Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 16:04
(Рубрика «Точка зору»)

Сьогодні всі фінанси держави і адміністративні ресурси знаходяться у руках дюжини жадібних і своєрідно «освічених» «джентльменів», для яких доля Української держави і суспільства немає жодного значення. В Україні, яка усе більше стає схожою на Януколенд, головне завдання держави – не дати народу хоч якось впливати на перебіг подій в країні.

Варто пригадати, що колись Сталін знищив соціальність як таку, і всі стали «сукупним ресурсом» держави – і люди, і матеріальні ресурси. Власне, тому й вдалося «вивести» штучний радянський соціум (до якого українців сьогодні повертають «донецькі»), бо шляхом Голодомору, винищення мільйонів українців у радянських концтаборах і знищення української інтелігенції вдалося активізувати найгірші підсвідомі тваринні інстинкти. І головний із них – абсолютна байдужість до того, що роблять з тими, хто знаходиться поруч із тобою.

Ця байдужість до долі своєї країни і ближніх може неминуче призвести до «консервації» нинішньої ситуації в Україні: подальшого зубожіння людей, тотального порушення громадянських прав і свобод та до продовження деградації суспільства. Від цього вже зараз страждають практично всі жителі країни, а далі може бути ще гірше.

І чим довше українці мовчатимуть, тим більше будуть порушуватися не лише їхні політичні, а й навіть приземлені і цілком зрозумілі інтереси кожного жителя України.

Хто ж захистить українців?

На жаль, переважна більшість громадян продовжує свято вірити у те, що хтось інший, а не вони самі, буде захищати їхні права і забезпечувати майбутнє їхнім дітям.

Чомусь українці воліють не помічати, що особи, котрі за їхньої (виборців) допомоги прийшли до влади в країні, метушливо гребуть насамперед під себе все, що тільки можливо. І інтереси України та її громадян для них навіть не на передостанньому місці.

А українці, як і раніше вперто чекають на святого політика або праведника, який врятує їх від засилля цих хапуг. Що це? Наївність, недалекоглядність чи лінь? Причини, напевно, не так і важливі. Важливо те, що так нелюбі українцям політики-чиновники виявилися більш об’єднаними, енергійними, заповзятливими і активно відстоюють свої особисті грабіжницькі інтереси.

Можна констатувати, що більш ніж за 22-річну історію правителі України так і не зрозуміли різниці між політиком і чиновником. Багаторазові зміни міністрів, керівників департаментів та управлінь ні до чого позитивного у підсумку так і не призводили. Адже, якщо нуль замінити на інший нуль насправді нічого змінити не можливо.

З іншого боку, в Україні прийшли до влади люди, котрі до того не мали навичок управління багатомільйонною державою. Але при цьому, з минулого свого совітського життя, мали чудові навички хапати усе, що погано лежить.

За умов незалежної відповідальності завгар, бухгалтер, директор заводу та їм подібні «кадри», яких вони привели до владних кабінетів, не знайшли нічого іншого, як перетворити Україну на чиновницьких бантустан у центрі Європи – таку собі карикатурну пародію на УРСР.

І наслідки від такого «правління» можна хіба що порівняти із втратами країни, яка програла у війні із застосуванням зброї масового ураження.

Україна має зробити важкий вибір

Цілком прогнозований колапс привів Україну до важкого вибору. Або безкінечне продовження комуно-олігархічної окупації, або революційні зміни. Бо безконфліктна передача влади тим, хто знає, як ще можна врятувати Україну, явно не передбачається.

Але крім того, що в Україні влада працює виключно на своє збагачення, одним з основних гальм є існуюча судова система. І без зміни судової системи усі інші намагання докорінних змін виглядають просто безглуздими.

Тут потрібен радикальний підхід до нині діючих суддів – звільнення, арешти, конфіскації. Повна заміна голів усіх судів, розпуск існуючих об’єднань і асоціацій суддів, які зараз є закритими елітними клубами з відповідними клубними внесками та системою «кришування» своїх.

Найскладнішим питанням є те, хто ж буде це все робити? Адже хто зможе судити суддю, якщо більшість суддів корумповані? Зараз цього робити нікому. Потрібна «сила», якої немає. І зібрати її не дозволяє «система». Тому для початку потрібно сформувати таку «силу» всупереч «системі».

Прикладом дійсно позитивних змін може служити Грузія. Адже Міхеїл Саакашвілі на хвилі народної революції зумів зробити дуже багато.

І, в першу чергу, Саакашвілі сформував навколо себе оточення, з яким стали можливими тотальні чистки лав правоохоронних і судових органів. Після чого держава стала працювати вже як абсолютно інший механізм і почала саме себе формувати по новому.

Таку «силу» за сучасних українських умов здатен лише створити Майдан-2. І дуже прикро, що в 2004-2005 роках Віктор Ющенко злочинно пропустив момент, коли можна було провести кардинальні зміни в Україні. А тепер необхідно починати усе спочатку.

Загальнопоширена думка, що держава Україна не виконує своїх функцій, хоча українці навіть не знають, які функції (крім неприкритого пограбування народу), відведені їй тими, хто захопив у ній владу.

Але будь-яка система створюється під функцію. А українська еліта (влада), найменшого поняття не маючи про ці функції, будує системи.

Леонід Кучма десять років усіх запитував: скажіть мені що ви хочете, щоб я побудував, і я побудую. Але за десять років нічого так і не будував, крім свого і всіх своїх родичів матеріального благополуччя.

Жодного поняття, що потрібно будувати не мав ані третій, ані четвертий президенти України. Чи Україна стала лише державою для обраних? І її основна функція – найшвидше перетворення своїх громадян на люмпенів та маргиналів із рабською психологією, які будуть безмежно вдячні своїм новітнім «хазяям» за надане право деградувати до стану рабської покори?

В Україні відбулася «кримінальна революція»

Ми звикли говорити про Помаранчеву революцію 2004 року. Але у 2010 році в Україні також відбулася революція. Але «кримінальна революція». Рекетири і кримінальники довалися до влади. І «пресування» людей і відбирання у них власності стали дуже поширеним явищем.

І усе це відбувається під прикриттям міліції та інших, так званих, правоохоронних органів. То ж про які демократичні вибори у цих умовах може йти взагалі мова?

Звісно, можна ще раз зіграти у політичний спектакль під назвою «Українські вибори», який потрібен режиму «януковичів» для надання легітимності свого правління. Адже ніколи ця влада не буде дотримуватися і виконувати закони, які не дають їй беззаперечні переваги на виборах.

Корупціонери і кримінал накопичили багато ресурсів, котрі вони здатні кинути на вибори 2015 року. І поки вибори в Україні не проведе сторона, що зацікавлена у їх чесних результатах, нічого в країні не зміниться.

Питання у тому – чи довго збираються миритися із цим українці? Оскільки деградація українського суспільства тотальна і відбувається вона на всіх напрямках. І якщо це продовжуватиметься і далі, то відновити структуру суспільства буде вже неможливо. Бо працювати тоді буде уже ні з ким.

Але не менш важливим питанням є те, чи тільки від Януковича залежить куди і в якому напрямку піде розвиток України? Адже, попри все, українці таки унікальний народ. Який за останні століття виніс стільки всього, проте спромігся зберегти свою мову, душу і головне гумор стосовно себе. Але чи є шанси розірвати порочне коло цієї згубної для нації ситуації?

Українцям необхідно запам’ятати одну просту аксіому: режим «януковичів» робитиме з ними рівно все те, що вони йому дозволятимуть робити.

Тому на даному історичному відрізку розвитку Української держави лише від самої української нації залежатиме, чи вона й надалі залишатиметься безправною мовчазною масою на своїй землі, з ресурсів якої їй нічого не належить, чи знайде у собі мужність та сили раз і назавжди покінчити з цією ганебною ситуацією.

Віктор Каспрук – незалежний політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Віктор Каспрук – політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2300 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG