Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 13:35

Кредит, заробітчани, соцмережі: на українській сцені побільшає сучасних п’єс


Київ – В Україні добігає кінця театральний сезон. Критики зазначають, що хоч разючих змін у репертуарах цього року не відбулося, про себе змогли заявити молоді режисери та драматурги. На українській сцені з’являється
нова драма. Київський театр імені Івана Франка провів допрем’єрний показ вистави «Квітка Будяк» за п’єсою сучасного автора Наталії Ворожбит. Для національного театру це неординарна постановка, хоча нового сезону таких буде ще більше, обіцяють режисери.

«Квітка Будяк» написана за мотивами п’єси Миколи Куліша «Маклена Граса». Сюжет лишився незмінним, а от дія відбувається в сучасному Києві. Так Граса ризикує опинитися на вулиці, бо не може виплачувати кредит на квартиру. Маклена вірить не у комунізм, а в депутата, який подарував візок для її сестри-інваліда. А музикант-філософ перетворюється на незнайомця із соцмережі.

П’єса Наталії Ворожит жорстко, але точно змальовує сьогодення, констатують критики. Серед героїв опиняються безпритульні, так звані «гопники» та збоченці, а у самій виставі йдеться і про суспільство споживання, і про кризу патріотичної свідомості, і навіть є промовиста пародія на «Фемен». Станіслав Мойсеєв, художній керівник театру Івана Франка та автор постановки вважає, що текст п’єси повністю відповідає сучасності.

«Я хотів, щоб Куліш зазвучав абсолютно незвичайно, і щоб це підштовхнуло глядача до усвідомлення тих кіл, якими ми ходимо. Я би не сказав, що вистава адресована виключно молоді. Я думаю, що вона розрахована на небайдужу аудиторію, таку, що думає», – каже режисер.

Прем’єра «Квітки Будяк» відбудеться на початку нового сезону. Тим часом на камерній сцені презентують ще одну нову постановку. Це вистава за п’єсою «Дівка на відданнє» молодого драматурга Віри Маковій. І хоча автор переконує, що це більше філософський твір, аніж соціальний, у ньому порушуються проблеми заробітчанства, занепаду села та виродження традицій. Станіслав Мойсеєв розповідає, що після фестивалю «Драма.UA» у Львові пообіцяв реалізувати один із представлених текстів. «Дівку на відданнє» вибрав, бо п’єса «лишила присмак».

«Ця п’єса не досконала. Але за глибиною поглядів і за своїм духом вона нагадала мені те, що свого часу робив Іван Франко, як це не парадоксально. Франко багато писав про дрімучість нашого буття, яка не дозволяє розвиватись чомусь хорошому і справжньому. І п’єса Віри Маковій теж пов’язана з цією темою», – зауважує він.

Нова драма розкриває класику з іншої позиції – режисер

Лєна Роман, що працює над постановкою «Дівки на відданнє», вважає, що нова драма дає можливість по-новому переосмислити класику. На думку режисера, сьогодні, коли не існує єдиної системи художніх цінностей, така взаємодія необхідна. Лєна Роман розповідає, що мріє якщо не поставити, то, принаймні, вповні осягнути «Бурю» Шекспіра – каже, що закохана у цю п’єсу.

«Мені думається, що зараз такий час, коли люди наче знаходяться у різних системах координат. Це не погано, але сприймати своєю системою іншу – цьому потрібно вчитися. Я вірю, що коли я розумію текст, то переміщаюся в інший вимір, можу бачити і звідти також. Тому мені цікава сучасна драма – бо можна розглядати класику по-новому, з іншої позиції. Але сучасна драма, передусім, формує цю позицію», – зазначає вона.

Станіслав Мойсеєв також переконаний, що говорити з глядачем потрібно будь-якою мовою, а сучасною – особливо. Адже національний театр втілює національну ідею, яка буває дуже різною, як, власне, і сама Україна, пояснює режисер.

Ніцше, Матіос, Люко Дашвар – на сцені українських театрів

Радикальних змін в репертуарах українських театрів за цей рік не відбулося, зазначає критик Олег Вергеліс. А для деяких драматургів стартовим майданчиком стала не українська, а британська сцена. Наприклад, у березні п’єсу Оксани Саченко читали у лондонському театрі Royal Court, який провів серію майстер-класів для українських та грузинських драматургів. Вже у вересні її постановку можна буде побачити в київському Молодому театрі. Цю п’єсу, яка теж зачіпає соціальну тему (стосунки героїв розвиваються на тлі економічної кризи), ставитиме британський режисер Керолайн Штайнбайс.

Театри в інших містах також розвиваються у напрямку нової драми і режисури. Так, наприклад, Театр імені Леся Курбаса у Львові активно співпрацює з різними фестивалями, проводить сценічні читання і творчі лабораторії. У цьому сезоні на його сцені поставили п’єсу за текстами Ніцше. В Івано-Франківському драмтеатрі вже йдуть три вистави за творами Марії Матіос, і зараз його директор планує поставити Люко Дашвар, розповідає Олег Вергеліс.

Публіку виховує театр – критик

Утім, ситуація всюди є різною. «Наприклад, мене дуже засмучує Одеса. Це європейське місто, там завжди була активна театральна ситуація. Сьогодні вона не в найкращому стані», – вважає критик.

Чи готові глядачі до осучаснення театру? Олег Вергеліс переконаний, що театр сам виховує свою публіку. «Якщо театр ставитиме виключно легковажну драматургію, він приручить до себе відповідну публіку – невибагливу, яка шукає в театрі розваги. Коли театр розумнішає, шукає парадоксальну, інтелектуальну драматургію, то й глядач підтягується інший», – каже він.

За його словами, розвиток у цьому напрямку поки що несистематичний. Як зауважує критик, підтримки від влади український театральних рух практично не отримує. У той же час, активних людей та ініціатив йому не бракує.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG