На заробітках по всьому світі мільйони українців – професор Сергійчук

Прага – Історія української еміграції у світі сягає ще початків другого тисячоліття. Про це, називаючи імена багатьох українців, чия праця і винахідливість змінили світ, розповів у Празі відомий український учений – історик, академік Національної академії наук Володимир Сергійчук. У Чехії, яка стала центром української еміграції у 20-му столітті, він перебував на запрошення Союзу українців Богемії й Чеської асоціації україністів.

Свій виступ професор Володимир Сергійчук побудував на фактах і подіях з історії української діаспори, які вплинули на формування світової історії, на розвиток науки, мистецтва, літератури, та передусім позначились на долях мільйонів українців, розкиданих по світу.

Українці, які змінили світ

Як мало ми знаємо про земляків, наприклад, про першого в Європі міністра охорони здоров’я з тодішньої Австро-Угорщини, уродженця Тернопільщини Івана Горбачевського, чи українця, громадянина США Богдана Гнатюка – одного з головних творців американських ракет «Трайдент». Володимир Сергійчук у книжці «Що дала Україна світові» ставить резонне запитання: а чи не пов’язується відома назва американської ракети з національним символом її творця? Адже «trident» у перекладі українською – «тризуб».

Зовсім інакше подивитись на світ змусив сучасників киянин, відомий винахідник кубістичної скульптури Олександр Архипенко, а гарному українському «Щедрику» дав крила у світ композитор Микола Леонтович – українець із Вінниччини, вважає Володимир Сергійчук. Славу Україні здобуває і всесвітньо відомий економіст родом із Галичини Богдан Гаврилишин. Він член елітного Римського клубу, а також один із засновників Всесвітнього економічного форуму з його відомими щорічними зібраннями у Давосі.

Тих відомих імен тисячі, от хоча б Мирон Куропась, який був помічником президента США Джералда Форда з питань національних меншин, чи відомий сходознавець Агатангел Кримський родом із Волині, або ж сліпий музикант, неперевершений кобзар, уродженець Чернігівщини Остап Вересай, завдяки якому і досі живе у світі українська дума.

– Пане Сергійчук, але чи знають українці в Україні своїх великих земляків, які академічні чи навчальні установи в Україні вивчають історію української еміграції?

– У нас і в наукових установах історичного профілю є такі відділи, такі напрямки, скажімо, в Інституті історії НАН України. І в нашому університеті імені Тараса Шевченка я читаю курс, який називається «Українці у світі». Мені відомо, що у Львівській політехніці навіть є спеціальний Інститут дослідів української діаспори. Тому можу сказати, що проблеми української еміграції є зацікавленням українських науковців і в більшій чи меншій мірі вивчаються.

– Чому, на Вашу думку, досі на державному рівні не опрацьована національна концепція співпраці з українською діаспорою?

– Наскільки мені відомо, розроблялись такі концепції й існують різні інституції. Існує Українська всесвітня координаційна рада, яка цим має займатися і координувати діяльність українських емігрантських середовищ. Це питання до них.

– Чому досі не була реалізована така шляхетна ідея Володимира Кубійовича – видати «Енциклопедію української діаспори»?

– Вона, наскільки я розумію, реалізовується, і кілька томів вийшло, але чому не реалізована, я вам відповісти не можу, оскільки я до цієї справи не залучений.

– До вас не звертались?

– Так, я до видання «Енциклопедії української діаспори» не залучений.

– Із даних, якими Ви володієте, скільки приблизно українців – працездатного населення – сьогодні живе і працює за межами України?

– Тут, бачите, є різні цифри, офіційної статистики як такої немає. Але по тому, скільки українці перераховують грошей в Україну, скільки мільярдів доларів, то можна говорити про те, що це велика кількість, це мільйони українців.

Я думаю, що, справді, мільйони українців сьогодні перебувають за кордоном. З них значна частина працездатного населення через те, що влада не змогла організувати виробництво, не запрацювала, як належить, економіка, багато підприємств позакривалося. Не знайшли можливість перепрофілювати, не знайшли можливість привабити інвесторів для того, щоб зарубіжні різні інвестиційні компанії могли вкласти кошти в Україну для того, щоб тут, у нас, розвивалася економіка, щоб були робочі місця. І ці люди, звичайно, не поїхали б на заробітки ні в Італію, ні в Іспанію чи за океан, а працювали б вдома, маючи можливість виховувати дітей, маючи можливість доглядати батьків. А так через неспроможність української влади організувати належний рівень економіки багато людей у пошуках заробітків подались за межі рідної землі.

– Ви згадали, що приблизно половина працездатного населення сьогодні працює за кордонами України, друга половина працездатних людей поки що ще живе в Україні. Чи може дійти до економічного і соціального колапсу, якщо цей баланс буде порушений?

– Звичайно, якщо в Україні залишиться критична маса працездатного населення, то може бути справді катастрофа, тому що та кількість людей не зможе забезпечити, скажімо, старість пенсіонерів, які вже заробили собі пенсію. І, очевидно, через це наша влада вдалася до такого кроку, як підвищення пенсійного віку. Бо через значну кількість заробітчан, а зрештою, сказав би, через погану роботу економіки немає надходжень до бюджету. А якщо немає надходжень до бюджету, то немає ні виплат пенсій, ні зарплати бюджетним працівникам.

– До сусідньої з Україною Польщі на заробітки виїхало багато тисяч українців. Як вони там почуваються нині, коли так загострилась ситуація навколо подій, пов’язаних із відзначенням Волинської трагедії? Чому, на Вашу думку, саме зараз дійшло до такого дуже серйозного загострення діалогу між Україною й Польщею?

– На мій погляд, тут винятково політичне питання і все те, що відбулося останнім часом, зокрема, заяви Сейму, все це під тиском певних політичних кіл Польщі, правих сил, зокрема, «кресовиків». І цілком можливо, що це вигідно і якійсь третій стороні, щоб українці та поляки не змогли знайти порозуміння, щоб вони продовжували сваритися і таким чином, щоб це заважало нормальному розвиткові наших відносин.

– А в якій мірі могла б вплинути, поправити ситуацію заява з боку українського президента з висловленою в ній позицією держави до Волинської трагедії, звичайно, якщо б така була?

– Звичайно, що така заява із роз’ясненням української державницької позиції зіграла б велику роль. І, я думаю, тоді гарячі голови в Польщі притихли б.