Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 00:55

Як перестати скаржитись і змінити місто – досвід вуличних митців


Робота Саші Курмаза, розміщена у лайтбоксі (несанкціоновано)

Робота Саші Курмаза, розміщена у лайтбоксі (несанкціоновано)

Київ – Вуличні митці можуть стати ініціаторами перетворень у міському просторі. Такий досвід вже мають деякі російські міста. Художники кажуть, що коли офіційні методи спілкування з владою не працюють, доводиться діяти самостійно. В Україні такі ініціативи нечисленні. Експерти ставляться до них критично: мовляв, на практиці містом керує влада, а не громада. Однак активісти переконані, що політичні перетворення починаються із боротьби з автомобілями та забудовниками.

Художник та активіст Антон Польський, засновник московського руху «Партизанінг», проводить лекції у різних містах, розповідаючи те, як можна змінити місто «своїми руками». Він, як і більшість вуличних митців, починав із того, що розписував стіни. Відтак його роботи потрапили до галерей сучасного мистецтва, а потім художник вирішив за допомогою звичних інструментів вдосконалити московську інфраструктуру – взяв балончик, трафарет і почав малювати велодоріжки. Згодом Антон Польський разом із іншими активістами створив велосипедну мапу міста, позначивши на ній найзручніші маршрути. А користувачі соцмереж могли її доповнювати. Цей проект спричинив значний резонанс, розповідає художник.

«Я несподівано віднайшов якийсь нерв. Цим зацікавилися як велоентузіасти, так і урбаністи та різні художні інституції. Проблема міського середовища стосується усіх. Екзистенціальні питання мистецтва можуть бути цікаві, але коли ти торкаєшся теми, що усіх зачіпає за живе, це змушує людей відреагувати. Окрім цього, це в дусі російського менталітету (й українського, певно, також): люди звикли критикувати владу, але у той же час вони погано організовані, і спільних ідей стосовно того, як все мало б бути, у них зазвичай немає», – зазначає він.

Міський активізм діє з другого разу

Антон Польський каже, що в деяких випадках влада не може вповні вирішувати проблеми міста. Причини можуть бути різні, і це стосується не тільки пострадянських країн, але й деяких європейських. Тоді громада має брати справу в свої руки, адже саме люди є найкращими експертами у сфері міського планування, вважає художник. До речі, проект із велокартою, врешті-решт, зацікавив московську владу. Було оголошено тендер на створення офіційної схеми, який спробували отримувати активісти «Патизанінгу», але не змогли – через корупцію. Російське видання The Village опублікувало матеріал, в якому прослідкувало, куди пішли тендерні гроші. Спалахнув скандал, і лише тоді влада погодилася співпрацювати, розповідає Антон Польський.
Знак, встановлений активістами «Партизанінгу» на Красній площі

Знак, встановлений активістами «Партизанінгу» на Красній площі


Після цього було ще декілька проектів: наприклад, художники спільно з іншими фахівцями розробили план Москви до 2020 року та організували фестиваль міського активізму «Зроби сам». Окрім цього, в рамках «Партизанінгу» вони продовжують свої втручання у публічний простір, подекуди не зовсім легальні: малюють розмітку для велосипедистів та пішоходів, розвішують провокативні дорожні знаки тощо. Антон Польський каже, що вуличні проекти привертають в десятки разів більше уваги за галерейні. Наприклад, знак «Обережно, попереду тандем!» на Красній площі, який критикував «парне» правління Путіна та Медвєдєва, зник майже одразу, але його фото швидко розійшлося у соцмережах і зацікавило різні медіа, серед яких були і державні.

Як засвідчує практика, «вуличні» методи мають свій вплив. Так, російська кампанія «Змусь чиновника працювати», коли портрети посадовців зобразили навколо ям на дорогах, не тільки отримала чотири нагороди на Міжнародному фестивалі реклами в Каннах, а й справді змусила чиновників відремонтувати автошляхи. Щоправда, не одразу: спочатку комунальники зафарбували «стріт-арт», однак наступного дня на тих же місцях з’явилися написи «Замалювати – не полагодити».

Антон Польський зазначає, що суть акції у громадському просторі у тому, щоб інші мешканці могли її повторити. У цьому і є принципова різниця між вуличним мистецтвом, де оригінальність є визначальним фактором, і активізмом. Адже часто протестувати людям заважає почуття безпорадності, вони думають, що не можуть нічого змінити самотужки. Тим часом найважливіші зміни в суспільстві починаються саме із перетворень у місті, вважає Антон Польський.

Люди прокидаються, але не в таких масштабах, як хотілося б – художник

Київський вуличний художник Саша Курмаз теж свого часу покинув графіті і зайнявся міським активізмом – наприклад, замість реклами вставляв у лайтбокси власні роботи. Каже, що йому самому легше вийти вночі і зафарбувати те, що не подобається, аніж створювати якісь ініціативні групи. Художник переконаний, що на практиці будь-які проблеми, пов’язані з містом, мешканці здатні вирішити самостійно – різних спільнот та об’єднань у Києві не бракує. Тим більше, що співпрацювати з владою не виходить. Так, наприклад, київський дизайнер Ігор Скляревський, який розмістив у Києві «хуліганські вказівники», також намагався запропонувати муніципальним структурам нову навігацію для метро. На заваді стала бюрократія, розповідає Саша Курмаз.
Робота Саші Курмаза, розміщена у лайтбоксі (несанкціоновано), Київ

Робота Саші Курмаза, розміщена у лайтбоксі (несанкціоновано), Київ


Художник каже, що, на відміну від тієї ж Москви, кияни досить пасивні. Це стосується як простих мешканців, так і ЗМІ. Тим часом у місті знищують історичні пам’ятки, триває засилля реклами, а розбудова відбувається на користь автомобілістів.

«Це роблять люди з грошима і владою, які можуть збудувати торговий центр в центрі міста і не відчувати жодних незручностей. Живий приклад – це супермаркет на Львівській площі на місці фонтану. Але якщо це усі якось пропустили, то ситуація, наприклад, з Десятинною церквою більш критична. Взагалі, останнім часом з’являється дедалі більше людей, що не соромляться і не бояться заявити про свої права. Люди прокидаються, але не в таких масштабах, яких хотілося б. Якщо ми досі не знайшли відповіді на питання чому ми сидимо перед моніторами замість того, щоб виходити на вулиці, то це проблема кожного з нас», – каже Саша Курмаз.

Ініціативи без перспективи?

Соціальний психолог Олег Покальчук, однак, оптимістичних прогнозів не дає. Що стосується забудови, то часто акції протесту організовують нові претенденти на ці території, а цінність культурної спадщини Києва, на його думку, сильно перебільшена. Реклама може дратувати людей, однак ця проблема не входить до переліку їхніх життєвих інтересів.

«Так само автомобільні проблеми. З метро ніяких проблем немає, а заможніших людей цікавить конкурентна перевага. Вони думають: «Добре було б, якби я на своєму автомобілі приїхав швидше за інших». І масове нехтування правилами дорожнього руху також про це свідчить», – каже він.

Тим не менш, в Україні формується урбаністичний рух (як-от львівська ініціатива Lypneva або київський архітектурний фестиваль CANaction), активісти якого створюють та обговорюють прогресивні проекти містобудування. Однак і в них Олег Покальчук перспективи не бачить: «На рівні інтелектуального гуртка, напевне, це цікаво, але це ніколи не буде мати практичного розвитку, оскільки люди, що володіють фінансовими та адміністративними ресурсами будуть діяти так, як їм вигідно», – каже він.

У той же час художники переконані, що діяльність активістів на рівні, скажімо, власного району нічим не обмежена. Адже приклади успішних акцій є: так у Львові досить успішно відвойовують тротуари, а територія Десятинного провулку нині знаходиться під контролем активістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG