Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 23:07

Малюнки поглядом і театр роботів: чи є в мистецтві місце для науки?


Київ – Чи здатне мистецтво взаємодіяти з програмуванням, біотехнологіями або робототехнікою? У тому, що його розвиток неминуче пов'язаний із наукою, переконані лектори першої в Україні школи медіа-арту. В рамках цієї освітньої ініціативи 25 молодих українських художників вивчали основні жанри сучасного мистецтва, що базуються на новітніх технологіях. Вони кажуть, що сьогодні мистецтво – це галузь, що вільно взаємодіє з іншими дисциплінами. А куратори школи стверджують: найкращі медіа-художники – це ті, що не мають мистецької освіти.

«Нову художню школу» організувала освітня організація «Культурний проект», яка проводить лекції з історії мистецтва. Учасників відбирали на конкурсній основі, причому серед них опинилися не лише художники за професією, а й музиканти, інженери, фізики і навіть лікар-кардіолог, розповідає куратор школи Яніна Пруденко. Чотири місяці вони слухали лекції експертів з Польщі, Австрії, Росії та України і проходили майстер-класи з відеоарту, інтерактивних інсталяцій, кіберскульптури та інших напрямків медіа-арту. Насамкінець учасники презентували свої власні проекти.

Яніна Пруденко вважає, що найкращі медіа-художники – це ті, що не мають класичної мистецької освіти. Професійні митці постійно перебувають в пошуку нових інструментів, однак, отримавши їх, продовжують творити за старими канонами.

«Будь-яка освіта – це певна схема, шаблон. На жаль, є дуже мало викладачів, які вчать використовувати нові методи. У Львівській академії мистецтв є професор Альфред Максименко, який вирощує цілу генерацію медіа-художників. Але це велика рідкість. Тим часом люди без художньої освіти більш відкриті до технологій, вони краще розуміють, як їх можна використати, у тому числі й в мистецтві», – каже вона.

«Ми живемо у час гібридних професій»

Дипломною роботою Юлії Бугайової у школі медіа-арту стала інсталяція, в основі якої лежить технологія айтрекінгу – коли електронний пристрій визначає координати людських зіниць. Він фіксуватиме рухи очей глядача, перетворюватиме цей сигнал на графічне зображення, яке, у свою чергу, з’являтиметься на екрані. Художниця каже, що хотіла «побачити, як люди бачать». Наприклад, чи сприймають вони, скажімо, співвідношення золотого перетину, якщо на свідомому рівні не знають про такий візуальний еталон.

Юлія Бугайова – це саме той лікар-кардіолог, про якого розповідала Яніна Пруденко. Весь проект, включно з його технологічною частиною, художниця збирається робити сама.

«Ми багато малювали в медичному університеті – схеми тканин, клітин. І тому сприймати інформацію візуально мені завжди було легко. Коли ж почала практикувати, зрозуміла, що хочу повернутися до візуалізації, до ідей та теорії. А потім я потрапила у цю школу. Коли у тебе немає образотворчої освіти, то тебе усі вважають аматором. Але зараз професійний поділ дуже умовний, ми живемо у час гібридних професій», – зауважує Юлія Бугайова.

Класичне мистецтво не зникне – куратор

Найцікавіші прояви медіа-арту з’являються, коли починають використовувати у своїй роботі досягнення новітніх інформаційних технологій або біомедицини, розповідає один із лекторів школи, куратор Російського державного центру сучасного мистецтва Дмитро Булатов. Учасники «Нової художньої школи» здебільшого експериментували зі звуком, відео або віртуальною реальністю. Так само це можна робити із штучним інтелектом, робототехнікою або генною інженерією, каже лектор.

Художники, які працюють із стовбуровими клітинами або пишуть код, – не вигадка. У Сполучених Штатах, Австралії, Японії та деяких європейських країнах студенти технічних факультетів вже давно мають змогу паралельно отримувати мистецьку освіту. Наприклад, в одному із австралійських університетів існує курс з сучасного мистецтва та тканинної інженерії. Біологи, що його проходять, працюють над створенням скульптур із вирощених клітин, пояснює Дмитро Булатов.

«Для прихильників класичного мистецтва такі практики – це варварство, яке ставить під сумнів усі звичні норми та системи. Часто здається, що таке варварство здатне зруйнувати традиційні цінності. Цього, звісно, не відбувається. Новий напрям в мистецтві не може замінити попередній, він лише доповнює його», – зазначає він.

Ідея замість майстерності

Куратор пояснює, що до категорії сучасного мистецтва може потрапити будь-який винахід, що не має практичного застосування, але має ідею. Так, наприклад, канадський художник та дослідник Луі-Філіпп Демерс створює масштабні роботехнічні театральні постановки, найвідоміша з яких – «Дівчата Тіллера». Це своєрідна пародія на популярне танцювальне шоу початку минулого століття з однойменною назвою, яке прославилось тим, що його танцівниці рухалися з механічною точністю. У Демерса замість дівчат – роботи, які так само заворожують ідеальною синхронністю рухів.

Робототехніка відкриває нові можливості для мистецьких інсталяцій. А біосигнали застосовують в музиці. Так, наприклад, ще один лектор школи медіа-арту, австрієць Кріс Вейгль, який працює над допоміжними технологіями для людей з особливими потребами, створює звукові аналоги мозкових хвиль. А американська художниця Ліза Парк створила таким чином цілий перформанс, перетворюючи власні думки на музику за допомогою спеціального пристрою.

Що ж до роботів, які й самі можуть продукувати твори мистецтва, то куратор переконаний: перевершити митця машина поки що не здатна. Однак це явище не тільки піднімає філософське питання про різницю між людським та штучним інтелектом, але й вказує на нову роль художника в суспільстві, де естетика та майстерність поступаються місцем креативності .

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG