Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 18:00

Викрадення Вірменії


Президенти Вірменії і Росії під час зустрічі у Москві, 3 вересня 2013 року

Президенти Вірменії і Росії під час зустрічі у Москві, 3 вересня 2013 року

(Рубрика «Точка зору»)

Російська дипломатія може торжествувати – і торжествує: кілька годин переговорів російського і вірменського президентів виявилися важливішими від декількох років важких консультацій між Єреваном і Брюсселем. Напередодні Вільнюського саміту «Східного партнерства» президент Вірменії ухвалив рішення про вступ своєї країни до Митного союзу. Таким чином, на угоді про зону вільної торгівлі з Європейським союзом поставлена крапка. Чи буде парафовано угоду про асоціацію Вірменії з ЄС – і чи є в цьому тепер сенс – це поки що відкрите питання.

Росії необхідно було продемонструвати свій вплив на пострадянському просторі. І не варто вважати, що тиск на Вірменію був спонтанним і пов’язаним із фактичним провалом економічного «наїзду» на Україну і конфронтацією з Білоруссю навколо арешту генерального директора «Уралкалію» Владислава Баумгертнера.

У Москві не соромилися висловлювати незадоволення з приводу вірменської зовнішньої політики, зустріч Путіна і Сарґсяна кілька разів відкладали. Зате президент Росії злітав у Баку, що в Єревані було сприйнято як грізне попередження: у разі нового конфлікту з Азербайджаном можете на нас не розраховувати. Таким чином, в черговий раз виявилася дестабілізуюча роль Москви на пострадянському просторі – замість того, щоб шукати шляхи вирішення карабахського конфлікту, Росія демонстративно шукає, кого б їй підтримати.

Але Вірменія, вся зовнішня політика якої зав’язана на Карабасі, не може з цим не рахуватися. І тому Сарґсян кинув Путіну кістку, якої той так відчайдушно потребував.

З економічної точки зору рішення вірменського президента є мізерним. Вірменія не має спільних митних кордонів з іншими країнами Митного союзу. Її кордон із Азербайджаном закритий. Відкрито кордон із Грузією, але на грузинському кордоні також закрита велика частина прикордонних переходів через невирішеність абхазького питання. Про це говорив і прем’єр-міністр Вірменії Тигран Сарґсян, що вказував на «географічну неможливість» і «безглуздість» участі Вірменії в Митному союзі.

Звичайно, ЗВТ із Європейським союзом у вірменських умовах теж річ умовна, але вонa могла хоча б полегшити інвестиції з Європи. А тепер придворним вірменським політологам залишається хіба що розповідати про російські інвестиції у вірменську промисловість і про те, як буде вирішено питання спільного кордону – у разі відновлення залізничного сполучення через Абхазію, перерваного два десятиліття тому.

Але насправді практичних наслідків рішення Сарґсяна і Путіна не може зрозуміти ніхто – тому що їх немає. Єдиний практичний наслідок – у Вільнюсі Вірменія не підпише угоду про зону вільної торгівлі з ЄС.

Путін може бути задоволений.

Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG