Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 00:20
Львів – Сьогодні у Львові на Личаківському цвинтарі освятили надмогильний пам’ятник українському композитору, автору понад 100 українських пісень Ігореві Білозору, який був керівником і солістом ансамблю «Ватра». 8 травня 2000 року Ігоря Білозора у центрі Львова побили двоє чоловіків і внаслідок завданих травм він помер у шпиталі 28 травня. На пам’ять залишилися його пісні.

Композитор повернувся у вигляді білого ангела, немов захищаючи своїм крилом усіх, хто до нього прийшов. Пам’ятник зроблено з білого мармуру, який син Андрій Білозір вибирав сам на кар’єрі в Італії, а вже постамент – з житомирського граніту. Хоча лише через тринадцять років створили надмогильну скульптуру, але вона, як каже син, вийшла чудова. Над проектом працювали разом зі скульпторами.

«Ми хотіли, щоб це було втілення ідеї і сутності батька. Є спільнота архітекторів, з якими ми радились, і через довгі роки вийшла ідея – маємо постамент. Я вірю, що в українському суспільстві буде пошук глибини і музика мого батька та інших композиторів буде потрібна», – розповів Андрій Білозір.

Вбивство композитора спричинило суспільний резонанс

Тринадцять років тому, 28 травня 2000 року, Ігоря Білозора не стало. Він не вижив після численних травм, завданих йому двома чоловіками у центрі Львова після сварки, яка виникла через те, що Білозір з друзями співав українською.

Ця трагедія спричинила великий резонанс в Україні. Люди розцінили, що митця вбили за українську пісню. Правоохоронці, як переконана родина й друзі Білозора, тоді намагалися заплутати справу і вигородити одного із нападників – Воронова, батько якого обіймав керівну посаду в місцевих органах міліції, але під тиском громади обоє злочинців були засуджені. Сьогодні вони вже на волі.

Сина Білозора Андрія нині ця справа не цікавить, для нього важливо, щоб пісні батька жили. А про це дбають друзі композитора, «ватрівчани». Музикант Роман Лозинський познайомився з Ігорем Білозором у 70-х, разом створили «Ватру» при львівській філармонії у 1979 році. У 1972 році зустрілись Білозір і композитор Сергій Новохацький. Музиканти пригадали свого друга.

«Він був тонкою та експресивною натурою, екстремальний чоловік. Завжди в Ігоря було розуміння, що через пісню можна висловити національну ідею, це було поштовхом, стержнем і тому його пісні досі актуальні. Він присутній, його треба бачити по-новому, у ньому було закладене істинне зерно від народу, він відчував душу народу, був правдивим. Я намагаюсь звернутись до творчості Ігоря, але зробити це мовою, доступною для молоді», – зауважив Роман Лозинський.

«Він є народним композитором, його музика пов’язана з народною пісенністю. Український новеліст Василь Левицький якось пожартував, що Ігор займається плагіатом, бо забирає народні пісні у людей, але Ігор заперечив, кажучи, що пише те, що відчуває», – пригадав композитор Сергій Новохацький.

«Пшеничне перевесло», «Мамина світлиця», «Весільний марш» – ці пісні, написані разом із поетом Богданом Стельмахом, залишив після себе Ігор Білозір.

Сотні людей прийшли на Личаківський цвинтар, щоб помолитись і покласти квіти до підніжжя пам’ятника композитора, а ще разом заспівали улюблену пісню митця:

«Може, далеко від дому
Крила зів’януть мої,
Згасне зоря, а по тому
Змовкнуть навік солов’ї.
Сину, затям собі, сину,
Де б ти у світі не був,
Кожен світлицю покинув,
Але ніхто не забув».
  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG