правнуків, знайомих, аби показати фотографії своїх предків-лоцманів, оцей побут», – розказує музейниця.

Нащадки лоцманів обіцяють поповнювати колекцію старожитностями. А сам музей чекає на допомогу фахівців у реставрації своїх унікальних експонатів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG