Іммігранти привозять з собою до Сполучених Штатів свої традиції та культуру. У результаті тут виникає чимало нових інноваційних напрямків у різних жанрах мистецтва. На вулицях Нью-Йорка, наприклад, понад сорок років тому народився жанр музики хіп-хоп, який асоціюють з культурою афро- та латиноамериканців. З того часу ця музика знайшла своїх прихильників в усіх куточках країни та світу, незалежно від етнічного походження її шанувальників.
Молоді танцюристи буквально змінюються під час танцю.
«Мій перший викладач казав, танцювати – це як торкатися божого обличчя. Саме так я і почуваюся», – говорить танцюристка Мішель.
Подібну думку висловлює й Арнель: «Мені здається, все, що є у мене на душі у той момент, можна висловити без слів – мовою танцю».
Одні називають ці рухи хіп-хопом, інші – urban dance – тобто міським танцем. Свого часу його асоціювали виключно з афроамериканцями чи латиноамериканцями, однак ті часи давно минули. Арнель Калваріо – один перших американських філіппінців, які розробили азійсько-американську версію цього танцю. Арнель виростав у 70-х і 80-х, коли брейкденс був надзвичайно популярним у Каліфорнії. Якось у школі він вразив своїми рухами чорношкірих дівчат.
«Вони відверто мені сказали: «ми ніколи не бачили, щоб азійський чоловік так танцював», – каже засновник танцювальної компанії Арнель Калваріо.
Це був поворотний для мене момент. Для когось це може звучати образливо, але я відчув, що необхідно з цим щось робити».
На початку 90-х років Арнель навчався у коледжі, і на святкуванні днів філіппінської культури включив елементи брейкденсу у свій виступ. Тоді він і заснував танцювальний колектив «Каба Модерн», прикладом якого надихнулись у багатьох університетських містечках на півдні Каліфорнії.
«Негайно танець підхопили китайська громада, японська, в’єтнамська… Це був дуже цікавий час», – продовжує Арнель Калваріо.
Інструктор Лорензо Періло, який незабаром викладатиме танці хіп-хоп у Корнельському університеті, каже, що «це може здаватися чужим для певної культури, але це не чуже, це те, що існує, але треба змінити свою точку зору».
Танцюристка Дінайтра Лі змінила чимало своїх усталених поглядів після того, як пройшла проби у танцювальний колектив. «Я пройшла проби і бачу, що там одні азійці. Я подумала: «Що відбувається?». У мене реально був культурний шок».
Роками американські азійці вважали, що медіа мало розповідають про них. Тепер – вони не сходять з екранів, каже Арнель Калваріо: «Ніколи не було це так чітко видно, як тепер. Ми кругом. А в танцювальних шоу азійці переважають».
Участь азійців у танцювальних програмах ламає не лише стереотипи про те, що представники цієї раси є майстрами бойового мистецтва чи розумниками. Кан Дан – американець китайсько-в’єтнамського походження – каже, що самі азійці почали більше цікавитись танцями. Часи міняються, каже танцюрист Кан Дан.
«Зазвичай, діти ніколи не сказали б батькам, що танцюють тільки тому, що їм це подобається. Вважалося, що це відволікає дітей від навчання, а тепер, я думаю, батьки вже з цим змирилися», – зауважує Кан Дан.
У час соціальних мереж та Ю-тюбу танці, навіть з азійським забарвленням, швидко виходять за межі окремої етнічної групи. Сьогодні цей танець популярний у всьому світі і доступний кожному, хто прагне висловити себе за допомогою танцю.
Молоді танцюристи буквально змінюються під час танцю.
«Мій перший викладач казав, танцювати – це як торкатися божого обличчя. Саме так я і почуваюся», – говорить танцюристка Мішель.
Подібну думку висловлює й Арнель: «Мені здається, все, що є у мене на душі у той момент, можна висловити без слів – мовою танцю».
Одні називають ці рухи хіп-хопом, інші – urban dance – тобто міським танцем. Свого часу його асоціювали виключно з афроамериканцями чи латиноамериканцями, однак ті часи давно минули. Арнель Калваріо – один перших американських філіппінців, які розробили азійсько-американську версію цього танцю. Арнель виростав у 70-х і 80-х, коли брейкденс був надзвичайно популярним у Каліфорнії. Якось у школі він вразив своїми рухами чорношкірих дівчат.
«Вони відверто мені сказали: «ми ніколи не бачили, щоб азійський чоловік так танцював», – каже засновник танцювальної компанії Арнель Калваріо.
Це був поворотний для мене момент. Для когось це може звучати образливо, але я відчув, що необхідно з цим щось робити».
На початку 90-х років Арнель навчався у коледжі, і на святкуванні днів філіппінської культури включив елементи брейкденсу у свій виступ. Тоді він і заснував танцювальний колектив «Каба Модерн», прикладом якого надихнулись у багатьох університетських містечках на півдні Каліфорнії.
«Негайно танець підхопили китайська громада, японська, в’єтнамська… Це був дуже цікавий час», – продовжує Арнель Калваріо.
Інструктор Лорензо Періло, який незабаром викладатиме танці хіп-хоп у Корнельському університеті, каже, що «це може здаватися чужим для певної культури, але це не чуже, це те, що існує, але треба змінити свою точку зору».
Танцюристка Дінайтра Лі змінила чимало своїх усталених поглядів після того, як пройшла проби у танцювальний колектив. «Я пройшла проби і бачу, що там одні азійці. Я подумала: «Що відбувається?». У мене реально був культурний шок».
Роками американські азійці вважали, що медіа мало розповідають про них. Тепер – вони не сходять з екранів, каже Арнель Калваріо: «Ніколи не було це так чітко видно, як тепер. Ми кругом. А в танцювальних шоу азійці переважають».
Участь азійців у танцювальних програмах ламає не лише стереотипи про те, що представники цієї раси є майстрами бойового мистецтва чи розумниками. Кан Дан – американець китайсько-в’єтнамського походження – каже, що самі азійці почали більше цікавитись танцями. Часи міняються, каже танцюрист Кан Дан.
«Зазвичай, діти ніколи не сказали б батькам, що танцюють тільки тому, що їм це подобається. Вважалося, що це відволікає дітей від навчання, а тепер, я думаю, батьки вже з цим змирилися», – зауважує Кан Дан.
У час соціальних мереж та Ю-тюбу танці, навіть з азійським забарвленням, швидко виходять за межі окремої етнічної групи. Сьогодні цей танець популярний у всьому світі і доступний кожному, хто прагне висловити себе за допомогою танцю.
