Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 14:55
Науковці говорять про те, що в Україні велика інституційна криза науки. Суспільство не вимагає від уряду фінансувати науку, бо не бачить віддачі від неї. Недофінансована наука не може дати цієї віддачі, бо гроші, вкладені в дослідження, сьогодні окупаються тільки через десятиліття і більше. А за цей час справжні вчені вже роз’їдуться, а погані, як вогню боятимуться реформи, яка виведе на чисту воду академіків, які мають нульовий індекс цитування, та кандидатів наук, чиїх праць неможливо знайти в наукових бібліотеках. Як вийти з цього кола? Чи допоможе наближення до Європейського союзу з його стандартами якості? Про це розмова з ученим-геодезистом зі Львова, який нині працює у Празі, Олександром Дрбалом.

У Чехії є культ знання, і вчений є на дуже високій соціальній позиції і щодо поваги в суспільстві. Чи Ви відчули за останні роки, що українська наука перестала бути чимось привабливим для молодих людей, чимось, що відкриває їм нові можливості самореалізації?

Я цього не відчув. Судячи по Львівській політехніці, навпаки, я повинен сказати, що там багато молоді – докторантів, студентів, які добре вчаться. У тій галузі, де я працюю, Інститут геодезії Львівської політехніки, має близько 20 професорів, докторів наук, коли за Радянського Союзу був тільки один. І дуже високий рівень досліджень. Вони пишуть свої монографії англійською мовою, про щось це говорить! І мають високий авторитет серед західних учених. Але щодо фінансування, то можливо. Тут держава недопрацювала, недопрацювала якусь організацію науки.

Як у Чехії вибирають, що фінансувати і як фінансувати?

Фактично від 2007 року йде перебудова наукової діяльності, наукових організацій, як вузів, так і науково-дослідних інститутів і Академії наук, по європейському стандарту. Від цього також змінюється фінансування.

Раніше ми були організацією, яка одержувала фінансування від держави, тепер держава нам дає тільки певну частину грошей, а решту треба заробити. Через, скажімо, проекти ЄС, Світовий банк або через державну агенцію, яка фінансує науково-дослідні роботи.

Для цього треба написати проект, представити його. Треба вміти скласти цей проект, якщо це йде в ЄС чи Світовому банку, то треба якісно знати англійську мову, ну і крім того, законодавство, скажімо, Європейського союзу.

Зараз Україна стоїть на порозі підписання угоди про асоціацію з ЄС. Згідно з цією угодою відбудуться зміни в українському законодавстві, які наблизять Україну до ЄС. Наскільки Вам здається, ці зміни, які відбулися в Чехії, послужили на користь чеській науці?

Зараз ще важко сказати. Але є вже деякі свідоцтва того, що ми наближаємося до європейського рівня організації науки і фінансування. Основні недоліки у нас – це те, що ми ще не вміємо складати і подавати ці проекти. Але, в принципі, ті, хто ці шляхи пройшли, знайшли себе у цій системі економічній ЄС і інших міждержавних організацій, то вони вже процвітають.

– Високий соціальний статус вченого у чеському суспільстві частково пояснюється тим, що вчені беруть активну участь у політичному, громадському житті держави. В Україні вчених чути рідше. Вони рідше виступають, рідше говорять і про проблеми науки як такої, про проблеми суспільства. Чи Вам не здається, що це є проблемою самих учених, що вони недостатньо спілкуються із суспільством?

Думаю, що дійсно, що це якраз велика проблема. Українські вчені мало говорять про свої проблеми. Наша Академія якось живе окремо, вища школа – окремо. Взагалі про це потрібно говорити.

І друге, треба брати участь у конференціях на Заході. Це обов’язково, потрібно брати участь у солідних конференціях, друкуватися там, щоб було відомо, яка наука. Може, тоді українська влада побачить, що треба підтримувати.

І, звичайно, потрібно організовувати конференції у себе. Вони повинні бути зареєстровані в міжнародних реєстрах. І тоді ці європейські науковці, які хочуть брати участь у конференціях в Україні, із задоволенням тоді поїдуть, тому що в Європі участь у конференції і видання збірника зараховується в науковій організації лише в тому випадку, якщо ця конференція зареєстрована в якомусь європейському реєстрі.

Скажімо, ми їздимо в Україну на солідні конференції, а вони не зареєстровані, видається збірник. Він має міжнародний стандартний номер книги ISBN, і в той же час він нам не зараховується. Тому що від отаких акцій, які зареєстровані, ми одержуємо бали. А від того, скільки балів наберемо за рік, залежить бюджет інституту. Треба їх реєструвати, тоді Європа буде зацікавлена брати участь у таких конференціях.
  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG