Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 13:09
Львів – Вже протягом двох місяців одна з вулиць у Перемишлі носить ім’я українського греко-католицького єпископа Йосафата Коциловського, якого у 2001 році папа Іван Павло ІІ про проголосив новомучеником (блаженним). Стільки ж часу, два місяці, не вщухає і скандал у прикордонному польському містечку: польські активісти «Самоврядної спільноти долини Сяну» оголосили про збір підписів із вимогою змінити назву вулиці Блаженного Йосафата Коциловського у Перемишлі. У Львові сподіваються на здоровий глузд влади Перемишля.

Вуличка блаженного Йосафата Коциловського завдовжки в сімдесят метрів зайняла частину вулиці, де розташована греко-католицька катедра і палата перемиських владик. Йосафат Коциловський був останнім єпископом у Польщі до ліквідації УГКЦ (1946 рік).

«Самоврядна спільнота долини Сяну», а це – кресов’яки (тобто поляки, які були виселені з території Західної України у 40-х роках), розпочинають збір підписів з вимогою до місцевої влади Перемишля скасувати рішення щодо назви вулиці. Активісти заявляють, що блаженний Йосафат Коциловський відправляв богослужіння для вояків дивізії фронтових військ СС «Галичина», а відтак, на їхню думку, співпрацював з німцями, підтримував ОУН і УПА, а тому є ворогом Польщі, тож його іменем не може називатися вулиця.

Коциловський – духовний провідник двох народів

Для депутатів Перемишля головним аргументом при голосуванні було те, що Ватикан визнав єпископа Польщі блаженним, що владика загинув у в’язниці НКВС. Порушень регламенту чи законів під час процедури щодо присвоєння назви вулиці не було, про що офіційно інформують воєводські урядовці. Але така відповідь не влаштовує польських кресов’яків, і вони надалі вимагають скасувати рішення про назву вулиці іменем блаженного.

Громадські активісти, як і представники правої націоналістичної партії «Право і справедливість», не беруть до уваги те, що українського єпископа, народженого на Лемківщині, Йосафата Коциловського двічі у роки німецької окупації забирали на допити у гестапо, що владика, ризикуючи, переховував євреїв, що німці погрожували йому концтабором, а коли в 1943 році сформували дивізію фронтових військ СС «Галичина», то німецькі окупанти вимагали відправити службу добровольцям, що блаженний і зробив.

Польська служба безпеки арештувала єпископа у 1945 році. Спочатку він перебував у польській тюрмі, звідти його передали більшовикам. У в’язниці НКВС він провів шість днів і його відпустили. Вдруге арештували у червні 1946 року і депортували у Київ, де з нього знущались, змушували до співпраці. У 1947 році владика помер, лишившись вірним католицькій церкві, як жертва політики більшовицького насилля.

Знаючи про арешт, владика написав лист папі Пієві ХІІ, у якому мовиться: «У випадку мого арешту й заслання покірно прошу передати святішому отцеві, що складаю у його стіл вияв моєї вірності і цілковитої відданості до останнього удару мого серця, благаючи по-синівськи його батьківського благословення».

Постулятор центру беатифікації і канонізації УГКЦ, отець Полікарп Марцелюк наголосив, що єпископ Коциловський працював у важкі часи для українського і польського народів, які не розпочинали війни, а стали її жертвами, а єпископ Коциловський був духовним провідником для обох народів, визначався духом глибокої покори і молитви, розбудовував єпархії.

«Для віруючої людини, українця чи поляка, постать такого душпастиря, який живе Христом, є активним і енергійним у суспільстві, який йде вперед, є добрим орієнтиром у житті, куди маємо йти і як зорієнтуватись. Ця постать блаженного Йосафата об’єднує два народи», – каже отець.

Розпалювання ненависті вигідне націоналістам

Черговий українсько-польський конфлікт – це продовження традиції непримиренності між польськими націоналістами і галицькими, в якому відсутня будь-яка логіка, історична справедливість, а тим паче, думка про майбутнє двох сусідніх народів, наголошує публіцист Володимир Павлів.

«Польська правиця хоче будь-яким способом принизити не український народ, а українських націоналістів Галичини. Особливо не люблять українських греко-католиків. Це абсурд, бо УГКЦ і РКЦ – це одна Католицька церква. Тут ніякої рації немає, це боротьба двох непримиренних груп, які, по своїй суті, однакові, хоч мають різне забарвлення, вони підтримують вогонь, щоб він не пригас, особливо під вибори, а щоб не пригас, потрібно роздмухувати кожну підставу для конфлікту», – говорить Володимир Павлів.

Експерт сподівається, що польські депутати не піддадуться на провокацію і не змінять свого рішення щодо назви вулиці імені блаженного Коциловського. Водночас він припускає, що галицькі націоналісти не забаряться з відповіддю польським діячам і невдовзі активізуються щодо встановлення меморіальної таблиці на будинку Львівської обласної ради українському студентові Мирославові Січинському, який у 1908 році застрелив австрійського намісника польського походження Анджея Потоцького.
  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG