Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 17:14

(Рубрика «Точка зору»)

Розказали анекдот: у церкві стоїть жіночка, молиться, голосить, просить Бога, аби в якийсь спосіб дав їй 500 гривень, які конче зараз необхідні. Позаду неї стоїть Янукович, почув прохання, пожалів стареньку, запитав у охоронця, чи має той гроші, нашкребли 400 гривень, які задоволений Віктор Федорович і вручив бабусі. На що вона заголосила ще гучніше: «Господи, ну через кого ж ти надіслав мені гроші, він уже встиг 100 гривень вкрасти!»

Смішно і сумно водночас, бо з цього анекдоту тему можна розвивати у двох різних напрямках. По-перше, про олігархічно-крадійську природу теперішньої (та і всіх попередніх) української влади. По-друге, про тотальну православність і духовність найбільших мерзотників. Народна приказка радить не запрошувати до танцю дівчину з першого ряду, бо з неї буде погана дружина. Той самий висновок напрошується і про вдавану релігійність нашого народу: найбільшими грішниками є якраз ті, що стоять якнайближче до батюшки і царських воріт. Грішником №1 у цій схемі є, зрозуміло, сам батюшка. Згадайте патріарха Кирила – і легко зі мною погодитесь.

Погана новина полягає в тому, що за таких умов будь-які ініціативи просто приречені на занепад. У системі абсолютного, доведеного до досконалості фальшу неможливо побудувати щось на справжньому й міцному фундаменті. Бо будуєш «Лікарню майбутнього» – а в підсумку виходить цілий палацовий комплекс у Карпатах. З вуликами і трипільськими глечиками, ясна річ. Будуєш стадіони, дороги й готелі на Євро-2012 – а виходить «Межигір’я» і кар’єри топ-бізнесменів рівня Ґейтса: «Саші-стоматолога», «Юри Єнакіївського» чи Курченка.

Орвелівська модель впроваджена в Україні майже дослівно за книжкою: занепад називається «покращенням», совково-маразматичні корупціонери – «командою реформаторів», фашистські виродки – «антифашистами». Спробую спрогнозувати: ті, що невдовзі стоятимуть на сцені під час урочистостей, присвячених 1025-літтю з часу Хрещення Русі, – насправді є найкращими кандидатами на анафему. Прикро тільки, що в цій ситуації і слово «опозиція» вже означає будь-що, тільки не опозицію.

Пригадую собі патріотично-наївний драйв націонал-демократів, які впродовж усіх дев’яностих і початку двотисячних років у своїх рухівських газетах і листівках, як мантру, повторювали фразу: «Економіка і культура – як два крила птаха. Тільки на одному полетіти неможливо». Ніби й банально, але все ж правильно. Без моралі й культури розвиток неможливий, бо одна з найголовніших умов успіху – це атмосфера довіри. Ніхто не буде розвивати бізнес, знаючи, що завтра прийде «смотрящий» і попросить поділитися активами. Фермери не зможуть стати успішними, коли держава створює умови для розвитку тільки двох агрофірм у країні, бо вони належать наближеним олігархам. Хочеш відкрити кіоск і продавати там пиріжки – вступай у Партію регіонів, бо в інакшому випадку ліцензій і дозволів не отримаєш. Але навіть у статусі члена «правильної» партії будеш змушений давати хабарі й платити відкати. Чи прийде в таку країну інвестор, чи захоче хтось у таких умовах відкрити хоча б ятку на ринку?

Тому найгіршим, найнебезпечнішим для країни є шлях реформування. Реформи в нинішній Україні – це евтаназія, отруйна пігулка, смерть. Не можна нічого реформувати, бо в такому разі на місці однієї відрізаної голови у дракона виростуть ще дві. Сьогоднішня опозиція просто перейде у статус влади, і без зміни суті «покращення» реформується в якесь «оздоровлення» чи «розвиток», «молоді реформатори» – в «модерних євроінтеграторів», «антифашисти» – у «справжніх патріотів».

Кардинально не можна допустити до реформ, бо вони – тільки мутація смертельного вірусу, який уже розповсюдився по всьому організму. Будівельники знають: хороший дім можна збудувати тільки на новому фундаменті. Тобто потрібно знести все, що збудовано бюрократичним монстром під назвою «Держава Україна». Знести – і будувати з нуля. А це називається вже зовсім не реформами, а революцією.

Андрій Любка – письменник

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Андрій Любка

    Андрій Любка – український поет, прозаїк, есеїст. Автор книжки оповідань та трьох збірок віршів, лауреат літературних премій «Дебют» та «Київські лаври». Твори перекладені на понад десять мов, окремими книжками виходили в Австрії та Польщі. Живе в Києві.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG