Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 09:18
Американка Лора Шатто за останній рік, за її словами, пережила найрадісніші і найгіркіші моменти, які може пережити людина. Наприкінці 2012 року разом із чоловіком вона завершила тривалий і дорогий процес усиновлення, ставши матір’ю двох хлопчиків із Росії – Максима і Кирила, яких вирішили назвати Максом і Крістофером. А потім Макс помер за нез’ясованих обставин, і чиновники в Техасі і в Росії звинуватили жінку у вбивстві.

У середині лютого Лорі та її чоловікові Аланові Шатто довелося відчути на собі, як вони висловлюються, «гнів цілої країни». Смерть Макса Шатто стала однією з головних тем світових ЗМІ і вплинула на стан російсько-американських відносин.

У березні загибель Макса була визнана результатом нещасного випадку. Незважаючи на заперечення російської сторони, проти Шатто не було висунуто жодного звинувачення.

Свою версію подій Лора Шатто виклала в інтерв’ю Радіо Свобода, розповівши спершу, що трапилося того дня, коли загинув її син.

– Макс і Кріс грали на вулиці, і, на нещастя, мені терміново знадобилося йти до вбиральні. Це був, без перебільшення, перший за весь час момент, коли я відвела погляд від дітей. Мені було просто необхідно відійти. З ними було все в порядку: вони грали у дворі з собаками, збоку від обладнаного дитячого майданчика. Коли я вийшла знову, Макс лежав на землі поруч із гойдалками. Я повинна пояснити, що таке з Максом траплялося. Я подумала, що він упав з чогось і не міг встати. Тоді я просунула руки йому під пахви, обхопила грудну клітку і трохи струснула. Це не допомогло. Я спробувала застосувати «прийом Геймліха» на випадок, якщо він раптом подавився чимось: я просунула його ноги між своїми колінами і тримала його так, щоб мати можливість тримати його за шию і подивитися йому в очі, тому що він не дихав. Зараз я усвідомлюю, що все це тривало всього кілька секунд. Я взяла його на руки і побігла в будинок. Я зрозуміла, що щось трапилося, але не знала, що саме. На ньому був комбінезон. Я розстебнула комбінезон, задерла йому футболку. Я намагалася почути його серцебиття. Я подзвонила в службу порятунку і почала робити йому масаж серця. Вони пояснювали мені, як це робити трирічному хлопчику.

Нам говорили, що в Макса порок серця, і я подумала, що у нього серцевий напад. Коли ми приїхали в лікарню, мені і Крісу сказали почекати в приймальні. Я молилася всю дорогу до лікарні, я молилася весь той час, поки ми чекали: Господи, прошу тебе, допоможи моєму синові! Врешті-решт, поліцейський детектив сказав мені, що Макс помер. Боже мій. Я не можу… Я не можу навіть спробувати описати свій біль. Це була моя дитина. Це було моє дитя (плаче). Це був нещасний випадок. На їхню думку, Макс, швидше за все, заліз на гірку, на верхню сходинку, щось привернуло його увагу, він послизнувся, вдарився об перекладину нижньою частиною живота, вдарився об гойдалки і впав на землю. Я не можу ні на секунду забути про те, що я не змогла того дня врятувати свого сина. Але я не робила нічого такого, що могло спричинити його смерть.

– Повідомлення про смерть Макса першими з’явилися саме в російській пресі і містили досить специфічні деталі. Як, на Вашу думку, російським ЗМІ вдалося з’ясувати їх?

– Розслідування з цього приводу триває, але, наскільки я зрозуміла зі слів співробітників посольства Росії у Вашингтоні і консульства в Х’юстоні, які приїжджали сюди, співробітниця Служби охорони дітей висловила їм свою думку з приводу того, що сталося, і це було ними сприйнято як незаперечний факт. Це не тільки абсолютно непрофесійно, вона поставила обидві наші країни в жахливе становище. Вона повинна була розуміти, яку реакцію це викличе у Росії, бо там мають право бути стурбованими становищем дітей, перевезених у США. Але в результаті брехня, сказана нею, виставила обидві країни в найбільш непривабливому світлі. Росіяни мають право відвідувати дітей у будь-який час. Це частина угоди з усиновлення. Я знаю, що російські дипломати приходили в мій будинок, приходили до Кріса, у якого не було ні подряпини, довго розмовляли з моїм чоловіком, а потім говорили з тією співробітницею.

Наскільки я розумію, потім, виходячи з того, що сказала їм ця співробітниця і, можливо, один з медичних експертів, вони представили доповідь своїм начальникам – Павлу Астахову і Костянтину Долгову. А ті переповіли цю очевидну нісенітницю урядові, який неначе зірвався з ланцюга, і міжнародній пресі.

(Представник Служби турботи про дітей в Техасі Патрік Кріммінс повідомив Радіо Свобода, що представники служби регулярно спілкувалися з дипломатами з консульства Росії в Х’юстоні з приводу цієї справи. Співробітниця, яку згадує пані Шатто, звільнилася у середині березня. Спроби зв’язатися з нею за вказаним у відкритих джерелах телефоном успіху не мали. Посольство Росії у Вашингтоні від коментарів відмовилося – ред.)

– Російські офіційні особи негайно звинуватили Вас у вбивстві і висловили сумніви з приводу зробленого медичним експертом висновку про те, що смерть Макса – результат нещасного випадку. Як Ви оцінюєте російську реакцію на цю трагічну подію?

На мене озброїлася без всякої причини ціла країна. Вважаю їхню реакцію непрофесійною та істеричною
– Я була вбита. Я була просто вбита. Ви можете уявити собі реакцію людини, яку звинувачують у побитті до смерті своєї дитини, яку навіть жодного разу не ляснули? Я не знала, що й думати. На мене озброїлася без всякої причини ціла країна. Я вважаю їхню реакцію непрофесійною та істеричною. І вони самі поставили себе в жахливу ситуацію, тому що вони не збираються поміняти свою позицію, не збираються вибачатися, хоча весь світ знає, що вони не мають рації. Я припускаю, що зараз вони обмірковують, як бути далі. Що було б правильним зробити зараз? Вибачитися перед моїм чоловіком і мною. Але мені здається, вони будуть вперто намагатися роздмухувати цю справу. Але, незважаючи на все це, до російського народу ми відчуваємо тільки любов. Ми не покладаємо відповідальність за те, що сталося, на всю Росію.

– У зв’язку зі смертю Макса російська влада зажадала повернення біологічній матері Вашого другого сина, брата Макса, Крістофера. Що Ви думаєте з цього приводу?

Їхня мати – алкоголічка, вона сказала, що хоче видряпати мені очі. Мені плювати, чиєю була яйцеклітина. Я його мати
– Їхня мати – алкоголічка, в якої забрали дітей, яка навіть не намагалася зв’язатися з дитячим будинком, щоб дізнатися, як у них справи. І все-таки, коли у неї з’явилася можливість звернутися до преси, чи зі власної ініціативи, чи ж її використовували як пропагандистську маріонетку, я не знаю, але я точно знаю: вона сказала, що хоче видряпати мені очі. І я відповідаю їй: тільки спробуй! Навіть не думай про це, після того, що ти зробила з моєю дитиною. Ні, тобі ніколи не повернуть Кріса, тому що його мати – я. Крапка. Мені плювати, чиєю була яйцеклітина. Я його мати.

– Ваш адвокат повідомив Радіо Свобода, що при усиновленні Вас практично не поставили до відома з приводу важкого фізичного і психологічного стану здоров’я Макса. Як так вийшло?
Макс Шатто

Макс Шатто


– Під час нашої першої поїздки – у нас збереглися фотографії – у Макса були порізи на обличчі і подряпини на голові. Ми запитали, що трапилося, і нам сказали: «Ви знаєте, у нас 20 дітей у кімнаті на одного вихователя». Коли ми приїхали вдруге, у нас склалося враження, що його били. Нам знову сказали: «У нас 20 дітей на одного вихователя». Втретє – у нього були подряпини на всьому тілі. Вони повинні були знати про його стан. Але, я думаю, вони приховали від нас інформацію, щоб Макса всиновили. Нам сказали в дитячому будинку, що у нього, можливо, порок серця і що в притулку він застудився. Це була вся інформація з приводу його стану. Якби нам повідомили про його психічні відхилення, то ми б повели його до фахівця в перший же тиждень перебування в США. Ми довго думали, що мова йде про процес адаптації: нам пояснювали, що адаптація у деяких дітей пробігає дуже важко.

Його поведінка була настільки саморуйнівною, що ми боялися, що він зробить щось зі собою. Таке траплялося: він кидався на землю, бився головою об підлогу, об ванну, об стіни. Намагався видавити собі очі. Кілька разів у нього з’являлися від цього синяки. Щоб не дати йому роздряпати себе, ми дуже коротко стригли йому нігті. Вночі надягали рукавички на руки. Ми встановили камери нічного бачення, щоб відразу знати, якщо щось трапиться вночі. Його оглядали, але офіційного діагнозу ще не поставили. Ми хотіли, щоб він пройшов курс лікування. Але нам просто не вистачило часу.

– Висновок про причини смерті Макса містить згадку про Вашу бесіду зі слідчими, в якій Ви стверджуєте, що Макс у Росії зазнав сексуального насильства. На чому ґрунтуються ці твердження?

Ми застрягли в чужій країні поряд із жінкою, яку застали за сексуальною наругою над нашою дитиною
– У Росії нас поселили у літньої жінки. Ми звернули увагу, що з червня по жовтень (наші три приїзди в процесі усиновлення) її особистість сильно змінилася. Ми повідомили в агентстві з усиновлення, що у неї, можливо, розвивається слабоумство. Її звали Людмилою, прізвища я не пам’ятаю. Агентство зажадало, щоб ми оселилися в неї, поки чекаємо на документи, а вона повинна допомогти нам познайомитися з російською культурою і встановити кращий контакт із хлопчиками. Вона весь час хотіла залишитися з дітьми наодинці, але я відмовлялася, кажучи, що несу за них відповідальність. Одного разу ми вечеряли, а вона хотіла доглядати за дітьми у вітальні. Мій чоловік сказав мені, щоб я залишилася разом з ним на кухні, а вона поставила крісло перед телевізором, спиною до входу на кухню. Макс сидів у неї на колінах. Вона не бачила, як я увійшла, і я помітила, що вона дивиться телевізор, у неї відвисла щелепа, а її рука обхопила пеніс мого сина і рухається туди-сюди, а син завмер у нерухомій позі. Я вирвала дитину з її рук. Мені досі важко це згадувати. Я просто… Те, через що ми пройшли, було пеклом. У Макса йшла кров з пеніса, ми не розуміли, чому, а вона не пускала нас до лікаря. Коли трохи пізніше я спробувала поговорити з нею, вона сказала: «Лора, це ж буде жахливо, якщо щось зникне, і тобі доведеться провести залишок днів у російській в’язниці, як ти гадаєш?» Ми застрягли в чужій країні поряд із жінкою, яку застали за сексуальною наругою над нашою дитиною, і не можемо сказати про це нікому, бо тоді вона заявить, що ми щось вкрали у неї. Єдине, чого ми хотіли в той момент, – виїхати з Росії.

(Дженіфер Лентер, представник Центру з усиновлення Gladney, який працював зі сім’єю Шатто, повідомила Радіо Свобода, що не може обговорювати деталі цієї справи без узгодження з Шатто. За її словами, Людмила не є співробітницею центру і ніколи нею не була. Сім’ї, які приїжджають у Росію для усиновлення дітей, можуть жити в сім’ях або в готелях за своїм вибором – в обох випадках вони мають можливість безперервно перебувати разом із дітьми – ред.)

– Як Ви знаєте, ця справа стала приводом для виправдання заборони на усиновлення російських сиріт американськими громадянами. Якою є Ваша реакція?

Вони хочуть використовувати смерть Макса для виправдання заборони, яка є результатом сварки з урядом США з приводу «Акту Магнітського»
– Я б сказала, що вони експерти з питань пропаганди. Даруйте, але вони виглядають по-справжньому нерозумно. Вони хочуть використовувати смерть Макса для виправдання заборони, яка насправді є результатом сварки з урядом США з приводу «Акту Магнітського». Ось чим вони займаються. Вони не мають права залучати у все це мою дитину.

Якщо смерть Макса може принести щось хороше, то я хотіла б, щоб вона привернула увагу до жахливого недофінансування системи дитячих будинків у Росії. Дитячі будинки розвалюються. На всьому обладнанні дитячого майданчика в притулку, де перебував Макс, були таблички, які вказують, що воно подароване американськими родинами. Діти грали у високій траві, у них були маленькі будиночки, але в цих будиночках були діри, дошки, що стирчать, в притулку для маляток дуже небезпечно для самих малюків, які там граються. На мене справили велике враження співробітники дитячого будинку. Вони справжні професіонали. Але співробітників не вистачає. Якщо Павло Астахов і Костянтин Долгов дійсно стурбовані станом дитячих будинків у Росії, то вони повинні подвоїти персонал, щоб щонайменше два вихователі безперервно перебували при кожній групі дітей; забезпечити дитячі будинки необхідним харчуванням; оточити дітей любов’ю і турботою, яких вони потребують. Якщо цим дітям у дитячих будинках буде приділятися більше уваги, то, цілком можливо, порушень в їхній поведінці стане менше. Ці діти заслуговують на те, щоб їм дали в житті шанс. Але я не вірю, що вони отримають те, чого потребують, до тих пір, поки президент Путін не звільнить цих двох і не призначить на їхнє місце тих, хто буде більше піклуватися про дітей і менше виставлятиме Росію в безглуздому світлі.

– Смерть Вашої дитини привернула до Вас пильну увагу преси. Як це позначилося на Вашій родині? Як змінило Вас саму?

Пресу зовсім не обов’язково цікавить правда. Її більше цікавлять рейтинги, а не правда
– Мій чоловік Алан, Кріс і я намагаємося відновити нормальну сім’ю. Кріс росте. Чи віримо ми, як і раніше, владі беззастережно? Ні. Чи розуміємо ми чітко, що людина, наділена владою, може все ваше життя перетворити на справжній кошмар? Так. Особливо, якщо він ще й приваблює пресу. Тому що я зрозуміла, що пресу зовсім не обов’язково цікавить правда. Її більше цікавлять рейтинги, а не правда. Саме тому ми так довго відмовлялися від інтерв’ю.

Над матеріалом працювали Richard Solash і Людмила Ваннек

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG