Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 22:08

Тамара Трацевич

(Рубрика «Точка зору»)

Яке місце в нашій державі займає людина, громада? «Яка людина?» – слушне запитання в Україні. Це там, за бугром, – так, все ще за бугром, бо що там діється, нам як не було видно раніше, так і не видно зараз – глава держави може мешкати у п’ятиповерхівці поруч зі звичайними людьми. (Йдеться про найвпливовішу жінку Європи – Ангелу Меркель, першу особу Німеччини, якщо хтось не здогадався) Це там, за бугром, людина і громада є впливовими, з ними рахуються, і коли вирішується доля прибудинкової території – як у Швейцарії, яка побила всі рекорди з кількості і якості місцевих референдумів, – і доля держави – як у Норвегії, Громадяни якої (громадяни з великої літери) тричі голосували проти вступу в ЄС, бо це не відповідає інтересам рибалок та аграріїв. Впливовими можуть бути лише Люди, які знають, що держава – для них, а не вони для держави, які до чиновників ставляться як до персоналу, найнятого ними для виконання певної корисної для них, Людей, роботи. Люди, які знають, що таке гідність.

Та й українці колись не пасли задніх, були самодостатніми і не дуже сподівались, що хтось щось зробить за них. Коли власних зусиль бракувало, брались до роботи толокою. Українці спрадавна – нація самоврядна, свідчення тому – перша у світі конституція Пилипа Орлика. І навіть більш як три століття домінування держави над народовладдям і, як наслідок, – звички до патерналізму не до кінця знищили у нас дух незалежності, волі до демократії.

Все ж при тому, що толока на селі ще не зовсім стерлася ні з пам’яті, ні з ужитку, самоврядність як суспільну цінність наразі змушені імпортувати з Європи. До речі, а чи не через те, що наша держава все більше сповзає до авторитаризму, що, м’яко кажучи, не відповідає європейським демократичним цінностям, нас і не бачать в європейських структурах?

Як же виглядає самоврядність в Європейському союзі?

Як християнська наука про суспільство, так і ліберальна філософія посилаються на принцип субсидіарності, за яким Людина як суспільне створіння має відповідати за себе і бути готовою до спільних дій у суспільстві. Відповідно до цього одного з засадничих принципів у діяльності Європейського союзу, державою (владою) рішення мають ухвалюватися так, щоб дати можливість людям самим розв’язувати проблеми. І лише якщо це за межами їхньої спроможності, проблема має передаватися на вищий рівень. Таким чином, насамперед треба надати можливість розв’язати проблему окремим індивідуумам, а якщо вони не впораються – сім’ям, по тому – громадським організаціям, місцевій громаді, регіонові, державі та, в разі необхідності, міжнародному співтовариству. Інституції вищого щабля мають втручатися лише в разі, якщо неможливо розв’язати проблему на нижчому рівні, і це втручання повинне мати характер «допомоги задля САМОдопомоги».

На принципі субсидіарності побудована Конституція Республіки Польща, вже в преамбулі якої зазначено: «встановлюємо Конституцію Республіки Польща як основний закон для держави, заснований на повазі та справедливості, на взаємодії влад, суспільному діалозі, а також на принципі субсидіарності, що зміцнює права громадян та їхніх об’єднань». Відповідно до цих сентенцій про суспільний діалог та принцип субсидіарності будується взаємодія між публічною адміністрацією та неурядовими організаціями в Польщі. Бо член Європейського союзу зобов’язаний дотримуватися принципу партнерства, який передбачає, що в процесі ухвалення та виконання рішень, окрім інституцій європейського співтовариства, мають брати участь не тільки країни-члени, а також і регіональні та місцеві влади та суб’єкти, які найкраще знають потреби та можливості свого регіону. Субсидіарність є найважливішим принципом, який має визначати стосунки на вісі «адміністрація – НУО» (неурядові організації) та передбачає раціональні та практичні стосунки між одиницями вищого та нижчого рівня: якщо щось не можеш, буде надана допомога, якщо здатен щось зробити сам, виконання цього завдання буде передано тобі. Такі відносини коротко визначає мотто: ДЕРЖАВИ МАЄ БУТИ ТАК МАЛО, НАСКІЛЬКИ ЦЕ МОЖЛИВО, І ТАК БАГАТО, НАСКІЛЬКИ ЦЕ НЕОБХІДНО. Застосування цього принципу на практиці зміцнює активність, відповідальність громадян та надає їм свободу дій.

Принцип прагнення до активної участі громадського сектора в ухваленні рішень та формуванні політики ЄС записаний у Білій книзі – документі ЄС від 25 липня 2001 року, присвяченому реформі філософії правління та більшого залучення громадян і врахування їхньої думки у прийнятті рішень та втілення їх у життя. Зазначені принципи сприяють такій моделі взаємостосунків між неурядовими та адміністраціями різних рівнів, в якій співробітництво з НУО є не питанням вибору або доброї волі, а ПРАВОВИМ ОБОВ’ЯЗКОМ. В європейських країнах неурядові організації допомагають державі виконувати її обов’язки перед громадянами, беручи на себе реалізацію частини публічних завдань, особливо в царині соціальних прав. У Німеччині, Нідерландах або Великій Британії НУО надають, в середньому, більш ніж 50% всіх послуг, гарантованих громадянам законом.

А в Польщі законом передбачено навіть створення Ради суспільно корисної діяльності, яку призначає та знімає міністр соціальної політики; в більшості державних організацій є особа, відповідальна за співпрацю з неурядовими організаціями; діє урядова програма – Фонд громадянських ініціатив (ФГІ), якою передбачається виділення коштів на підтримку НУО, відібраних за конкурсом. Так, у 2004–2007 роках виділялося по 30 мільйонів злотих щорічно, і з коштів місцевого самоуправління було профінансовано майже половину громадських об’єднань – насамперед, спортивні клуби та об’єднання, що займаються охороною здоров’я, профілактикою та соціальною допомогою, добровільні пожежні дружини. До 38% НУО отримували допомогу також і від бізнесу. Отже, в Польщі самоврядні об’єднання посіли належне місце в суспільстві: у 2004 році більш як половина поляків не уявляла собі ефективної демократичної держави без неурядових організацій.

В Україні ж до 2004 року активність громадян була досить незначною, і причин тому було чимало: це і та ж звичка до патерналізму, коли подумати за тебе має хтось, насамперед влада; і зневіра у власну спроможність якось вплинути на рішення влади, якій довірено подумати за тебе; та й, чого приховувати, елементарне небажання витрачати свій час на громаду, а головне – відсутність усвідомлення, що громада – це і є ти. На той час громадським організаціям в Україні довіряло менше ніж 10% громадян, а в роботі НУО брало участь 2%.

І хоча причин пасивності з 2004 року суттєво не поменшало, громада вже не та, що 9 років тому: насамперед, відбувся Майдан, який довів, що згуртована громада може бути впливовою. По-друге, поступово – на жаль, дуже повільно все через ті ж причини – приходить розуміння, що якість життя не тільки має залежати, а і насправді залежить від волі, від відповідальності кожного громадянина, від усвідомлення себе Громадянином, а не мешканцем території, владою, врешті-решт, яка наймає управлінця, чиновника виконувати певну, корисну для суспільства, роботу, і навіть намагається привчити його до підконтрольності.

І дослідження IFES, проведене у вересні 2012 року, свідчить, що і в Україні показники довіри до самоорганізованих громад зростають: 61% громадян вважають, що ОГС роблять вагомий внесок у розвиток/поліпшення ситуації в Україні. Тож ми вже навіть перевершили показники Польщі 2004-го – показники 9-річної давності.

Тамара Трацевич – член НСЖУ, голова ради Центру прав людини «Древо життя»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG