Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 10:14

Український острів у польській глибинці


Ольштин – Рівне – Між озерами, за півсотні кілометрів від міста Ельблонга розташоване затишне містечко Пасльонк. До 1945-го року воно мало назву Пройссіше Холланд, дослівно – Пруська Голландія. Це – Північна Польща, колишня Східна Прусія. Нині місто й гміна Пасльонк об’єднують близько двадцяти тисяч мешканців, серед яких близько тисячі – українці.

Першу муровану фортецю на місці колишніх оборонних споруд звів тут тевтонський орден Ельблонга. Фактично це дало початок містові. Після повстання прусів замок був серйозно пошкоджений, однак згодом витримав облогу шведів.

Обидві світових війни мешканці Холланда пережили відносно спокійно, однак справжнім нашестям для них став 1945-й рік, розповідає бургомістр Пасльонка Вєслав Шнєціковський. Місто було знищене, його відбудовують й досі, хоча минуло вже 68 років.

«Ті рани спричинила Червона армія, котра спалила місто дотла, і навіть замок, у якому ми нині перебуваємо. Cолдати під час одного зі своїх святкувань спалили дощенту фортецю, ратушу і велику частину старого міста», – каже бургомістр.

Втрачена Голландія – народжений Пасльонк

До відновлення старовинного міста доклали й докладають рук і українці. Для багатьох із них Пасльонк став другою батьківщиною. Це сталося після того, як мешканців Східної Пруссії – колишніх підданих Веймарської республіки змусили залишити їхні домівки й податися до Німеччини, натомість у їхні будинки поселили українців Надсяння, Лемківщини і Підляшшя, розповідає мешканка села Годково пані Марія, котра народилася у надсянській Тісній Гміні. Багато чоловіків «для профілактики» опинилися в концтаборі Явожно, тож перші місяці на новій землі виявились найважчими для їхніх дружин і дітей.

У відповідь тим, хто вважає операцію «Вісла» гуманною акцією, переселенці зазначають: у перший повоєнний рік колишня німецька житниця перетворилася на руїну так «постаралися» довести свою зверхність «визволителі».

А ще великим випробуванням для українців-горян було переселення на низину, розповідає голова українців Ельблонгу Стефан Дембицький.

«Цей край після війни виглядав дуже погано. І тут територія, яка називається Жулави на рівні або нижче моря. Там все було залито. І там поселили українців. Вони там на острівках жили, човнами плавали один до другого. В них не було нічого ходили як заробітчани в перші роки до сусідів-поляків».

В околицях Пасльонка українців селили лише по селах і так, щоб їхня кількість в населених пунктах не перевищувала однієї десятої від кількості решти населення. Працювати доводилося лише в наймах – не було ні реманенту, ні родючої землі, каже Марія Лесик. Вона змушена була ходити до польської школи. Пригадує – найбільше дошкуляла зневага, яку в повоєнні роки провокувала влада: «Ще наші діти часом приходили з плачем зі школи. Українців не надто шанували».

Зберегти українськість допомогли пісня і віра

Зберегти українськість на Варміно-Мазурах допомогли церковні книги і пісні, розповідає чоловік пані Марії – Казимір Лесик. Ще в дитинстві, спостерігаючи за маминою працею у наймах, він затявся господарювати сам. «Коли нас вивезли – казали: ми загинемо. Але ми через два моменти – працю і молитву – дійшли до високого рівня», – констатує підприємець і громадський активіст.

Свого часу, коли Казимір Лесик вступав до політехнічного вишу, на іспитах він встигав допомагати іншим, однак згодом виявлялося, що конкурсу не подолав. Казимір Лесик стверджує: це відбувалося через те, що він не приховував своєї національності в анкетах. Лише за п'ятим разом наполегливий переселенець отримав змогу навчатися на інженера.

Нині ж його меблева фірма найпрестижніша в Пасльонку – дає роботу п'ятдесяти працівникам. У Пасльонку Казимір представив своє дітище-підприємство учасникам українсько-польського телерадіофестивалю «Калинові мости». І не лише його, а й усю родинну трудову династію. Адже сини Петро, Павло і Матей разом з невістками працюють поряд.

Лесики демонструють гостям не лише новітні технології, залучені на виробництво за сприяння євросоюзних програм, а й спосіб, який найбільше гуртує українців – гутірки і пісні. У цій родині всі співають і кожен грає на котромусь із народних інструментів.

Українські ідеї в Пасльонку знаходять підтримку і втілення

Родина Лесиків – помітна, але далеко не єдина активна у громадському житті сім'я в Пасльонку, наголошує очільник греко-католицької парафії Пасльонка, отець митрат Андрій Сорока. До його парафії разом з дорослими ходить понад сотня дітей українців, котрі відвідують недільну школу, щоб вивчати основи релігії та рідну мову. Отець Андрій зініціював на базі своєї церкви щорічну конференцію «Бесіди східних культур», котра відбувається у формі зустрічей з жителями Мазур. Її слухачами й учасниками є близько п'яти тисяч людей – представники православної, римо-католицької та євангелістських конфесій. Нині ж греко-католицька громада за сприяння уряду України і Польщі реалізовує духовно-культурологічний проект.

Отець розповідає, як замислив поставити дерев'яну церкву у селі Годково на пам'ять про покинуті переселенцями й згодом знищені церкви. Згодом у науковців Гданьського університету визрів дещо інший задум – перенести церкву з півдня на північ Польщі. До цього часу це нікому не вдавалося, не можна було цього робити. І з’явився спільний план – перенести церкву з півдня Польщі на північ, а в Україні перенести костел з місцевості Язловчик до Шевченківського гаю.

Нині Пасльонк, як назвали місто після Потсдамської угоди – знахідка для туристів. Через гміну проходить відомий Ельблонзький канал з унікальним гідротехнічним атракціоном; тут розташований регіональний екологічний парк. У містечку – новий стадіон, басейн і тенісні корти. Одними з перших туристичним потенціалом Пасльонка зацікавилися фіни на подив городян, створили поле для гольфу – малопопулярного поки що у Польщі виду спорту. А ще тут відбуваються фестивалі повітряних куль.

Щоб остаточно заінтригувати журналістів, бургомістр Вєслав Шнєціковський розповідає місцеву легенду. Кажуть, що в замку, де нині розміщений міський уряд, у 1945 році була захована бурштинова кімната. Тут є великі підземелля, які поєднують Пасльонк з іншими частинами гміни, і через які скарб могли переправити кіньми.

Втім, і без віднайденого скарбу колись депресивний регіон поступово відроджується. Нині жителі Пасльонка переконують: у них найкращі в Польщі морозиво й сири. А ще вони чекають на завершення ремонту чергової ділянки дороги, для чого значні кошти виділив Євросоюз. А відтак, сподіваються мешканці, місто й гміна нарешті матимуть партнерів не лише і Німеччині та Франції, а й в Україні, уже спорідненій із Пасльонком через представників свого народу.
  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    На Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Ведуча соціального телепроекту «Перехрестя правди» Рівненської держтелерадіокомпанії.  
    Facebook: https://www.facebook.com/valentina.romanuk1

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG