Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 04:36

Опішня – «український Рим» понад Ворсклою


Опішня, Полтавська область – За сорок кілометрів від Полтави розташована гончарська столиця України – селище Опішня, яку ще називають «українським Римом». З давніх-давен тутешні гончарі створюють кераміку, яку знають та цінують в усьому світі. Ще у середині минулого століття Олександр Довженко записав у своєму щоденнику, що саме Опішню варто перелаштувати у «зразковий центр уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців». Колгоспники залишилися в історії, а мистецтвознавці й туристи Опішню увагою не оминають. Хоча місцева молодь не вважає своє селище зразковим і намагається шукати кращої долі не в «українському Римі».

Понад річкою Ворсклою на семи мальовничих пагорбах розкинулося селище міського типу Опішня. Археологічні знахідки свідчать, що на цьому місці ще до нашої ери існувало кілька городищ. Однак перша писемна згадка про «український Рим» датована лише ХІІ століттям.

Офіційна назва селища «Опішня». Однак самі жителі здебільшого вживають давню етнографічну назву «Опішне».

«Під впливом російських канцеляристів назву було змінено ще за радянської доби на «Опішня». Але населення ще досі говорить «Опішне», «Опішнє», «в Опішному», «в Опішньому», – пояснив Радіо Свобода заступник голови Наглядової ради Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні Олесь Пошивайло.

Опішнянські керамічні миски, кухлі, горщики, глечики, макітри, куманці та барильця…

Уже кілька століть Опішню називають гончарською столицею України, адже споконвіків у селищі займалися гончарним промислом. Місцеві мешканці кажуть, що саме тутешні майстри придумали глиняних баранців та свистунців.

Опішнянські керамічні миски, кухлі, горщики, глечики, макітри, куманці та барильця віддавна славилася в усьому світі. На межі ХІХ та ХХ століть гончарною справою у селищі займалися близько тисячі родин. У другій половині ХХ століття протягом сорока років в Опішні працював завод «Художній керамік». Нині ж гончарство – приватна родинна справа. В гончарській столиці України ним займаються і великі, і малі.

83-річний Микола Пошивайло – гончар із діда-прадіда. Каже, що за півстоліття гончарування виготовив незліченну кількість виробів.

Батьки, діди були гончарі, і я в них учився гончарувати. Я ніколи не шкодував, що став гончарем. Був я і в сільському господарстві на тракторі, але все одне тягнуло до гончарства
«Батьки, діди були гончарі, і я в них учився гончарувати. Я ніколи не шкодував, що став гончарем. Був я і в сільському господарстві на тракторі, але все одне тягнуло до гончарства. У нашому великому селі було багато гончарів. А зараз є небагато молодих, які навчалися в училищі, поки завод існував. Дуже гарні майстри вийшли», – каже Микола Гаврилович.

12-річний Віталій Заліський також нащадок гончарів. Зараз він навчається в Опішнянському «Колегіумі мистецтв», а у вільний час допомагає мамі-майстрині проводити майстер-класи.

Хлопець згадує, як п’ять років тому вперше взяв до рук глину і спробував щось зліпити: «Я беру перший шматочок глини і намагаюся відтворити якийсь там виріб, щось пробувати. Це, звісно, передалося від мами, мені сподобалося, і я вирішив в майбутньому стати гончарем. Зараз мені подобається гончарювати і ліпити традиційні іграшки».

…не лише гончарним промислом

Нині в Опішні проживають близько п’яти тисяч осіб. У селищі є дитячий садочок на півтори сотні місць та дві школи – «Колегіум мистецтв у Опішні» та із поглибленим вивченням фізики та математики.

Звісно, опішняни займаються не лише гончарним промислом. Крім школи та лікарні, можна ще заробити на прожиття торгівлею. Виконувач обов’язків селищного голови Світлана Падченко переконувала, що в Опішні низький рівень безробіття.

«Виїжджає молодь на навчання, але й повертається. Після повернення знову ж таки працює у цих галузях, багато тих, хто закінчив «Колегіум мистецтв», після повернення створюють свою приватну майстерню, гончарують, реалізовують, і з цього живуть. Цей промисел – не на папері. Він діє і розвивається», – зауважує Світлана Падченко.

«Ким би не стала – чи фармацевтом, чи актрисою – назад до Опішні приїжджатиме хіба що батьків провідати»

Тим часом місцеві кажуть, що молодь, яка виїздять із села на навчання, назад здебільшого не повертається. Випускниця Опішнянської школи Інна Омеляненко цього літа вступатиме у харківські виші. Дівчина подаватиме документи одразу на дві спеціальності – фармацевтичну та акторську. Інна переконана: ким би не стала – чи фармацевтом, чи актрисою, – назад до Опішні приїжджатиме хіба що батьків провідати. Бо перспектив тут не бачить.

Для дівчат таких, як я – це хіба що іти працювати в магазин продавцем. А там зараз зарплати невеликі, і на майбутнє цих грошей не вистачить
«Для дівчат таких, як я – це хіба що іти працювати в магазин продавцем. А там зараз зарплати невеликі, і на майбутнє цих грошей не вистачить. А хлопцям взагалі тут як такої роботи немає, тому що всіх скорочують. Хіба що гончарним або газопромислом займатися», – каже дівчина.

Гончарська столиця України – це справжній культурний осередок. На території селища розташований Національний музей-заповідник українського гончарства. До його складу входять три меморіальні музеї-садиби опішнянських гончарів та колекціонерів, Центр розвитку духовної культури та Музей родини Кричевських.

За словами працівників музею, «український Рим» стає «туристичною Меккою» на початку літа та восени.

Відвідування у нас сезонне, залежить від погодних умов, від того, який стан доріг. Цього року ми це на собі добре відчули
«Відвідування у нас сезонне, залежить від погодних умов, від того, який стан доріг. Цього року ми це на собі добре відчули. Взимку туристів менше, більше їх, коли йде цикл зимових свят, коли вихідних багато і зимові канікули у дітей. Найбільше відвідувачів у травні-червні та у жовтні. Ну і, на щастя, входить в моду зелений туризм. А ми якраз у центрі цього віяння», – розповідає екскурсовод музею Лариса Гавриш.

Чи не найбільше туристів щороку наприкінці червня приїздять на вже традиційний тиждень національного гончарського мистецтва в Опішні «Здвиг». Цього року він відбувався уп’яте. У його межах відбуваються Національні фестивалі ковальства, гончарства та гончарського бодіпейнтингу (мистецтва малювання по тілу).

Але попри відвідування туристів, у селищі донині не збудували жодного готелю. Приїжджих селять у приватний сектор, що дає деяким опішнянам додатковий заробіток.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG