– Будь-які спроби покращити щось у місті – процес дуже тривалий. Особливо якщо місто не має значних фінансових можливостей. Наприклад, колись у Росії у місто Перм «влили» великі гроші і спробували «зверху-вниз» зробити місто комфортним для життя. Але з таким сценарієм є певна проблема: коли змінюється керівництво – ці ініціативи дуже швидко згортаються. Так там, до речі, і трапилось. Тому оновлення має відбуватися «знизу» і бути важливими для самої громади, а не тільки для тих людей, які щось планують впроваджувати.
Ми у Луганську протягом, не знаю, десяти років, мабуть, намагалися змінювати ставлення громади до свого міста, показати, як знаходити ті фактори, якими можна пишатися.
– І що, успішно?
Спочатку ми намагалися щось впровадити досить радикально, якимись партизанськими методами
Зараз ми шукаємо більш системний підхід, розробляємо стратегію, і залучаємо городян до обговорень
Ми думали, що можна провести велику акцію і так от просто змінити ставлення до міста його мешканців. Спочатку ми намагалися щось впровадити досить радикально, якимись партизанськими методами. Або, наприклад, робили «захоплення трамваю», флеш-моб, на який прийшло більше ніж 300 людей. Або привозили у Луганськ відомих українських письменників. Але якщо це якийсь одноразовий захід, то городяни хоча й реагують спочатку дуже бурхливо, але вже через місяць знову говорять, що нічого ніколи тут не було і не буде, бо Луганськ – місто для простих людей, а в місті для простих людей не відбувається нічого цікавого.
Тому зараз ми шукаємо більш системний підхід, розробляємо стратегію, і залучаємо городян до обговорень того, яким вони бачать своє місто і що їм потрібно робити. Як продовження нашого великого проекту зі створення культурних карт, ми збираємо різні аудиторії, із якими намагаємось уявити, як Луганськ виглядатиме у майбутньому. І тут бачимо, що є дуже багато психологічних бар’єрів у людей. Всім дуже легко уявити абстрактне місто-свято, але коли виникає потреба уявити це «свято» в конкретному місті…
– Тобто проблема у психології людей, які живуть у місті? Не у грошах, не у міській владі, яка не підтримує проекти?
Зробити місто комфортним для життя – це, перш за все, дати можливість його мешканцям уявити, що це можливо
– Ви говорите, майбутнє – за низовими ініціативами. Чи знаєте Ви якийсь приклад, щоб отак, зовсім без допомоги влади, вдалося щось реально досягти у масштабах міста?
Часом в одному будинку можуть бути чисті під’їзди і абсолютно загиджені. Все залежно від волі та ініціативи мешканців будинку
– Ну, це якщо говорити про будинок. А про все місто?
– Якщо уявити ідеальний варіант, що всі стали свідомими і впорядкували те, що їх безпосередньо оточує, можна припустити, що впорядкується і все загалом. Але люди не стануть цього робити, бо вони не впевнені у майбутньому, не можуть нічого планувати, не кажучи вже про те, щоб щось робити для себе та інших людей.
– А як влада луганська реагувала на ваші заходи? Чи зробили вони що-небудь?
Влада, зрозумівши, що від графіті вона нікуди не дінеться, вирішила, що вона буде обговорювати із художниками, де і що можна малювати