Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 07:02

Просто поставте себе на місце «іншого», або Політкоректність – це легко


Жанна Безп’ятчук

Коли українці почали бомбардувати скаргами німецьку компанію Henkel, яка виробляє засоби побутової хімії, що її продукт образив їхні почуття, компанія вибачилася, зупинила виробництво продукту, його дистрибуцію та телевізійну рекламу по цілій східній Європі. Засіб для догляду за туалетом Bref Duo-стікер мав жовтий і синій кольори, схожі на кольори українського національного прапору. Багатьом українцям це не сподобалося. Їм здалося, що їхній національний символ змивають у туалеті. Це – не просто найяскравіший, а єдиний приклад політично коректної поведінки в Україні. Чому він є винятком, а не правилом в українській дійсності?

Як заявило представництво компанії в мережі Facebook, синій і жовтий кольори означали чистоту і свіжість відповідно. А те, що такий нещасливий збіг образив почуття українців, їм дуже шкода.

«Ми уважно вислухали коментарі наших споживачів в Україні, як ми слухаємо їх в усіх інших країнах світу, де ми працюємо. І ми дуже серйозно поставилися до їхнього занепокоєння», – мовиться у заяві німецької компанії. Henkel повідомила, що не лише знімає продукт з продажу в Україні, але відкликає телевізійну рекламу і вибачається за неприємні відчуття, які вони могли викликати у споживачів.

Це – типовий європейський підхід до політкоректності. Якщо слова, образ чи дія ображають почуття певної групи людей, то варто їх уникати, а не сперечатися, що хтось занадто чутливий. У випадку споживчого товару, таке бажання не ображати споживачів має і суто економічний сенс.

У ширшому розумінні політична коректність – це норми поведінки, які попереджають будь-яку дискримінацію щодо «Іншого». Цей інший може мати відмінний колір шкіри, кульгати чи недобачати, їздити в інвалідному візку, сповідувати іншу релігію, розмовляти іншою мовою чи просто походити з іншого регіону.

«Дивляться на тебе і ніби перевіряють»

Журналістка «Комерсант-Україна» Тетяна Ігнатенко розповідає, що скрізь представляється як людина, яка походить з Донецька. У відповідь наражається на стереотипи про бандитський регіон та ототожнення простих людей з владою: «Позитивне ставлення, коли я представляюсь, що з Донецька, дуже рідко зустрічаю. Більше – негатив, підозри, сумніви, якесь упереджене ставлення, що ти з самого Донецька приїхав. Часом буває навіть, що на тебе дивляться, ніби як на шпигуна, коли це люди якраз із Західної України. Дивляться на тебе і ніби перевіряють, чи ти нормальний чи ні», – каже вона.

У повсякденні все починається з того, як українці ставляться один до одного, якщо їх різнять походження, мова, погляди, чи стать, чи колір шкіри. При цьому політики демонструють найгірші стандарти поведінки. Так, минулого року член політради ВО «Свобода» Юрій Сиротюк заявив, що співачка Гайтана не могла представляти Україну на конкурсі Євробачення-2012, бо «не належить до нашої раси».

Співкоординатор проекту «Без кордонів» центру «Соціальна дія» Максим Буткевич говорить, що в Україні з’явилася мода на кпини над західним розумінням політкоректності як особливо делікатного поводження щодо почуттів інших людей: «У нас чогось, особливо в деяких колах, видається модним над нею кепкувати. Кепкувати над тим, чого в нас нема, а бажано, аби було, бо все-таки ми стикаємося з проявами некоректної і дискримінаційної поведінки, а особливо висловлювань стосовно окремих груп. Мова іде передусім про етнічні групи, особливо на рівні так званих етнічних маркерів, які позначають ті чи інші групи за їхнім походженням, кольором шкіри. Це достатньо поширено у повсякденному мовленні, іноді в анекдотах, іноді просто в якійсь мові, в публічному комунікативному просторі».

У суспільстві немає попиту на толерантних політиків?

Досліджуючи феномен політичної коректності в українському контексті, соціологи радять озброїтися «лупою». Директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна вважає, що в українському суспільстві бракує попиту на політичну коректність у будь-яких її формах і проявах.

«Тому що, власне, толерантний політик чи не толерантний, етичний чи не етичний, поважає він чи не поважає оточуючих – це не має абсолютно ніякого значення для його рейтингу. На політиків впливає лише те, що впливає на їхній рейтинг. Я б сказала, що насправді в суспільстві нема попиту на те, щоб політики були коректними, щоб політики були толерантними, до чого це призводить? Це призводить до того, що політика сама стає неконструктивною», – пояснює Бекешкіна.

Причини цього, на думку, соціолога, потрібно шукати в нетолерантності самого суспільства та його розколотості – різному історичному досвіді, різних героях, мовах. Політкоректність на заході з’явилася з потреби соціального миру, там вона була здобутком багаторічної боротьби меншин та інших вразливих соціальних груп за свої права. Тому без власної передісторії обстоювання толерантного ставлення до всіх без винятку українцям важко збагнути призначення політкоректності, говорить Бекешкіна. У кращому разі вони інтуїтивно відчувають, що правильно, а що ні.

Українці поблажливі до публічних виявів ксенофобії

Допомогти піднести рівень толерантності у суспільстві мав би закон про запобігання та протидії дискримінації, який Верховна Рада так і не спромоглася ухвалити на своїй останній сесії. У травні цього року під скандування громадських та релігійних організацій вона перенесла розгляд законопроекту.

Каменем спотикання була норма, яка вводила поняття «сексуальна орієнтація» в українське законодавства. Але боротьбу представників ЛГБТ-спільноти за свої права не було кому підтримати всередині країни. А вони ж, за словами керівник Гей-форуму України Святослава Шеремета, лише домагаються прав людини, рівних з усіма іншими членами суспільства.

«Будь-який законопроект створює таке собі послання для людей: от, мовляв, якщо там щось записане про сексуальну орієнтацію для нас із вами, для людей, задля яких це все приймається, то це нормальне явище, то про це можна говорити. Права людини або існують, або можуть бути порушені у зв’язку з сексуальною орієнтацією, тобто з погляду політичної коректності ми запроваджуємо в обіг її ширше поняття, коли говоримо про сексуальну орієнтацію», – пояснює представник сексуальних меншин.

На думку правозахисника, голови правління Української Гельсінської спілки Євгена Захарова, такий закон є вкрай необхідний для захисту тих, хто не може захистити себе іншими засобами. Зокрема він наводить приклад образ на адресу кримських татар: «Правових засобів тих, хто це робить, покарати фактично нема. Це є великою проблемою українського законодавство й української свідомості, яка, на превеликий жаль, поблажлива. У нас загалом доволі поблажливо ставляться до отаких публічних виявів ксенофобії до різних груп населення: чи етнічних, чи соціальних, чи релігійний і так далі. У нас є ісламофобія, мігрантофобія, це ставлення до мігрантів, особливо неслов’янської зовнішності, є злочини на ґрунті ненависті, вандалізм на кладовищах так далі. За це фактично дуже слабо карають».

ЗМІ мали б займатися просвітництвом, але роблять це не завжди

Дискусії щодо суперечливих і трагічних подій історії – плідний ґрунт для проявів крайніх форм нетерпимості, говорить історик та публіцист Роман Кабачій. На його переконання, політики здебільшого штучно загострюють і скандалізують ці теми.

«Приміром, у питанні Волинської трагедії політики правого спрямування в Україні є категоричним. Їм важко зрозуміти, що в Україні можуть жити нащадки обох сил конфлікту. Вони думають, що можуть казати: ми боролися на своїй землі й що поляки нас 600 років колонізували, от воно вилилось у цю трагедію, тому самі собі винні. Вони не уявляють, що ображають певні християнські почуття тих людей, які, може, покаялися в своїх злочинах. Не рідко бракує чисто людського й християнського підходу у таких справах. Натомість політикам часто йдеться про одне – про нарощування політичних балів», – вража Роман Кабачій.

Як пояснюють соціологи, норми політкоректності є похідними від толерантності як світоглядного переконання. Але тут позитивний приклад не подають навіть представники церкви. Львівський митрополит Римо-католицької церкви Мечислав Мокшицький назвав ініціативу спільного звернення католиків та греко-католиків з нагоди 70-ї річниці згаданої трагедії черговим «політично коректним» кроком, який не принесе пояснення великого зла. А голова Греко-католицької церкви Святослав Шевчук порівняв політичну коректність з викривленнями радянської доби, коли людина не могла говорити те, що думала.

Експерти наголошують, що українці не зможуть навчитися політичної коректності без розвитку в собі почуття громадянської солідарності. Остання не повинна залежати від приналежності до тієї чи іншої соціальної групи або ж регіону. У цій справі ключова роль мала б належати медіа та освіті. ЗМІ сьогодні докладають зусиль, щоб дотримуватися норм політкоректності, але далеко не завжди успішно. Згадаймо торішній випадок із «Новою тернопільською газетою», коли видання назвало студентів-іноземців «чорною навалою» та проілюструвало матеріал світлинами мавп.

А от українська освіта є радше байдужою до питань політичної коректності. Спеціальної державної політики з виховування толерантності, яка б враховувала кращі європейські практики, в Україні також немає. Таким чином, у той час, як на Заході сьогодні вже усвідомили потребу в критичному переосмисленні політкоректності, українцям належить поки що осягнути її базові цінності та норми. Особливо фахівці радять навчитися ставити себе на місце того, хто зазнає образ, і уникати будь-яких ярликів за тією чи іншою ознакою.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG