Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 04:40

Світ не знатиме України, поки не пізнає її культури – канадський культуролог


Марко Роберт Стех (фото з особистої сторінки facebook)

Марко Роберт Стех (фото з особистої сторінки facebook)

В Україні немає споживача високої культури, яку вона має, і могла б гідно представити у світі, говорить канадський культуролог, літературознавець та письменник, автор і ведучий телевізійної передачі «Очима культури» Марко Роберт Стех. На його думку, найбільшим ворогом української культури є байдужість українців до неї. Він говорить, що саме висока культура, а не популярна чи фольклорна, є ключовими для самототожності народу. Тому вирішення проблем саме високої культури, виховання якомога більшої кількості молодих українців на кращих зразках національної культури буде мати, на його думку, вирішальне значення для майбутнього української держави.

Пане Стех, колись відомий мовознавець і культуролог Юрій Шерех-Шевельов роздумуючи про те, коли Україна стане незалежною, говорив про небезпеку того, що їй не буде чим себе презентувати в культурному плані, що її мистецтво може виявитися вторинним по відношенню до імперської культури. Ви у своїй програмі «Очима культури» показуєте, що Україна прийшла до незалежності насправді з дуже великим культурним багажем, незважаючи на репресії, на заборони. Чи Вам не здається, що проблема постала в іншому? Що в цього величезного культурного багатства практично немає споживача в Україні?

– Це правда. Я повністю погоджуюся з тим. І мені здається, що і сам Шерех дуже добре знав, що багатство української культури вже є. Він писав цей свій есей ще в 50-х роках, коли він не знав, як буде розвиватися ситуація в Україні. На щастя, склалося так, що виросли, попри всі несприятливі обставини, значні культурні особистості. Так що, я думаю, що на сьогодні питання не стоїть про те, чи Україна має що показати світові. Питання стоїть про те, що в Україні, може не так у світі, але в Україні нема на цю культуру споживача. А світ про цю культуру не знає.

– У радянські, а перед тим ще в царські, часи головним ворогом української культури був цензор. Це був державний чиновник, який забороняв всякі прояви української культури. А хто сьогодні, на Вашу думку, є ворогом української культури?

Ворогом є байдужість українського суспільства до своєї власної культури, а навіть своєї власної самототожності
– Так як я бачу ззовні ситуацію української культури, я цензури як такої не спостерігаю. Якщо казати відверто про ворога, ворогом є байдужість українського суспільства до своєї власної культури, а навіть щодо таких глибших питань, своєї власної самототожності. А самототожність вирішує, як це не дивно, не популярна культура, не народна культура, а саме висока культура, про яку більшість людей навіть й не дуже хоче чути і знати. А вона насправді вирішує ці головні питання націотворення і формування національної свідомості. Без цього справді ми не знаємо, хто ми такі, і дуже легко нас переконати на речі, які врешті-решт будуть не на нашу користь. І для мене байдужість до цієї культури – це є найбільшим ворогом сучасної української культури.

– В уяві публіки ходити на українських виконавців, хай би це була навіть людина з європейським іменем, як наприклад диригент Роман Кофман, досі залишається непрестижним. Він може бути диригентом Боннського оркестру, але в Україні він маловідома людина. Як Ви думаєте, це можна змінити?

– Я думаю, що єдина можливість, щоб це змінити, це наполегливо і послідовно пробувати творити автентичне, повноцінне, українське, культурне середовище. Цього, на жаль, не можна зробити президентським указом, цього навіть не можна зробити фінансуванням. Хоча фінансування напевно допомогло б дещо. Це лише можуть зробити люди, які вже почуття культури і цінність культури самі розуміють.

Насамперед українські саме творці і оце таке поки що рудиментарне середовище українських споживачів високої культури. Конче потрібно, щоб інформацію і про сучасних творців, але особливо також про осмислення нашої класики, можна було і треба було якнайширше розповсюджувати.

На жаль, телебачення в Україні цього зовсім не робить, наскільки я це можу бачити. Сучасні творці зосереджуються на цьому, щоб піарити власну творчість. Ще замало є цього, щоб будувати саме почуття належності до великої європейської культури, якою Україна по суті є, лише що це така невидима культура. Тому що вона насамперед у себе вдома невідома.

Влада, яка є сьогодні, культурою не цікавиться – це для них абсолютно чужа сфера людської діяльності
Я думаю, що все ж таки в Україні найголовніша, найосновніша проблема є та, що ми самі мусимо до цієї культури повернутися. Ми самі цій владі, яку в принципі український народ вибрав і яку великою мірою, на жаль, він досі віддзеркалює, мусить передати цій владі знизу переконання, що культура – це щось важливе. Ця влада, яка є сьогодні, культурою не цікавиться не лише з якоїсь принципової позиції, але я думаю, що це для них абсолютно чужа сфера людської діяльності, сфера, якої вони не розуміють, цінності, яких вони не розуміють.

Я міг би подати дуже багато прикладів таких, коли політична доля держави вирішувалася через це, що цю державу поважали саме за її культуру. З українського минулого є маса таких прикладів, але я думаю, що найкращий приклад – це 1919 рік, коли Західна Українська Республіка, яка вже здобула собі незалежність, і вже виборювала собі лише визнання серед західного політичного істеблішменту на конференції в Парижі, коли всі інші малі держави цього часу здобули собі незалежність, програла проти поляків насамперед тому, що українців не знали як культурну націю.

Поляки їх дуже легко представили як націю варварів, які швидко збольшевізуються і будуть проблемою для Європи. А переговори з боку Польщі провадив найвідоміший піаніст того часу, інтерпретатор Шопена Іґнацій Падеревський, який був в той самий час прем’єром Польщі. Українців представляли дуже солідні і гарні люди, які були адвокатами, але яких абсолютно ніхто не знав, ані про них, ані про їхню державу, ані про їхню культуру. Світ не знатиме України, поки він не пізнає її культури.
  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG