Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 10:21

Поведінка радянської армії у Німеччині була огидною – Василь Шпарик


Україна повинна мати власне бачення подій Другої світової війни. Бо ця правда потрібна передусім тим, хто воював, і майбутнім поколінням, вважає 88-річний фронтовик Василь Шпарик, який проживає у Львові. Фронтовик пригадує, як йому, західнякові з Коломийщини, був закритий кар’єрний ріст, як радянські солдати і офіцери грабували Німеччину і який психологічний шок вони отримали від рівня життя німців. Василь Шпарик – автор численних публікацій, двох книг – спогадів фронтовика.

Українці мають усвідомити кілька уроків Другої світової війни, бо саме так її називає фронтовик Василь Шпарик. Це те, що війна велась в інтересах великих держав; у відносинах між державами не буває вічних ворогів, а є вічні інтереси; на хід війни вплинули політичний і економічний терори, як методи; війна супроводжувалась глибоким падінням моралі, а перебування радянських військ на Заході змінило їхню психологію сприйняття реалій; етнічні чистки були способом заволодіння територією; армію потрібно оснащувати новітньою технікою; найважливіша для держави система колективної безпеки; чимало архівних документів зумисно сфальсифіковані. Про це докладно пише у своїй книзі «Друга світова війна: спогади і погляди фронтовика» Василь Шпарик.

«Поки не було допомоги союзників, радянська армія відступала і солдати здавались у полон цілими арміями, не хотіли воювати, пам’ятали Голодомор і репресії. Але була неправильна національна політика Гітлера, бо не треба було так морити людей у полоні, і солдати потім уже боялись попасти у полон. Воювали кількістю», – розповідає Василь Шпарик.
Василь Шпарик

Василь Шпарик


На фронт забирали примусово

Народився за Польщі, навчався у купецькій гімназії у Львові, закінчив торговельну школу у Коломиї, а у 15 років Василь Шпарик залишився без батька. Тоді був 1940-й. Серед п’ятьох братів і сестер він був найстаршим. У 1944 році вдруге прийшла радянська влада і вже всіх молодих хлопців примусово забирали на фронт. Василеві Шпарику було 19 років.

Якщо не з’явився у військкомат, тут же ж під’їжджала підвода по твою родину і її – на вокзал і на Схід
«У радянській армії була контррозвідка «Смерш», яка шукала людей, і поодиноко пропадали молоді хлопці. Але потім зрозуміли, що діла не буде, і оголосили загальну мобілізацію народжених 1894–1926 років. Якщо не з’явився у військкомат, тут же ж під’їжджала підвода по твою родину і її – на вокзал і на Схід. Стояла дилема – йти на фронт або наразити свою сім’ю. Ми були напівсироти тоді, і я пішов у радянську армію», – пригадує він.

«Смерш», фактично, перевіряв усіх, щоб не потрапили у Радянський Союз окремі люди, тобто «вороги»
«Що я побачив? Старався багато побачити, був зв’язковим, телефоністом, освіту мав із 13 років, відтак був грамотний. Звісно, що ніякого кар’єрного росту не міг мати, бо був «западніком». Але мені трапились людяні офіцери і навіть генерали. Я був сержантом, але мав справу з вищими офіцерами не кадровими, а це були викладачі університетів, – пригадує Василь Шпарик. – У 1945 році була оголошена демобілізація для тих, хто навчався у вищих закладах. Мене демобілізували, але коли прибув для відправки у збірний пункт у Вроцлаві, а там контррозвідка «Смерш», фактично, перевірявла усіх, щоб не потрапили у Радянський Союз окремі люди, тобто «вороги». Мене затримали, я був два тижні, і щовечора викликали на допити, і я розповідав, де вчився, перевіряли, що я робив під час німецької окупації».

Втекти від «Смершу» було чудом

Якби не радянський офіцер, який, по суті, таємно вивіз його з фільтраційного табору, Василь Шпарик навряд чи повернувся б додому. Адже для багатьох фронтовиків фільтраційний табір був останнім місцем земного життя.

Донині найбільш гірким, найогиднішим його спомином про війну залишається аморальна поведінка радянських солдатів і офіцерів у Німеччині.

Молоде жіноцтво зазнало наруги. Було не лише пограбування під виглядом «трофеїв», але й масові зґвалтування
«Німці ще до приходу радянської армії старались втекти на Захід. Але танкісти по дорозі зустрічали підводи, машини з німцями, які втікали, їхнім майном. Звісно, все закінчувалось пограбуванням, німці ховались у підвалах, і молоде жіноцтво зазнало наруги. Це було просто не по-християнськи, не лише пограбування під виглядом «трофеїв», але й масові зґвалтування. Оце найогидніше було, коли відсутня християнська мораль. Ми, західняки, були виховані на християнських засадах, але в армії були різні люди, далекі від моралі… Раз на місяць радянські офіцери могли переслати посилку додому, отож висилали переважно речі. У який би будинок не зайшли, на кухні були продукти, що можна було зварити їсти, і це у країні, яка програла війну. Звісно, це шокувало радянських солдатів, як і рівень життя німців, цегляні будинки і хати під черепицею», – говорить фронтовик.

У Німеччині радянські солдати пережили психологічний шок

Солдатам і офіцерам було заборонено писати додому про те, яку культуру і рівень життя вони побачили у переможеній Німеччині, пригадуючи розвалені хати і злидні на батьківщині ще далеко до початку війни. Багато вояків змінили своє уявлення про комуністичні ідеї і радянську владу.

Дивовижно, але тоді ще зовсім молодий хлопець Василь Шпарик на фронті зумів вести щоденник, стенографічно чи маленькими акуратними буквами, економлячи папір, описував події. Шостого травня 1945 року у нього записано – Великдень.

«Бачите, світлий понеділок, вівторок, переїхали в село лісом, тут стояли на відпочинку, я працював у штабі полку. Капітуляція. І коли ми вже дізнались 9 травня про перемогу, то з моїми односельцями не перемогу відзначали, а святкували Великдень», – розповідає він.

Із вірою і почуттям відповідальності – через усе життя

Василь Шпарик ніколи не був у жодній партії, здобув вищу освіту і фах інженера-геолога, відомий як автор численних наукових публікацій. Фронтовик розвіює численні міфи про війну, винуватцями якої називає Німеччину і Росію, тобто Гітлера і Сталіна, вважає, що СРСР вступив у Другу світову війну 17 вересня 1939 року і тривала вона до 2 вересня 1945 року. Також фронтовик наголошує, що Радянський Союз воював проти Німеччини як держави, а не з нацизмом, що після війни лише росіяни зберегли свою державність, інші народи були поневолені.

Україна понесла найбільші втрати у війні, бо радянська армія виграла війну не стратегією і оснащенням, а кількістю людських жертв, заначає Василь Шпарик. Тому вшанування дня перемоги для орденоносця відбувається щороку під знаком скорботи.

Люди мають знати правду про війну, і важливі не лише дослідження істориків, але й спогади тих, хто пережив ці страшні роки. А ще слід пам’ятати, що українці ніколи не воювали як загарбники на чужій території, підсумував розмову фронтовик Василь Шпарик.
  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG