Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 07:05
(Рубрика «Точка зору»)

Останні події в Україні, пов’язані з відповідними природними і техногенними катаклізмами, вимагають більшої уваги як з боку державних, так і наукових структур до проблем та причин, що спонукають їх вирішення. Аварія в Горлівці ще раз підтверджує той факт, що для українських олігархів на першому плані залишаються прибутки, а не безпека працівників і модернізація виробництва. «Стирол» може бути першим пострілом серед техногенно небезпечних виробництв, яких в Україні дуже багато. Недостатня робота в цьому напрямі ведеться і урядовими структурами. Навіть вже зникло міністерство відповідного профілю, не говорячи про те, що чітко виражена превентивна політика природно-техногенної безпеки в країні взагалі відсутня. Складається таке враження, що питання природно-техногенної безпеки взагалі відпущене на самоплив – від аварії до аварії, як кажуть у народі – «доки грім не вдарить – доти «баба не перехреститься».

По-перше, нинішній рівень природно-техногенної безпеки України значною мірою обумовлений надмірними техногенними навантаженнями на природне середовище. За останні роки щорічно виникає понад 1000 надзвичайних ситуацій техногенного і природного походження, серед яких загальнодержавного характеру 1-2%, регіонального 10-16%, місцевого 15-32%, об’єктового характеру 50-65%, в яких щорічно гине дуже багато людей. На автомобільному транспорті, включаючи індивідуальний, відбувається понад 35 тисяч шляхово-транспортних пригод, в яких гине 5-6 тисяч і травмується більше ніж 40 тисяч осіб.

Найбільшого техногенного навантаження зазнають індустріально розвинуті регіони, які є зонами з надзвичайно високим ступенем ризику виникнення аварій та катастроф техногенного походження. Цей ризик постійно зростає внаслідок підвищення частки застарілих технологій та обладнання, зниження темпів відновлення і модернізації виробництва. Негаразди у відтворенні виробничого апарату стали причиною погіршення придатності і вікової структури виробничих основних фондів. Фактично припинилося оновлення фондів, збільшилися обсяги фондів із понаднормативними строками служби. Загалом по галузях виробничого сектора зношення машин і обладнання досягнуло понад 60%, у промисловості – 65%. Найбільший ступінь зношеності машин і обладнання, що перевищує 70%, спостерігається в кольоровій металургії (75,3%), машинобудуванні і металообробці (71,4%), хімічній і нафтохімічній промисловості (70,8%).

За нашими оцінками, на кінець 2010 року у промисловості технологічне обладнання віком 20 років і старіше становило понад 60% (на початок 1990 року – 11%). В окремих галузях ситуація досягла критичної межі. В електроенергетиці 95% енергоблоків відпрацювали свій розрахунковий ресурс (100 тисяч годин), в тому числі 72% перевищили свій граничний ресурс (170 тисяч годин), 54% енергоблоків знаходяться в експлуатації понад 200 тисяч годин. При збереженні сучасних тенденцій до 2015 року кількість енергетичного обладнання зі строком експлуатації 30 і більше років перевищить 90%, а у 2020 році цей показник складе 99%. На транспорті коефіцієнт зношеності основних фондів досяг 60%, а по таких видах транспорту, як залізничний, автомобільний та авіаційний, перевищує 65%, при тому що граничне значення зношення основних фондів транспорту по забезпеченню національної безпеки країни визначається в 30-40%. Зростає частка транспортних засобів, які відпрацювали свій нормативний строк. Ступінь зносу досяг: електровозів і дизель-потягів – 82%, тепловозів і електропоїздів – 72%, пасажирських вагонів – близько 70%. Понад нормативні строки експлуатуються 158 вантажних морських суден, або 46% їх загальної кількості.

Для відновлення основних фондів необхідні значні капіталовкладення. Для порівняння, їх обсяги у 2010-2012 роках в Україні відповідають рівню 50-60-х років. Створилась ситуація, коли країна не в змозі відтворити структуру основних виробничих фондів (ОВФ), яка забезпечувала б ефективне і безпечне функціонування народногосподарського комплексу. Ступінь зносу ОВФ в цивілізованих державах не перевищує 25%, пороговий індикатор для економічної безпеки держави не повинен перевищувати 50%. Деградація основних фондів проходить при дуже низькій частці власних коштів підприємств, які направляються на відтворення – всього 1,5% щорічно від вартості ОВФ, тобто повне відновлення виробничих потужностей такими темпами стане можливим тільки через 50 років, тоді як у країнах Європи на це потрібно до 5 років. Для подолання такого стану необхідно забезпечити збільшення обсягу інвестицій в оновлення основного капіталу не менше ніж в 5 разів.

По-друге, структурні деформації економіки України яскраво відображають її сировинну спрямованість, а з урахуванням стану матеріально-технічної бази виробництва – демонструють потенційну серйозну екологічну загрозу. Більш того, спостерігаються наявні загрози технологічній і економічній безпеці країни. Україна все активніше стає сировинним придатком, спеціалізуючись на прискореному розвитку ресурсодобуваючих галузей (частка тільки чорної і кольорової металургії виросла з 9,4% у 1990 році до 25% у 2000-2010 роках), причому в структурі експорту переважає не готова, а проміжна продукція і сировина. Проведені дослідження і статистичний аналіз підтверджують формування екологічної нераціональності економіки. Знизився показник технічного оновлення виробництва і економії первинної сировини – впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій: в 1991-2010 роках частка до 5%.

Необхідна структурна модернізація

Таким чином мова повинна йти про структурну модернізацію суспільного виробництва з орієнтацією на екологічно безпечне виробництво і природозберігаючу складову. Вважаємо, що на державному рівні необхідно повернутись до Програми структурної перебудови економіки країни, тому що тільки керованість і регулювання цими процесами зможе дати необхідні результати. Як показує аналіз зарубіжного досвіду, за рахунок структурної перебудови у промисловості розвинених країн було забезпечено до 40% всієї економії паливно-енергетичних ресурсів.

По-третє, за технічними і технологічними особливостями виробництва виділяється широке коло підприємств, які відносяться до потенційно і техногенно небезпечних. У структурі промисловості виділяється 57 підгалузей, у складі яких функціонують потенційно і техногенно небезпечні підприємства і виробництва. В них зайнято близько 2 мільйони осіб (49,6% середньоспискової чисельності працюючих), а обсяг основних промислово-виробничих фондів складає понад 160 мільярда гривень (62% від загального їх обсягу в промисловості).

Обсяг зношення основних промислово-виробничих фондів потенційно і техногенно небезпечних галузей економіки України на початок 2010 року склав більше ніж 70 мільярдів гривень, що становило майже 50% від їхньої загальної вартості. Це на 7,6% нижче зносу основних промислово-виробничих фондів у цілому по промисловості країни. Проте знос машин і обладнання даних галузей економіки значно перевищує середній по країні показник і досягає 65% вартості машин і обладнання потенційно і техногенно небезпечних підприємств.

В Україні є значна кількість потенційно небезпечних об’єктів у різних галузях економіки. На її території функціонує 4175 потенційно небезпечних об’єктів, серед яких 838 із найбільшим ризиком виникнення надзвичайних ситуацій (НС). Діють 234 шахти, з яких понад 100 працюють більше ніж 45 років, 160 – 20 років (без реконструкції), 50 введено в експлуатацію 100 років тому; практично на кожній шахті потрібна реконструкція вентиляційних установок.

Дослідження стану основних фондів галузей і підприємств потенційно і техногенно небезпечних виробництв виявило, що високий рівень їх техногенної небезпеки обумовлений глибокими структурними змінами в економіці країни, що призвели до зупинки низки виробництв, порушення господарських зв’язків і збоїв у технологічних ланках; високим прогресуючим зносом основних виробничих фондів, який досягнув у низці галузей 70-80%; падінням технологічної і виробничої дисципліни, рівня кваліфікації персоналу; зниженням вимогливості, ефективності роботи органів нагляду і державних інспекцій; високою концентрацією населення, яке мешкає поблизу потенційно небезпечних об’єктів економіки.

На території України можливе виникнення практично всього спектру небезпечних природних явищ і процесів геологічного, гідрогеологічного та метеорологічного походження. До них відносяться: великі повені, катастрофічні затоплення, землетруси та зсувні процеси, лісові та польові пожежі, великі снігопади та ожеледі, урагани, смерчі та шквальні вітри тощо.

Ключове завдання – розробка стратегії протидії ризикам

Тому ключовими завданнями на найближчий період має бути розробка стратегії протидії ризикам природного і техногенного характеру на 2014-2020 роки та на період до 2030 року.

Україна має в повній мірі перейти в системі реагування на надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру до політики «прийнятного ризику». Разом з тим, перехід України до політики прийнятного ризику потребує докорінної зміни всієї виконавчої і законодавчої системи управління природно-техногенною безпекою. В даний час її ефективність надзвичайно низька. Має бути відновлена діяльність Міністерства з питань надзвичайних ситуацій замість непотрібного в даний час Міністерства промисловості. Концепція «реагувати і виправляти» небажані зміни в оточуючому людину середовищі, на якій побудована система управління безпекою в політиці абсолютної безпеки, замінюється в політиці прийнятного ризику на концепцію «передбачати і попереджати» такі зміни. Виникла необхідність проведення широкомасштабних теоретичних і експериментальних наукових досліджень в цій галузі, розробки на цій основі законодавчої бази і створення відповідної структури виконавчої влади.

Для підвищення рівня техногенно-екологічної безпеки потенційно і техногенно небезпечних виробництв та зниження рівня ризику виникнення надзвичайних ситуацій на державному рівні необхідно:

1. Здійснити перехід в Україні на аналіз і управління техногенними ризиками як основну систему регулювання безпеки її населення і території, що забезпечить подолання негативної тенденції зростання кількості надзвичайних ситуацій техногенного характеру.

2. Важливе значення в процесі подальшого розвитку національної економіки має її модернізація. Вона передбачає відновлення втрачених економічних позицій держави і забезпечення в перспективі темпів росту не менше 5% в рік на найближчі 10 років, що потребує суттєвої активізації структурно-інвестиційної діяльності (динамічний аспект). Важливе значення має модернізація виробничого апарату, вироблення принципово нової стратегії технологічної модернізації, модернізації у сфері інновацій та інституційній сфері.

3. Створити цілісну міжвідомчу систему інтегрального моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій, яка включала б організацію центру прийняття і обробки інформації, що надходить від різних систем, органів виконавчої влади; створити банк даних про потенційно і техногенно небезпечні виробництва.

4. Підвищити ефективність роботи органів державного нагляду за станом і функціонуванням потенційно небезпечних виробництв з метою істотного обмеження їх діяльності і зниження рівня небезпеки за рахунок уточненої оцінки залишкового ресурсу обладнання, зниження критичних робочих параметрів установок, зменшення міжремонтних періодів і т.д.

5. Має бути здійснена суцільна інвентаризація приватизованих об’єктів та дотримання в них вимог природно-техногенної безпеки аж до націоналізації і повторної приватизації.

6. Здійснити масовані інвестиції в модернізацію промислового виробництва, виведення із експлуатації виробничих фондів, що відпрацювали свій ресурс, перехід на сучасні безпечні технології. Це необхідно, до значна частина потенційно небезпечних виробництв у найближчій перспективі вичерпає свій ресурс.

7. Збільшити інвестиції в заходи щодо попередження, ліквідації і зниження тяжкості наслідків надзвичайних ситуацій, в т.ч. розробку економічного механізму регулювання безпеки населення і територій, розробити механізми завчасного виділення централізованих капітальних вкладень і коштів на експлуатаційні витрати для проведення капітальних і ремонтно-відновлювальних робіт на потенційно небезпечних об’єктах.

8. Ввести підвищені коефіцієнти доплати за оренду міської землі для екологічно несприятливих виробництв, розміщених на території великих міст, з метою їх подальшого економічного витіснення.

Богдан Данилишин – академік НАН України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG