Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 02:21

Поляки згадують супротивника Варшавського договору, який учинив самоспалення


Варшава – У вересні 1968-го польський бухгалтер, батько п’ятьох дітей підпалив себе на найбільшому стадіоні країни у Варшаві, на очах десятків тисяч людей. У такий спосіб Ришард Сівец висловив протест проти введення військ Варшавського договору (в тому числі польських вояків) до Чехословаччини. Згадуючи вчинок Сівца, поляки розмірковують про те, чому його смерть довгі роки замовчували.

Центральний захід варшавських урочистостей, присвячених Ришародові Сівцу, відбувся на Національному стадіоні – тому самому, де торік відкривали Євро-2012. Журналісти, історики, а також син Ришарда Сівца, Вітек Сівец побачили на табло стадіону документальні кадри самоспалення, яке відбулося саме на цьому місці восени 68-го. На увесь стадіон лунали слова звернення Ришарда Сівца, яке він записав на магнітну плівку перед своєю смертю:

«Люди, в яких залишилася бодай іскра людяності, оговтайтесь, почуйте мій крик – крик звичайної людини, сина народу, який власну й чужу свободу полюбив більше, ніж власне життя, оговтайтесь! Ще не пізно!»

45 років тому 59-річний Ришард Сівец приїхав до Варшави із Перемишля на свято врожаю, організоване тодішньою комуністичною владою. Після промови лідера польських комуністів Владислава Ґомулки Сівец вилив на себе займисту суміш. Живий факел вигукував «Протестую!» й розкидав навколо себе антикомуністичні листівки. Через чотири дні протестувальник помер від опіків у варшавському шпиталі.
Ришард Сівец, самоспалення на Національному стадіоні у Варшаві, 1968 рік

Ришард Сівец, самоспалення на Національному стадіоні у Варшаві, 1968 рік


Чому подія, яка відбулася на очах десятків тисяч людей, мало вплинула тоді на суспільство? Чому у світі про неї дізналися лише через 8 місяців після самоспалення, а самі поляки почали відкривати для себе Сівца тільки у дев’яності роки? На це запитання намагаються дати відповідь у Польщі зараз.

Польський кінодокументаліст Мачей Дриґас зняв про самоспаленння фільм «Почуйте мій крик». Дриґас порівнює вчинок польського бухгалтера із самоспаленням чеського студента Яна Палаха, який на знак протесту проти окупації Чехословаччини радянськими військами підпалив себе у центрі Праги. Свідками вчинку Палаха, розмірковує Дриґас, стали тільки випадкові перехожі та про його смерть негайно дізнався увесь світ. Натомість самоспалення у Варшаві не набуло такого розголосу. Дриґас каже, що навіть ті, хто був того дня на стадіоні, довгі роки вдавали, що нічого не сталося.

Як можна вважати героєм того, хто, фактично, наклав на себе руки?

На думку кінодокументаліста, комуністична пропаганда й терор спецслужб настільки змінили масову свідомість, що люди не побачили живого смолоскипа.

«Я думаю, що драма Сівца полягає в тому, що він усе фантастично продумав, та він не передбачив, що люди вестимуть себе таким чином, що люди туди прийшли в іншій справі. Що вони там не хотіли зосереджуватися на людині, яка протестує»,– сказав режисер.

За словами Дриґаса, його часто запитують, як можна вважати героєм когось, хто, фактично, наклав на себе руки?

«Із цією формою смерті мала проблему церква. Свого часу я розмовляв про це зі священиком-професором Тішнером. Він сказав мені: «Ми не вивчали у семінарії такої форми вмирання». Та він зовсім не сумнівався у тому, що це мученицька смерть, а не самогубство. Зрештою, у щоденниках Сівца останній запис це: «Остання сповідь»,– розповів Мачей Дриґас.

Дриґас наголошує на тому, що Сівец ціною власного життя врятував честь Польщі, яка 1968 року разом із Радянським Союзом брала участь в окупації Чехословаччини. В останні роки скромного перемиського бухгалтера вшановано пам’ятниками і назвами вулиць у Варшаві та Празі. Мачей Дриґас мріє про те, щоб іменем Ришарда Сівца назвали стадіон у польській столиці, де був учинений протест.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG