Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 00:55

Люстрація лише частково усунула спадщину комуністичних систем


Белград – У Сербії завершилася чинність Закону про люстрацію, який був ухвалений десять років тому. На підставі цього закону не порушили жодної справи, а до влади тим часом прийшли партії, котрі керували країною в дев’яності роки, коли було найбільше порушень прав та свобод людини. Політолог Павел Домоні пояснює, чому: «Справа в політичній культурі. Сербська політична культура не дбає про права людини. Інша причина в тому, що цей закон мали б запроваджувати ті люди, проти котрих він був спрямований. Третя причина – цим законом треба було б охопити дуже велику кількість людей».

Від осені 1989 року до грудня 1991 року, коли перестав існувати Радянський Союз, у колишніх комуністичних країнах часто було чути бажання, щоб більше ніколи не відновився комуністичний лад та що повинні нести відповідальність комуністичні лідери, високопоставлені урядовці, працівники служб безпеки та донощики. Процес перевірки й притягнення до відповідальності названо люстрацією.

У давньому Римі люстрацією називали обрядове очищення від гріхів. В посткомуністичній Центральній та Східній Європі мали на увазі – як уточнено в резолюції Ради Європи, яку ухвалили 1996 року – «заходи для усунення спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем».

Не чекаючи на європейців, парламент Чехословаччини ухвалив закон про люстрацію в жовтні 1991 року. Після розвалу держави словаки забули про цей закон. А в Чеській Республіці він був чинним до 2000 року, а потім постановили, що він буде діяти без обмеження, тобто доти, доки є особи, котрі в час комунізму порушували права інших.

Колишнього румунського диктатора Ніколає Чаушеску розстріляли без належного судового процесу. Його співробітників, насамперед працівників Служби безпеки («Секурітате») судили на підставі законів комуністичної епохи. Так само судили колишніх президентів Болгарії Тодора Живкова, Східної Німеччини Еріха Гонекера та їхніх близьких співробітників: то за корупцію, то за привласнення державного майна, то за зловживання владою.

Більшість колишніх комуністів змінила ім’я та ідеологію

У Польщі кілька років точилися завзяті дебати щодо люстрації. Відповідний закон ухвалили щойно 1997 року. На підставі його положень усі, кого обирають на високі посади, повинні подати письмову заяву щодо того, чи були вони співробітниками Служби безпеки. В разі, якщо вони визнають, що були донощиками, комісія, котра перевіряє їхнє минуле, може оприлюднити цей факт, й на цьому все закінчується. А в разі, якщо комісія встановить, що людина дала фальшиву заяву, її на 10 років позбавляють права займати політичну та суспільну посаду.

Цікава ситуація склалася в колишніх югославських республіках. Комуністи в Словенії та Хорватії, котрі енергійно виступали проти центрального тиску Белграда, перейменувалися на соціал-демократів чи то лібералів і брали участь у незалежницьких змаганнях, а іноді були їхніми носіями. Через це люстрації вимагали лише деякі правоцентристи та націонал-екстремісти. Упродовж першого десятиліття незалежності найпопулярнішими словенськими політиками були екс-комуністи Мілан Кучан та Янез Дрновшек.

Комуністам не забувають злочини над некомуністами, скоєні в 1940-і роки після завершення Другої світової війни. Але більшості тих, хто тоді судив поза законом, розстрілював без суду, розкуркулював селян й відбирав майно, вже немає серед живих. Цим можна пояснити факт, що Словенію до Євросоюзу ввели колишні комуністи, і це саме станеться з Хорватією 1 липня.

У Чорногорії від 1990 року при владі Демократична партія соціалістів, котра раніше називалася комуністичною. Очолює її той самий лідер – Міло Дюканович. Певна річ, що правляча партія не буде проводити люстрацію над собою.

У Македонії і Сербії закони про люстрацію ухвалили на початку 21-го століття, коли значна частина населення вже забула про комуністичні часи. Македонський закон кілька разів змінювали, три рази його обговорював конституційний суд. Коли нарешті став дійсним та коли сформували комісію для верифікації фактів – вона оприлюднила імена 33 політичних діячів, професорів, акторів та журналістів, котрі нібито були донощиками політичної поліції. Виявилося, що більшість обвинувачень були безпідставними та що йшлося про політичну помсту або просто наклеп.

Сербський парламент заблокував процес люстрації

А щодо Сербії, то тут закон ухвалили 2003 року, через три місяці після вбивства прем’єра Зорана Джинджича. Цей закон мав би стосуватися усіх президентів, прем’єрів, міністрів, депутатів, мерів, послів, суддів, прокурорів, працівників служби безпеки. В разі, якщо вони порушували права людини, їх мали позбавляти права виконувати будь-яку громадську функцію упродовж п’яти років. Так було задумано. Однак ні тодішнє, ні пізніші скликання парламенту не обрали трьох членів до Комісії для люстрації, котра мала бути самостійною та незалежною інституцією. Шість членів, котрих обрали юридичні інституції та неурядові організації, згодом подали у відставку, оскільки не отримали навіть приміщення, в якому провели б першу сесію. А як немає комісії – немає люстрації. Закон, який мав діяти 10 років, так і не запрацював.

А наразі при владі саме партії, котрі правили Сербією у воєнні 90-і роки, коли порушення прав людини було щоденним явищем. Щоправда, соціалістів тоді очолював Слободан Мілошевич, котрий давно помер. На чолі Радикальної партії був Воїслав Шешель, котрого судять за воєнні злочини в Гаазькому трибуналі для колишньої Югославії.

За продовження чинності закону про люстрацію виступає лише опозиційна Ліга соціал-демократів Воєводини. Заступник її лідера й депутат Боян Костреш зазначає: «Закон, який став дійсним, ніколи не запровадили через безпосередню обструкцію деяких парламентських фракцій та влади Воїслава Коштуниці».

Тим часом соціалісти кажуть, що настав новий час і що не потрібно повертатися в минуле. Радослав Стрікович, функціонер Соціалістичної партії, уточнює: «Ніхто не ухиляється від політичного очищення. Однак, на мою думку, ми стали країною з розвиненою політичною свідомістю. Між тими, котрі на сьогодні є професійними політичними діячами, переважають люди, котрі об’єктивно знають, як треба займатися політикою й при цьому не завдавати шкоди нікому».

Незважаючи на скромні результати люстрації, варто нагадати основні принципи, які рекомендувала Рада Європи 1996 року. На першому місті – це факт, що відповідальність не може бути колективною, а лише індивідуальною. На другому – презумпція невинуватості. Нарешті, люстрація не сміє стати помстою над політичними супротивниками.

А щодо давнього сподівання мільйонів людей, що на політичній сцені більше не буде комуністів, воно так і залишилося сподіванням.
  • 16x9 Image

    Михайло Рамач

    За освітою історик. Журналіст, поет, перекладач та сценарист. Автор шести поетичних книжок, трьох книг, політичних есе, про колишню Югославію й нинішню Сербію. Був головним редактором трьох сербських щоденних газет. Співробітник Радіо Свобода з 1998 року. В сербських ЗМІ надрукував чимало матеріалів про Україну.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG