На українському фестивалі у передмісті Вашингтона – людно. Тут фотографуються, слухають музику, знайомляться з українськими традиціями, куштують страви. Український фестиваль – родинне свято.
Джон або ж Іван Косогор працює «на грилі» – смажить м’ясо. Справа іде жваво. Гості фестивалю все підходять за шашликом, кебабами, хотдогами та екзотичними для вуха українця «ковбаса-догами».
«Скільки продамо? Самих лише хотдогів щонайменше 400, а ще у нас ковбаса-доги, німецькі сосиски – їх теж продамо сотні. Бачите яка черга?» – показує на смугу людей Косогор.
На сцені для гостей стараються танцюристи. Літо для українських танцювальних колективів – найнапруженіша пора. Решта року – самі тренування. З вашингтонського фестивалю відправляться на подію у Нью-Джерсі.
«Ми лише цього місяця виступали тричі. За рік маємо понад 30 виступів», – говорить танцівниця.
Глядачі дякують танцюристам оплесками.
Українську культуру випробовує на око та смак Вадим з Білорусі. Спеціаліста з інформаційних технологій на фестиваль завели колеги з України. Каже, тепер шукатиме білоруські фестивалі у США.
«Сумую! Я тут недавно і тому, ностальгія ще достатньо сильна. Тягне, хочеться чогось такого слов’янського: російського, білоруського, українського!» – каже Вадим.
Під журливу українську пісню, менеджер охорони здоров’я Тері потягує українське пивко. Інформацію про фестиваль знайшов в інтернеті. На знайомство з українською культурою прийшов з близькими.
«Люблю такі події. Культурні фестивалі різних народів, це завжди нове – нова їжа, нові люди. Так можна познайомитись з частиною світу, яка мені не відома», – говорить Террі.
Перед сценою і старі, і малі. Хтось навіть привів домашніх улюбленців. Діти – не зводять очей з танцюристів. Хочеш поностальгувати – слухай скрипаля, або баладу.
Запалу додають – циганські танці. Цей фестиваль вже 11-й. Цього та попереднього року – рекордна кількість гостей.
Юрій Трипупенко – працює в команді організаторів.
«Значення у події подвійне. По-перше, ті, хто пригадують Україну – мають її частину тут, але ще важливіше, що ті, хто не знають, можуть дізнатись тут – побачити культуру, спів, танці, і покуштувати дуже добрі страви», – говорить Юрій.
Зв’язок фестивалю з Україною не лише духовний. Відвідувачі охоче розкуповують сувеніри.
Наталка Слюзар з Флориди продає власноруч зроблені намиста. В їх основі – роботи куплені нею в Україні, в українських майстрів.
«Це гуцульський хрест з Карпат, я включила його у намисто з напівдорогоцінного каміння. Це ось жовтий опал. А ще мідь для акценту», – розповідає про свої творіння.
Наталка каже, що кожен куплений в Америці сувенір впливає і на чиєсь життя в Україні.
«Значення цього вже і у тому, що я підтримую українських митців. Я подорожую Україною, шукаю місцевих майстрів, дізнаюсь, хто вони, що роблять, і зрештою – купую їх творіння. Після цього привожу їх до США, включаю у вироби, які вже можуть зацікавити американців і водночас будуть представляти українську культуру та традиції», – каже Наталка.
Подорожуючи Україною, Наталка бачить і радість людей і їх розпач через численні проблеми, проте український дух, за її словами, з України нікуди не зникає.
Не зникає він і на «вашингтонщині», де чимало українців шукали, шукають та знаходять кращу долю, і принаймні раз на рік – збираються на свій, український фестиваль.
Джон або ж Іван Косогор працює «на грилі» – смажить м’ясо. Справа іде жваво. Гості фестивалю все підходять за шашликом, кебабами, хотдогами та екзотичними для вуха українця «ковбаса-догами».
«Скільки продамо? Самих лише хотдогів щонайменше 400, а ще у нас ковбаса-доги, німецькі сосиски – їх теж продамо сотні. Бачите яка черга?» – показує на смугу людей Косогор.
На сцені для гостей стараються танцюристи. Літо для українських танцювальних колективів – найнапруженіша пора. Решта року – самі тренування. З вашингтонського фестивалю відправляться на подію у Нью-Джерсі.
«Ми лише цього місяця виступали тричі. За рік маємо понад 30 виступів», – говорить танцівниця.
Глядачі дякують танцюристам оплесками.
Українську культуру випробовує на око та смак Вадим з Білорусі. Спеціаліста з інформаційних технологій на фестиваль завели колеги з України. Каже, тепер шукатиме білоруські фестивалі у США.
«Сумую! Я тут недавно і тому, ностальгія ще достатньо сильна. Тягне, хочеться чогось такого слов’янського: російського, білоруського, українського!» – каже Вадим.
Під журливу українську пісню, менеджер охорони здоров’я Тері потягує українське пивко. Інформацію про фестиваль знайшов в інтернеті. На знайомство з українською культурою прийшов з близькими.
«Люблю такі події. Культурні фестивалі різних народів, це завжди нове – нова їжа, нові люди. Так можна познайомитись з частиною світу, яка мені не відома», – говорить Террі.
Перед сценою і старі, і малі. Хтось навіть привів домашніх улюбленців. Діти – не зводять очей з танцюристів. Хочеш поностальгувати – слухай скрипаля, або баладу.
Запалу додають – циганські танці. Цей фестиваль вже 11-й. Цього та попереднього року – рекордна кількість гостей.
Юрій Трипупенко – працює в команді організаторів.
«Значення у події подвійне. По-перше, ті, хто пригадують Україну – мають її частину тут, але ще важливіше, що ті, хто не знають, можуть дізнатись тут – побачити культуру, спів, танці, і покуштувати дуже добрі страви», – говорить Юрій.
Зв’язок фестивалю з Україною не лише духовний. Відвідувачі охоче розкуповують сувеніри.
Наталка Слюзар з Флориди продає власноруч зроблені намиста. В їх основі – роботи куплені нею в Україні, в українських майстрів.
«Це гуцульський хрест з Карпат, я включила його у намисто з напівдорогоцінного каміння. Це ось жовтий опал. А ще мідь для акценту», – розповідає про свої творіння.
Наталка каже, що кожен куплений в Америці сувенір впливає і на чиєсь життя в Україні.
«Значення цього вже і у тому, що я підтримую українських митців. Я подорожую Україною, шукаю місцевих майстрів, дізнаюсь, хто вони, що роблять, і зрештою – купую їх творіння. Після цього привожу їх до США, включаю у вироби, які вже можуть зацікавити американців і водночас будуть представляти українську культуру та традиції», – каже Наталка.
Подорожуючи Україною, Наталка бачить і радість людей і їх розпач через численні проблеми, проте український дух, за її словами, з України нікуди не зникає.
Не зникає він і на «вашингтонщині», де чимало українців шукали, шукають та знаходять кращу долю, і принаймні раз на рік – збираються на свій, український фестиваль.
