Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 20:01
Компанія Google планує забезпечити доступ до інтернету у важкодоступних куточках нашої планети за допомогою повітряних куль. Фахівці компанії вже провели випробування у деяких місцевостях Нової Зеландії, й учасники експерименту кажуть, що інтернет у них справді з’явився. Наука цього тижня обговорює також кисень на Марсі та інноваційні ліфти для хмарочосів.

За допомогою повітряних куль у Google хочуть провести інтернет тій частині людства, яка поки що не має доступу до мережі. У компанії кажуть: без інтернету нині – до 4 мільярдів людей, однак більшість їхніх домівок можна інтенетизувати за допомогою інноваційної технології. А саме – використовуючи повітряні кулі.

Фахівці проекту Project Loon (таку назву він отримав) вже провели випробування у Новій Зеландії. Аеростати для Google надала компанія Raven Industries – та сама, яка підіймала у стратосферу Фелікса Баумґартнера. Оболонка повітряної кулі, як повідомляють розробники, виготовлена з надміцного матеріалу, завдяки якому аеростат може бути у небі понад 100 днів. Сама куля оснащена, зокрема, трьома трансиверами (приладами, що працюють на прийом і передачу сигналу), GPS та метеостанцією.

«Для того, щоб побачити якусь із цих куль у небі, вам треба скористатися телескопом. Уявіть собі: є висота 10 кілометрів. Орієнтовно на цій висоті літають літаки або йде дощ. Наша повітряна куля знаходиться вдвічі вище – на висоті приблизно у 20 кілометрів», – розповідає один із очільників проекту Пол ДеВол.

(Відео Project Loon)

Для того, щоб зловити сигнал із повітряної кулі, домівки користувачів обладнають невеликими антенами. Ці антени, трансивери на аеростаті та наземна станція, яку обслуговуватиме локальний інтернет-провайдер, і формуватимуть мережу.

Як пише NewScientist, випробування у Новій Зеландії показали, що одна повітряна куля здатна забезпечити інтернетом місцевість площею понад тисячу квадратних кілометрів. До слова, аеростати обладнані сонячними батареями і працюють цілодобово.

Project Loon обслуговуватиме ціла команда, яка відстежуватиме маршрут повітряної кулі, погодні умови, стан обладнання тощо. Для аеростатів навіть продумали спеціальну систему аварійного приземлення, щоб у разі, якщо кулю розірве, обладнання не впало на людей, а спустилося на парашуті.

Дихати на Марсі було чим, але давно

Марс мав кисневу атмосферу. Щоправда, 4 мільярди років тому. Це з’ясували вчені з Оксфордського університету, які дослідили склад марсіанських метеоритів і порівняли їх із даними з марсоходу Spirit.

Цей марсохід втратив зв’язок із Землею у 2010 році. Однак до того моменту встиг передати вченим трохи інформації про склад ґрунту у кратері Гусєва.

«Досліджувана нами порода має однакове походження (з глибин Марса), але дещо відмінний склад. Мінерали, про які ми дізналися від Spirit, сформувалися у насиченій киснем атмосфері, потрапили під землю, а потім знову опинилися на поверхні внаслідок геологічної активності планети», – пояснює керівник дослідження, професор Бернард Вуд.

Він додає, що вік досліджуваних об’єктів неоднаковий: метеорити – відносно молоді (їхній вік – від 180 мільйонів до 1,4 мільярда років), натомість ґрунт, зібраний Spirit, має вік понад 3,7 мільярда років.

Як пише ScienceDaily, вчені з Оксфорда припускають, що марсіанська атмосфера була насичена киснем на ранніх етапах її існування. Внаслідок субдукції (переміщення породи у глибші шари літосфери внаслідок руху тектонічних плит), сформовані у середовищі, насиченому киснем, мінерали опинилися на глибині, а потім – знову на поверхні, внаслідок викиду.

Метеорити натомість сформувалися суто на глибині Червоної планети, до того ж, значно пізніше, і геологічні та кліматичні умови не особливо вплинули на їхній склад.

Професор Вуд припускає, що на своїх початках Марс був теплою і вологою планетою. Причому це було задовго до того, як наша Земля набула звичного для нас вигляду, зокрема, отримала газову оболонку.

На вершину – без пересадок

Фінські інженери розробили нову технологію, яка дозволить удосконалити ліфти у хмарочосах: якщо нині підйомники сягають максимум 500-метрової висоти, то незабаром підійматимуться на кілометр угору.

Пригадуєте найвищу у світі будівлю – дубайський Бурдж Халіфа? Його «зріст» – 828 метрів. Це означає, що для того, щоб піднятися на останній, 162-й поверх, треба скористатися двома ліфтами. Однак незабаром цю незручність усунуть.

У Лондоні цього тижня розробники з фінської компанії Kone презентували технологію UltraRope. Президент компанії Матті Алагугта визнав, що його фахівці працюють із прицілом на майбутнє, у якому хмарочоси стануть звичним елементом в архітектурі великого міста.

(Відео TheKONECorporation)

Фінська інновація має низку принципових відмінностей від тієї технології, якою послуговується більшість розробників підйомників. Фінські інженери замінили сталеві кабелі (які, до слова, складають подекуди три чверті ваги ліфта) на вуглецеве волокно.

Цей матеріал робить механізм значно легшим, це по-перше. Самі вуглецеві волокна вдвічі міцніші за сталь. Окрім того, ліфти на новій технології потребують менше енергії, а легші кабелі роблять гальмування кабіни швидшим і плавнішим. Служить така технологія вдвічі довше.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG