Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 17:13
(Рубрика «Точка зору»)

За три з половиною роки перебування біля керма країни Віктора Януковича та його команди і без того мізерний рівень довіри українських громадян до тих, хто за службовим обов’язком повинен захищати закон, опустився ще нижче настільки, що далі вже нікуди. Сьогодні ситуація катастрофічна, українські експерти серйозно заговорили про те, що найближчими роками Україну чекають штурми державних установ, а не миролюбні акції протесту на зразок Майдану 2004 року. Це ж саме кажуть і зарубіжні експерти та правозахисники. У числі однієї з головних причин такого стану речей вони бачать повний розвал системи судочинства в країні нинішньою владою.

Згідно з результатами соціологічного опитування, проведеного фондом «Демократичні ініціативи» і Центром Разумкова в травні цього року, в антирейтингу підтримки громадянами інститутів влади українські суди поступаються пальмою першості лише парламентові, залишаючи позаду себе навіть уряд, міліцію і прокуратуру. Сьогодні вітчизняній Феміді не довіряють 72% громадян України.

Всюдисущі «донецькi»

Симптоматично, що в умовах тотального суддівського свавілля народ все частіше «незлим тихим словом» поминає так звану школу донецького правосуддя. Адже всім відомо, що риба гниє з голови, а переважну більшість керівних посад у судах всіх інстанцій і юрисдикцій займають зараз саме вихідці з Донбасу. Не секрет, що подібний стрибок в кар’єрах більшості жерців Феміди став можливим завдяки винятковим старанням їхнього земляка-глави держави і повністю підконтрольної йому Вищої ради юстиції (ВРЮ).

Масштаби такої суддівської міграції безпрецедентні для історії незалежної України. Лише за перші півтора року президентства Януковича його указами і рішеннями ВРЮ (в межах конституційних повноважень обох інститутів влади) було призначено понад 700 нових суддів. Значна частина з них – представники Донецької і Луганської областей. Справжнім вінцем подібної кадрової політики стало обрання в липні поточного року главою Конституційного суду В’ячеслава Овчаренка – людини, причетної, за часiв свого перебуванні суддею міського суду Єнакієва, до зникнення документів про судимості Януковича.

Спробуємо скласти узагальнений портрет «донецького» судді, який допоможе нам краще зрозуміти всю повноту картини сьогоднішнього українського правосуддя.

«ПроФФесiонали»

Почнемо з того, що середньостатистичний слуга Феміди, виходець із Донбасу відрізняється винятковим непрофесіоналізмом і взагалі наплювацьким ставленням до букви закону. Узяти хоч би недавно обнародувані ЗМІ дані про те, що 90% рішень судів у кримінальних справах у Донецькій області скасовуються апеляційними судами або повертаються на повторний судовий розгляд.

Так, за перше півріччя 2013 року за апеляціями прокуратури були скасовані і змінені вироки стосовно 613 осіб, що складає 91,2% від всіх вердиктів. Суди виносили необґрунтовані постанови про повернення справ на додаткове розслідування, які надалі скасовувалися судами апеляційної інстанції, і справи прямували на новий судовий розгляд. При цьому значна кількість справ, що були у судочинстві, більше ніж рік не отримували вироку через скасування рішень судами вищих інстанцій. Мiж тим, кримінальний судовий процес частенько пов’язаний із арештом, і обвинуваченим доводиться весь цей час платити власним здоров’ям за помилки суддів, перебуваючи у СІЗО. Хоча в результаті суди практично не ухвалюють виправдувальних вироків: їхня загальна кількість в Україні складає менше ніж один відсоток.

Правозахисники пояснюють таке становище зі справами декількома причинами.

По-перше, починаючи з 2010 року, із судів звільнилася значна частина ветеранів, а новачки не йдуть ні в яке порівняння зі своїми попередниками – ні в плані досвіду, ні в плані бажання стати справжніми професіоналами. Наприклад, за осінь 2010 року понад сотня суддів у судах різних рівнів з різних причин подала заяви про відставку. Абсолютний рекорд побив Донецький обласний апеляційний суд – було написано 26 заяв про відхід.

По-друге, і новим, і старим суддям доводиться пристосовуватися до реалій нового Кримінального процесуального кодексу, а це відбувається дуже повільно і без будь-якого ентузіазму.

«Сьогодні багато донецьких суддів взагалі не знають нового КПК», – розповіла авторові статті донецька правозахисниця Наталія Кашкевич. «Наприклад, – каже вона, – суддя Володимир Ушенко по сьогоднішній день свято впевнений, що технічний запис судового засідання потрібно здійснювати лише за клопотанням учасника судового процесу, хоча згідно з новими нормами це повинно вмикатися в обов’язковому порядку. При цьому він абсолютно не реагує на будь-які зауваження із цього приводу. І це голова Калінінського районного суду!»

Донецька громадська діячка вважає, що саме такi судді необхідні нинішній державній системі. Нехай навіть вони дискредитують владу своєю діяльністю. А фахівці ж, які добре знають свою справу, опиняються поза справами.

Суддя Зубков та iншi

Цікаво, що до числа таких принципових професіоналів Кашкевич відносить вбитого київського суддю Зубкова. Не багато хто знає, що він був убитий за три дні до запланованого Вищою радою юстиції розгляду питання про його звільнення через порушення присяги. Але після трагічної смерті Зубкова до обговорення справа не дійшла з морально-етичних міркувань.

За ті 10 років, що Зубков працював суддею, він вів справи щодо двох найбільш конфліктних київських будівництв, і за обома ухвалив рішення на користь протестуючих громадян. Так от, на думку правозахисниці, скарги Павліченка у ВРЮ були лише одним з приводів для цькування судді системою. Всього відносно Зубкова набралося понад два десятки скарг.

«Юристи всієї країни читали рішення Зубкова про знесення прибудови і знають, що воно законне. Виселяли Павліченкiв не з квартири, а з прибудови, яка була побудована без узгодженого проекту і просто не могла бути прийнята в експлуатацію. Та й стояла прибудова на невиділеній землі Павліченка, а, вiдтак, була самозахоплена. Судді країни також могли знайти рішення Зубкова в реєстрі, а це й був знак для них: не йди проти системи. Адже вже після загибелі судді Вищий спеціалізований суд скасував його рішення стосовно Павліченкiв. У донецьких суддів перевага в часі – вони давно приймають наявний стан речей як даність. Ось суддя Цукуров із Ворошиловського райсуду Донецька або, наприклад, суддя Донецького апеляційного адміністративного суду Міронова у справах по землевідведеннях, що аналогічні справі Зубкова, виносять явно незаконні ухвали. Але на це ніхто не реагує, незважаючи на всі наші скарги», – зазначає правозахисниця Кашкевич.

Не 37-й рiк, але…

Про щось подібне розповідав два роки тому в інтерв’ю журналістам виконавчий директор Українського Гельсінського союзу Володимир Яворський. Правозахисник нарікав, що всі скарги громадських діячів на суддів до Вищої ради юстиції і Вищої кваліфікаційної комісії не давали ніякого результату. При цьому ВРЮ розглядала скарги суддів з боку прокуратури «як суддівське гестапо»: за 2011 рік було подано понад 300 прохань про відставку через порушення присяги. Більше, ніж за всі роки Незалежності! Яворський тоді назвав цей процес «цілеспрямованим очищенням» суддів із власною позицією.

Більшість же суддів залишала свої крісла, поступаючись місцями спритнішим конкурентам, та iз зовсім банальних причин. Одні поспішали на пенсію, боячись в умовах законодавчої нестабільності втратити звичний рівень виплат у плані вихідної допомоги та пенсій. Інші – щоб уникнути звільнення «за статтею». Або, ще гірше, щоб не сісти за ґрати.

У першому випадку йдеться, зокрема, про, напевно, найодіознішого в історії Донецька суддю – Віктора Івашуру. Голова Ворошиловського райсуду подав заяву про відхід незадовго до того, як Вища рада юстиції розглянула пропозицію про внесення подання про його звільнення з посади. А кримінальної відповідальності вдалося уникнути судді Київського райсуду Донецька Юрієві Виродову, який погодився на заслужений відпочинок відразу після того, як його зловили на хабарі в 20 тисяч гривень співробітники міліції.

Ось приблизно таким чином і формувався той суддівський корпус, який нині вершить правосуддя по всій Україні.

Показово, що впродовж 2011–2012 років до Вищої кваліфікаційної комісії суддів поступило понад 28 тисяч скарг і заяв щодо неправомірної поведінки суддів. За цими скаргами 287 суддів отримали стягнення і були притягнені до дисциплінарної відповідальності, а відносно 23 суддів було внесено подання про звільнення через порушення присяги. При цьому на витівки повністю відданих системі суддів влада завжди дивилася крізь пальці.

Було б смішно, як би не було так сумно

Наприклад, скандально відомий жрець Феміди зі все того ж Київського райсуду Віктор Попревич апріорі не може порушити присягу судді з тієї простої причини, що… давав він її вже неіснуючій державі! І хоча в 1992 році СРСР вже не було, але присягав Віктор Михайлович на вірність саме Радянському Союзові і соціалістичним ідеалам.

У цьому світлі якимсь витонченим знущанням виглядає специфічний патріотизм Попревича, який прикрасив, вже в період Незалежності, вхід до двору свого будинку двома бюстами комуністичних вождів Сталіна і Леніна, встановлених прямо по обидві сторони кованих воріт. Більш того, суддя з властивим йому специфічним гумором замінив табличку на стіні свого будинку, таким чином перейменувавши назву рідної вулиці Олімпійської на єдиний у своєму роді проспект Безвиході комунізму (російською «Тупик коммунизма»).

Взагалі цинізм багатьох «донецьких» суддів у недосвідченої людини може викликати справжній шок і сумніви в адекватності служителів закону в цілому.

Кілька днів тому суддя Донецького окружного адміністративного суду Євген Мезенцев поскаржився журналістам на скромні зарплати вершителів правосуддя і висловив упевненість, що в суді люди працюють перш за все за ідею. А рівно рік тому голова Ради суддів України Ярослав Романюк на повний голос заявив, що 99% українських суддів у своїх діях керуються законом.

Цікаво, якої реакції на подібні вислови чекають від пересічного українця автори цих заяв? Мабуть, це явне знущання зі свого працедавця в особі українського народу? І чи не свідчить це про певнi проблеми із психікою у деяких вартових правосуддя?

Трішки Фрейда

Вiдомому донецькому адвокатові Тетяні Матяш не з чуток відомо, що багато суддів у Донецьку регулярно звертаються за допомогою до психотерапевтів.

«Українським суддям живеться не так безтурботно, як уявляє собі пересічний обиватель. Адже вони, власне кажучи, вершителі людських доль. Крім того, вони є заручниками існуючої системи. Частенько їм страшно брати хабарі, бо всі вони, по суті, ходять під дамокловим мечем: сьогодні дозволяють брати, а завтра заборонять. Пам’ятаю, як у 2010 році було таке, що за один місяць в Донецькій області зловили на хабарах близько ста суддів, по декілька чоловік на день попадалося. Майже всім у результаті удалося відкупитися, але деякі з них отримали умовні терміни, а на колишнє місце роботи не повернувся ніхто. Правоохоронцi тоді виконували, так би мовити, держзамовлення на арешти суддів. Таким чином, влада проклала дорогу молодому, бiльш лояльному до неї поколiнню суддів», – поділилася інформацією з автором цієї статті Тетяна Матяш.

Більш різкою у своїй характеристиці більшості «донецьких» суддів виявилася Наталія Кашкевич. «Їм втовкмачили, що вони еліта, і в цьому їхня трагедія, – зазначає вона. – Підтвердження своєї елітарності у ставленнi людей до себе вони не знаходять – їх не поважають, перед ними не схиляють голiв. Коли суддя починає конкурувати з учасником процесу в тому, чиї ноги довші, чий одяг крутіший – це кінець судовій системі. А таких випадків я бачила досить. Поглянете, в яких вбраннях приходять інші жінки-судді на засідання! За рахунок зовнішнього лиску і прагнення до розкоші вони намагаються компенсувати свою розумову і духовну неповноцінність».

Із правозахисницею важко не погодитися. Особливо якщо пригадати ті фотографії, які одного дня не посоромилася викласти в соціальні мережі Вікторія Джарти – заступник голови Господарського суду Києва. На фото молода суддя хвалиться відпочинком на дорогих курортах і красується в дорогих шубах. Одне із зображень – у вельми відвертому платті і панчохах, вона п’є дороге шампанське прямо з шийки пляшки, а поруч на столику підозрілий білий порошок. Відмітимо, що першим працевлаштував уродженку Донбасу Джарти до Києва своїм указом президент Янукович. А нинішньою безстроковою посадою судді Вікторія зобов’язана вже Вищій раді юстиції. До квітня 2010 року Джарти працювала в Донецькому апеляційному господарському судi.

Грошi понад усе!

Сьогодні в Київському апеляційному суді працює колега і земляк Джарти – Сергій Гончаров. Його кар’єра не менш стрімка, нiж кар’єрний зліт доньки покійного прем’єра Криму. Сергій Августович є колишнім суддею Господарського суду Донецької області. Наприкінці 2011 року Гончарова, згiдно з указом Януковича, переводять на посаду судді Господарського суду міста Києва, а вже восени 2012-го вiн посiдає нинішнє місце роботи.

Світогляд і образ думок цього служителя Феміди, на думку автора статті, найкраще личить для завершення образу «донецького» судді.

Під час підготовки однієї зі своїх статей автор цих рядків звернувся за коментарем до основного фігуранта свого журналістського розслідування – судді Гончарова. У матеріалі йшла мова про те, як шахраї в донецьких судах незаконно позбавляють двокімнатної квартири в Донецьку дружину і рідну доньку Гончарова. За словами самих потерпілих і згідно з документами, виходило, що керує всім процесом відбирання нерухомості сам глава сімейства зі столиці.

Велике ж було здивування автора статті, коли з самого початку бесіди Гончаров запропонував йому за мовчання спочатку 12, а потім і 15 тисяч гривень. Після того, як у відповідь на неодноразові пропозиції судді поступила відмова, Гончаров почав відверто стьобатися над питаннями, супроводжуючи свою мову фамільярностями і нецензурними виразами. Суддя ніяк не міг усвідомити, що не все на цьому світі продається і купується.

Після обнародування автором запису розмови з Гончаровим в інтернетi суддя здивував ще більше. Розбивши в пух і прах сумніви деяких скептиків щодо автентичності аудіозапису, Гончаров дав інтерв’ю одному з донецьких сайтів. У ньому суддя спробував виправдати себе і перевести всі проблеми, порушені у статті про віроломне відбирання майна батьком у власної дочки, до розряду родинних розборок. При цьому йому і на думку не спало, що після окремих висловiв Гончарова ніяких інших коментарів свідомому слухачеві вже не потрібно.

Головним перлом у бесіді судді з автором цих рядків була фраза «Все, що у нас є – все в гроші упирається». Мабуть, в цій сакральній фразі криється один із основоположних принципів, якими вiдтепер керуються у своїй діяльності «донецькі» українські судді.

На тлі всього вищезгаданого важко не погодитися з тим, що з таким правосуддям Україна підійшла до краю прірви. Косметичними заходами тут вже не обійдешся: правоохоронні і судові органи влади реформувати неможливо – їх потрібно повністю ліквідовувати і починати все з нуля.

Назва плану глобального перезавантаження системи «Напалм», запропонованого Луценком, якнайкраще передає дух нового українського часу. Була б лише політична воля у лідерів і підтримка народу...

Артем Фурманюк – журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG