Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 00:44
Львів – Броди – місто з майже тисячолітньою історією, де зустрічаються чотири області – Львівська, Тернопільська, Волинська і Рівненська. У ХVIII столітті Броди були містом, де закінчувалась Австро-Угорська імперія, а розпочиналась Росія. Тут діяли консульські установи, вільна торгівля, панувало активне економічне і світське життя. Втім, сьогодні це провінційне містечко, де не дбають про історичні пам’ятки, а найбільшою проблемою для мешканців є безробіття.

Бродам пощастило, бо оповідки про місто залишили письменники Оноре де Бальзак, Йозеф Рот, Іван Франко. Закоханий Бальзак у 1847 році заночував у «Російському готелі», коли їхав до української графині Евеліни, але будинок, який був у доброму стані, у 80-х роках ХХ століття розібрали через людську безгосподарність.

Франко часто гостював у письменника і педагога Василя Щурата, у місті є пам’ятник Каменяреві.

Австрійський письменник Йозеф Рот навчався у Бродівській гімназії. Саме постать останнього заманює австрійських і єврейських туристів у Броди. Адже збереглись вулиці, якими ходив майбутній письменник, гімназія, де навчався.

Євреї приїжджають у Броди, щоб побувати на єврейському цвинтарі і біля занедбаної синагоги, яка просто розсипається на очах. А ось українські туристи у Броди заглядають вкрай рідко, хоча місто поруч з київською трасою. Причина у відсутності інфраструктури і промоції міста. З Бродами пов’язані художник Іван Труш, генерал УГА Мирон Тарнавський, ідеолог ОУН Петро Полтава, чимало діячів УНР та ЗУНР.

У XVII столітті Броди були на рівні зі Львовом

Дослідник, автор численних праць про історію Бродів, директор краєзначного музею Василь Стрільчук переконаний, що саме туризм має бути пріоритетним для міста з тисячолітньою історією, де залишилось понад 30 пам’яток архітектури, які потрібно рятувати, а не руйнувати. Неприпустимим вважає дослідник те, що на місці історичних пам’яток виростають нові будівлі. Сьогодні навіть важко уявити, що у XVII столітті Броди переживали економічне піднесення, коли місто належало польським власникам, які розбудовували Броди.

«Тут розвивались торгівельні зв’язки ремесла, власник був зацікавлений у розбудові. Тут мешкали українці і поляки, а тоді приїхали вірмени, шотландці, євреї, які займались торгівлею», – каже науковець.

Для підтримки торгівлі за Австро-Угорської імперії купці були позбавлені податків, але були зобов’язані, проїжджаючи через місто, зупинятись на три дні і виставляти товар для гуртового продажу. Це сприяло економічному розвиткові і міжнародній торгівлі.

«У 1880-і роки було близько 22 тисяч мешканців, зараз маємо майже 24 тисячі осіб. Чисельність кардинально не змінилась, але колись територія була значно менша, а нині – утричі більша, але міського корінного населення мало, можна сказати – одиниці. Євреї були знищені у роки війни, тут було велике гетто, поляки та українці виїжджали, зазнали репресій. Після війни сюди приїхали люди, зокрема, військові, з різних радянських республік. Місто цілком змінилось в демографічному плані», – зазначив Василь Стрільчук.

Бродівський замок потребує порятунку

Після Другої Світової війни Броди перетворились з торгового на радянське військове містечко. Вже не чути було на вулицях польської мови, все більше говорили російською. У приміщенні колишнього Празького банку розмістився райком партії, а згодом відділ міліції, який дотепер у цьому розкішному будинку, що у жахливому стані. Як і Бродівський замок розсипається на очах у влади і городян. А ця перлина архітектури збудована у середині ХVII століття за проектом французького архітектора Гійома Боплана.

Замок розташовувався на 8000 квадратних метрів, це були п’ять бастіонів і куртин, а всередині валів розташовувались каземати. У другій половині XVIII століття замок належав Потоцьким, які розбудували територію. Нині фортеця замкового комплексу нагадує руїну, цегла падає. У замковому палаці, який є окрасою міста, наприкінці ХІХ століття був приватний музей картин і меблів графині Жишевської. Нині дві кімнати відведені краєзнавчому музеєві, частину займає дирекція базару і районний архів. Потрапити до замку можна лише через базарні ятки. Видовище не з туристичних.

Заступник мера Роман Сподарик пояснює, що місто нічого спільного з замком немає, бо це національна пам’ятка, і рятувати її має держава.

«Замок належить до обласного управління охорони пам’яток культури, земля теж не належить місту. Ми не маємо до цього стосунку, та й немає грошей для порутянку. Броди – специфічне місто, є військові частини, де високі зарплати, військові виконують миротворчі місії. Це і впливає на рівень середньої зарплати, на купівельну спроможність. Інвестори не зайшли до нас великі, а безробіття таке ж, як по інших містах. У нас населення, яке має можливість купувати», – каже Роман Сподарик.

Без заробітчан справи були б кепські

А тримається дрібна торгівля у місті завдяки не лише військовим-миротворцям, але передусім заробітчанам. Люди масово виїжджають на сезонні роботи в Польщу, Італію, Нідерланди, щоб підтримати свої родини.

У розмові з Радіо Свобода мешканці не приховували свого роздратування владою, депутатами.

Середня наша зарплата 800 гривень. У підприємця так працюємо, без відпустки, з пів восьмої до одинадцятої вечора. Вигідніше за кордон виїжджати. Бо тут раби без грошей.

Всі, хто міг, виїхали. А зараз це вже проблемніше.

У Бродах роботи немає. Всі на біржі стоять, лише торгівля.

Підприємці все, що хочуть, роблять. У військоматі скоротили 20 людей, всі стали на біржу.

Центр міста, подивіться, все валиться, ось поруч міліція у будинку, і який турист приїде…

На дитину отримую і чоловік працює. На трьох ми маємо у місяць півтори тисячі гривень.

Ми б без батьків не вижили з чоловіком і дитиною. Живемо з батьками. Самі просто б не дали собі раду. Тут лише у торгівлю працювати хіба. Якби був туризм, то це було б добре для міста.

Броди – одне з небагатьох невеликих міст в Україні, у якому проживають два народні депутати: свободівці, брат і сестра Олег Панькевич та Ірина Сех.

Броди мають туристичний потенціал, але як його використати, виглядає на те, що місцева влада не знає, тільки бідкаючись, що туристи коштів не залишають, бо не ночують і не харчуються тут. Але для того, щоб сюди їхали люди, передусім потрібно створити інфраструктуру, а у місті немає навіть громадської вбиральні.

Держава роками не виділяє кошти на порятунок пам’яток культури, але й місцева влада безініціативна, та й самим мешканцям потрібно ще навчитись дбайливості у ставленні до міста, яке подарувало світові великих людей, і ці люди донині є найкращою промоцією міста, що колись з’єднувало давньоруські міста з Західною Європою.
  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG