Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 12:14
Церква незмінно посідає перше місце за рівнем громадської довіри серед суспільних інститутів в Україні. Для влади і політиків вона повсякчас виступає таким собі «донором легітимності». Зазвичай – добровільним донором, інколи – не цілком добровільним. Участь у церковних заходах під об’єктивами телекамер для посадовців та громадських діячів усіх калібрів перетворилася на один зі способів підтвердження їхнього статусу осіб публічних – значущих та впливових. Шати священства надають респектабельності офіційним прийняттям, засіданням провінційних «партгоспактивів» та концертам на честь різних професійних свят.

Державне відзначення дивної «ювілейної» дати 1025-річчя з дня Хрещення Русі так само має на меті підкреслити відданість української влади традиційним християнським цінностям. Проте це масштабне святкування, яке планувалося ще і як демонстрація православної єдності «трьох братніх слов’янських народів», затьмарюється дедалі більшою напруженістю у відносинах України з Росією, фінансово-кримінальними скандалами в Українській православній церкві (Московського патріархату), рекордним падінням рівня довіри до чинної української влади.

Московська церква залишається одним із символьних чинників збереження України в зоні соціокультурного впливу Росії. Однак це штучний – силуваний символізм. В силу своєї казенної природи він не єднає Україну з «російським простором», а, навпаки, відштовхує від нього.

У перебігу офіційного святкування «ювілею» Хрещення виняткову роль відведено Московському патріархатові. Це зроблено на противагу двом національним церквам Володимирової традиції – Київському патріархатові та Українській греко-католицькій церкві. Автори задуму підкреслити ексклюзивний характер відносин УПЦ (МП) з владою не врахували тієї обставини, що ця конфесія вже сама потребує «донора легітимності», бо втрачає свій суспільний авторитет, зокрема, через співпрацю з одіозними політиками.

Поглиблюючи християнські корені

Європейські інтеграційні настрої у православному середовищі України найповніше уособлюються Київським патріархатом. Серед його вірян багато інтелігенції, молоді, підприємців та представників інших продуктивних суспільних спільнот. Їхні світоглядні уявлення та етико-культурні інтереси пов’язані з європейськими перспективами України. Подібними є і настрої священства Київського патріархату.

Патріарх Філарет подбав про те, щоб добре підготувати свою Церкву до нових умов, у яких їй доведеться здійснювати свою місію в Україні та світі ближчими десятиріччями. Минулого місяця він скликав помісний собор, який ухвалив низку організаційних рішень, спрямованих на те, щоб запобігти можливим конфліктам у Церкві після його відходу. Собор запровадив інститут патріаршого намісника – особи, яка здійснюватиме керівництво Церквою у період міжпатріаршества. Статус намісника поєднано із саном митрополита Переяслав-Хмельницького і Білоцерківського, який управляє цією новоутвореною єпархією від імені патріарха. У випадку смерті патріарха намісник набуває обов’язків місцеблюстителя патріаршого престолу до обрання нового глави Церкви.

При цьому статут Церкви не обмежує термінів обрання патріарха. Це зроблено для того, щоб покращити умови перспективного діалогу з представниками Вселенського православ’я. У цьому діалозі одним з обговорюваних питань може стати патріарший статус Київської церкви. Так само відтермінування виборів глави церкви дає змогу розширити можливості переговорного процесу про об’єднання з УПЦ (МП) – усією або її частиною.

Патріаршим намісником – митрополитом Переяслав-Хмельницьким і Білоцерківським – призначено владику Єпіфанія, ректора Київської богословської академії, правлячого архієрея Переяслав-Хмельницької єпархії (яка тепер приросла правобережними парафіями Київської області), випускника Філософського факультету Афінського університету. Йому ще немає і 35 років. За віком він наразі не може бути кандидатом у патріархи, бо статут КП передбачає віковий ценз у 40 років для цього сану.

Помісний собор ухвалив канонізувати князя Аскольда (у церковній традиції св. Оскольда), який прийняв хрещення ще у 860 році. Таким чином Церква наголосила, що першим київським князем-християнином був саме він, задовго до св. Володимира. В описі житія св. Оскольда, затвердженому Собором, його названо нащадком князя Кия. Таким чином Київський патріархат фіксує струнку персоніфіковану послідовність української державно-історичної традиції – від засновника столиці Кия до першого князя-християнина Аскольда, далі – св. княгині Ольги і св. князя Володимира. У цій хронології не може бути місця Москві – її-бо засновано пізніше.

Відчайдушна спроба дуету

Динаміка та спрямування суспільних відносин в Україні визначають її європейську цивілізаційну орієнтованість. Російська влада та політики роблять усе можливе, щоб позиціонувати Росію як альтернативу європейському виборові України. Виставляючи її такою альтернативою, вони апелюють до минулого – «єдина держава, церква, мова». Однак це «альтернатива нисхідного тренду».

Єдність з Росією в єдиних державах зовсім нещодавно вже була у нашій історії. Пріснопам’ятні наслідки такої єдності ще довго даватимуться взнаки – від поглинання Московською церквою українського православ’я до кріпацтва, від Голодомору і масових репресій до Чорнобиля…

Запланований (хоча і не остаточно підтверджений) візит Володимира Путіна у декорацію помпезних богослужінь, який має на меті активізувати проросійські настрої в Україні, уповільнити її рух на шляху європейської інтеграції, вочевидь не буде плідним. Навпаки: спроба нагадування про колоніальне минуле України у складі Російської імперії та СРСР, яку дуетом мають намір здійснити російські патріарх і президент, сприятиме посиленню прагнень подолати рештки залежності від Москви. Не в останню чергу серед вірних та священства УПЦ (МП).

Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG