Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 09:11

Чи піде Меркель із Януковичем на «Летючого голландця»?


Гості «Вашої Свободи»: Василь Василенко, музичний керівник і головний диригент Донецького театру опери та балету імені Солов’яненка («Донбас Опери»).

Ірина Штогрін: «Донбас Опера» привезла до Києва, а перед цим була в Одесі і у Львові, оперу-сенсацію, оперу, про яку вже рік говорять у всьому світі, а в Україні, можливо, мало знають (от я зразу про сумне), «Летючого голландця».

Пане Василенко, чому «Летючий голландець», а це Ваґнер, це все-таки ніколи не було простим, став для донецької опери і для Вас особисто таким успіхом?
Василь Василенко

Василь Василенко

​– Дякую за запитання! Думаю, що воно настільне просте, адже всі речі такі, високого ґатунку у початковому своєму зародженні мають глибокий підтекст. Бо втілити такого роду проект у життя було непросто. Одна справа – ідея, а друга справа – реалізація цієї ідеї. І, дійсно, згадуючи Святе Письмо, тут можна брати до уваги все ж таки головну квінтесенцію цього явища, що, якщо немає Господнього благословення, то даремно трудяться будівничі.

Ви знаєте, якщо до «Богдана Хмельницького» я йшов 10 років, образно кажучи, починаючи виношувати цей проект ще в Одесі, а потім втілив його на донецькій сцені, і ви, по-моєму, були свідками нашого переїзду й успіху на сцені Національної опери України у Києві, а потім у Львові, це було у 2006 році, то до «Летючого голландця», до Ваґнера, можна сказати, я йшов спочатку наодинці, як кажуть, як пілігрим, пробивав собі дорогу і ще боявся озвучити цю тему.

А потім все ж таки відчув, що на горизонті випливає така кругла дата, як 200 років від дня народження Ріхарда Ваґнера. Не оглядаючись навколо, хто з оперних керівників оперних театрів які виношує плани, все ж таки ми йшли своєю дорогою і своїм шляхом. І в результаті я запропонував нашому керівництву, зокрема директору театру Василю Івановичу Рябенькому. Кажу: Василю Івановичу, давай подумаємо над темою Ваґнера – ця тема унікальна. Я мало вірю, що який-небудь театр осмілиться підняти ваґнерівську оперу. Хоча амбіцій дуже багато. У Національної опери є вже досвід постановки, у Львові є, постановки були у свій час.Поки будуть усі думати, ми вже почнемо.

У результаті ця тема сприймалася насторожено з боку директора. А потім поступово вона почала обростати конкретними позиціями.

– Пане Василенко, Ви можете коротко, цифрами сказати щось таке, що зацікавить навіть того, хто, можливо, ніколи й не думав, що він захоче послухати і подивитися «Летючого голландця» Василенка?


– Три роки кастингів. І цих кастингів було біля чотирьох. Всі солісти оперних театрів були оглянуті, деякі приїздили до нас у Львів, а деяких я просто багатьох знав і знав їхні потенційні можливості. Я пропонував усім театрам України взяти участь у відборі потенційних вокалістів, які могли б взяти участь у цьому проекті.

На деякі кастинги приїздила і режисер-постановник Мара Курочка, а також і продюсер наш зі Швейцарії Олександр Янков. Мені дуже сподобався Тарас Штонда. Мілєв сподобався – прекрасно! Потім Маслаков. Це все солісти національної опери. Тетяна Ганіна.
У цьому списку, його можна продовжити і назвати ще одне прізвище – Олександр Шульц з одеської опери. І вони всі, от я відчував, що вони потенційно спроможні включитися у цей процес і активно можуть зайняти свою позицію у цій постановці. Але продюсер, режисер – у них було своє відчуття, своє бачення.

– Оскільки це колективний продукт, колективна праця.

– Так.

Я як автор ідеї і диригент-постановник, безумовно, нібито маю більше творчих або моральних прав, але все ж таки не можна було нехтувати позицією і думкою моїх колег, тому що це дійсно українсько-німецький проект.

– І мовою оригіналу.

– І мовою оригіналу. Тому, безумовно, за чотири кастинги з усієї цієї когорти були схвалені ці солісти. Але, дивлюся, такої активної позиції з боку моїх колег не було виявлено.

Тетяна Ганіна була схвалена. Але вона сама потім зателефонувала мені і каже: маестро, я відчуваю, що мені ще рано. А я кажу: Таню, я сам це відчував. Просто вона перед цим зі мною співала, брала участь у прем’єрі постановки «Євгенія Онєгіна», а потім наша опера була у Національній опері разом.

– То назвіть головних виконавців.

– Базовим контингентом є солісти «Донбас Опери». І цих солістів мені дуже легко озвучити, і я це роблю з дуже великою приємністю, тому що вони пройшли великий шлях випробувань.

Це Юрій Алексійчук, заслужений артист України. Він у нас виконує партію Даланда. Поруч з ним Максим Іващук, так само на партії Даланда. Хоча і Голландця дивився, так як були проблема. Далі. Тетяна Плеханова, заслужена артистка України, солістка «Донбас Опери» – Сенти. Віталій Козін – один-єдиний вокаліст з нашої опери, у недалекому минулому соліст хору, перед цим ми тільки його ввели у когорту вокалістів, як він зразу включився у процес і зайняв свою достойну нішу, заспівав, можна сказати, до Одеси практично біля семи вистав. Один без заміни! Уявіть собі!

– Маємо запитання радіослухача.

Слухачка: Пане Василенко, я – Надія з Тернополя, але сама з Донбасу і завжди пишаюся цим. І я пишаюся Донецькою оперою, і я люблю ваш оперний театр. І дуже горда тим, що 200 років від дня народження Ваґнера в Україні відзначено саме постановкою вашої опери, тому що практично ніхто більше не спромігся Ваґнера поставити в Україні, хоча така кругла дата у всьому світі відзначається.

Для пересічного слухача сказати щось про Ваґнера, то він не піде слухати, тому що це дуже складно для нього. Але хочу сказати, що Андрій Маслаков таки заспівав «Летючого голландця» і закордоном.

– І неодноразово.

Слухачка: Так, і цього року також.

– Дякую Вам за хороші слова, але хочу виправдати слухача Радіо Свобода. Ми завжди орієнтувалися і орієнтуємося на тих, хто думає і хоче знати більше.

– Безумовно.

– А от про ефекти, які дуже цікавлять молодих людей, які цікавляться мистецтвом. Вони читають і дізнаються про те, як «Летючого голландця» вдалося підсилити і Ваґнера самого підсилити за допомогою технічних засобів.

У проекті зайняті творчі сили Німеччини, України, Австрії, Росії, Білорусі
– Перед тим як відповісти на це запитання, з Вашого дозволу, пані Ірино, я ще не завершив тему тих вокалістів нашої опери і наших гостей.

Я вже озвучив прізвище Віталія Козіна. Це виконавець ведучої ролі – партія Ерика. Потім Ганна Максудова і Наталя Матвеєва співають у нас партію Мері. І, безумовно, треба згадати і Євгена Удовіна, і Володимира Хамраєва, які у нас співають партію Штурмана так званого.

І, безумовно, у цьому контексті треба згадати гостей. До речі, з чотирьох кастингів, які були проведені на базі нашої опери, єдина солістка була відібрана, Леся Алексєєва, солістка Національної опери. Вона всім сподобалася. По-перше, вона покорила тим, що вона по фактурі, зовнішньо, з вокальними даними прекрасними і блискучим знанням німецької мови. Оці чотири критерії відразу зіграли свою позитивну роль, і вона вписалася в нашу команду. І сьогодні вже більше виходить на сцені «Донбас Опери», ніж Національної опери, мені так здається.Вона прекрасно себе зарекомендувала.

Ну, і не можна не згадати наших гостей з Німеччини і з Австрії. Адже цей проект називається українсько-німецьким, але зайняті творчі сили Німеччини, України, Австрії, Росії, Білорусі. Тут, гляньте, який букет виконавців!

– Уся Європа практично робила.

– Так. У цьому контексті я хочу згадати прізвище Андреаса Макко, який одним із перших вийшов у партії Голландця на сцену донецької опери і просто покорив донеччан, а потім Одесу і Львів.

З'явився не так давно, тільки в Одесі, у Львові і нарешті у Києві, Штефан Штолль. Це другий Голландець. У нас, до речі, було своїх два. Анатолій Воронін і Олександр Благодарний. Але в силу деяких таких незвіданих для нас причин вони випали з команди. Тому ми змушені на сьогоднішній день запрошувати поки що. Беремо з Німеччини і з Австрії, але думаю, що найближчим часом будемо підшукувати і наших солістів. І, можливо, ми знову повернемося до Маслакова.

Дозвольте ще назвати прізвище Вальтера Фінка. Це соліст віденської «Штатс опери», один-єдиний виконавець за останні десятиліття, як казали древні римляни, «перший серед рівних» у партії Даланда у віденській «Штатсопері». Уявіть собі!

– А про технічні параметри?

– Про технічні параметри, я думаю, це окрема тема. І я не буду її до кінця висвічувати – хай вона залишиться невеличкою інтригою. Тому що це наскільки нове явище в театральній естетиці, в оперній естетиці, що для багатьох таких меломанів обізнаних, знавців оперного жанру, все ж таки наша постановка і цей формат цього дев’ятого валу, цього океану, оцього шторму і цього моря, морської стихії настільки просто яскраво і зворушливо виявлений і поданий в опері, що дехто… Навіть був такий випадок, коли перший раз показали це у завершеному вигляді, що нашу…

– Глядачі першого ряду думали, що їх змиє.

– Перший ряд думає: змиє! А, з другого боку, знаєте, їх почало підігрівати, з’явилися прояви морської хвороби. Унікально!

– Я, готуючись до ефіру, знайшла такі думки, що по суті «Летючий голландець» поставив українську оперу, «Донбас Оперу», але українську оперу на один щабель з провідними театрами світу і навіть вивищив її, якщо говорити про технічний план і про самий підхід до Ваґнера.

Проектор наш один з кращих у Європі. У віденській «Штатсопері» такого немає
– Це для нас було, до речі, маленьким сюрпризом. Ми думали, що якщо ми придбали такий проектор, як його називають, у форматі 3D, його по-різному називають, то наш, виявляється, один із кращих у Європі. Кажуть, що у віденській «Штатсопері» такого немає. Про це засвідчили ось ці два великих майстри Момме Хінріхс і Торге Мьоллер. Це два знаменитих художники, які вже спеціалізуються в новій естетиці театральній і сьогодні ставлять у ведучих театрах світу.

– «Донбас Опера» хоче відновити національні гастролі, бо вважають, що це дуже важливий інструмент для створення спільного культурного простру в Україні.

Пане Василенко, як у Львові приймали театр, оперу з Донецька?

– А чому Ви спочатку запитали про Львів, а не згадали про Одесу? Адже «Донбас Опера» спочатку заїхала до Одеси.

– Радіо Свобода не може уникати цього, умовно кажучи, політичного аспекту.

– А чому? Який політичний аспект?

– Немає?

– Ніякого політичного аспекту немає.
Спочатку, коли вибудовували тур, хотіли охопити всі національні театри України. І, безумовно, «за бортом», можна сказати морською термінологією, залишився Харківський театр опери й балету.

Але ми почали наш тур з від самого славного театру, найстаршого театру, історія якого тягне свою творчу пуповину від 1810 року, з того театру, у якому і мені випало щастя і доля попрацювати 10 років, у тому числі останніх два роки генеральним директором, художнім керівником театру. Після цього я залишив Одесу і приїхав на запрошення донецької команди.

– То тепер вразили одеситів?

Одеситів не так легко здивувати – вже давним-давно розбалувані. Поки у Києві появилася опера, Одеса вже півстоліття купалася в оперному жанрі
Як приймали у Львові, важко згадати, де ще так гостинно приймають. Політики говорять, що «Схід і Захід разом», а ми це втілюємо у життя
– Одесити були насторожені. Їх не так легко здивувати – вони вже давним-давно розбалувані. Поки у Києві появилася опера, то Одеса вже 50 років, півстоліття купалася в оперному жанрі. Вийти на ту сцену, яка пам’ятає Карузо, Тітта Руффо, Баттістіні, Шаляпіна, Чайковського і багато інших – це, як директор сказав, був своєрідний іспит.

Але наскільки мені відомо… Я, до речі, не диригував з етичних міркувань, зізнаюся відверто, у мене є на це свої, як кажуть, причини. Тому я свою диригентську паличку передав моєму колезі із Маріїнського театру опери та балету Михайлу Синькевичу. Він успішно провів виставу. І, безумовно, наш театр «Донбас Опера» успішно здав іспит в Одесі.

Після цього ми вже поїхали до Львова, де я вже персонально мав дві вистави – 12 і 13 березня. І зізнаюся відверто: так, як приймали нас у Львові, так, по-моєму, важко згадати, де ще так гостинно приймають. Це яскравий приклад, коли політики говорять, що «Схід і Захід разом», а ми це втілюємо у життя. І втілюємо вже, повірте, не перший рік.

– Так, може, він і є разом – схід і захід?

Україна одне-єдине ціле. Просто різна. Як клумба з унікальним квітковим розарієм, кожен регіон має свої неповторні особливості
– Україна вся єдина. Просто вона різна.Як клумба з унікальним розарієм, і кожен регіон має свої неповторні особливості.

Приїхали у Львів з «Богданом Хмельницьким». Люди підходили і пощипували донеччан: невже це «Донбас Опера» привезла у Львів «Богдана Хмельницького»? Люди висіли на люстрах
Тому Львів, повірте, кожен цех: хор, оркестр, солісти, технічний персонал – з відкритими руками, гостинно, організували зустрічі, вони нас чекали давним-давно, тому що започаткували ми цей творчий обмін ще у 2006 році, коли ми приїхали у Львів з «Богданом Хмельницьким». І ми тоді побачили, який був ажіотаж, коли люди підходили і пощипували донеччан: невже це «Донбас Опера» привезла у Львів «Богдана Хмельницького»?

Люди висіли на люстрах. І Оксана Тороповська назвала це явище, цю оперу і цю прем’єру «оперою національного єднання».

– Пане Василенко, кожного разу, коли «Донбас Опера» везе свою виставу у Львів, чи, скажімо, Марія Матіос свою «Солодку Дарусю» везе у Луганськ чи у Донецьк, то контакт між людьми безбар’єрний. Люди переживають, відчувають і немає протистояння. Звідки воно береться? Чи здатна культура зробити те, чого не можуть зробити за 20 років політики?

– Та культура вже давно це робить. У свій час Анатолій Солов’яненко, коли відкривав фестиваль «Золота корона» в Одесі, у нього брали інтерв’ю, він каже: Господи Боже, як шкода, що український ефір заполонила оця «попса», ця низькопробна культура, а класичні шедеври, які сьогодні… Лише в шістьох оперних театрах України, якщо взяти у Києві ще дитячий театр, то сім оперних театрів. На таку державу, як Україна, обмаль!

– Так, може, ви просто не цікаві цьому народу? Може, опера не цікава і такі вистави нецікаві?

Опера повинна бути майже у кожному обласному центрі
– Ні, опера цікава. Я вважаю, що опера повинна бути майже у кожному обласному центрі.

– А зал порожній був у Львові, в Одесі?

– Переаншлаги. Якщо хтось говорить про те, що опера останнім часом вимирає, то він помиляється.

– Місяць перед тим, як ви приїхали до Києва, квитків уже не було.

– На донецькі прем’єри за місяць, за два місяці квитків немає. На останню прем’єру нашого «Летючого голландця», не тільки з різних регіонів України, а приїжджають з-за кордону. Сьогодні ж інтернет – відкриті двері до інформації. І приїжджають, забивають, мають радість спілкуватися з нашими митцями і дивитися, чим живе сьогодні Україна, зокрема, схід України.

– Останні постановки Ваґнера у Європі викликали широкий резонанс і неоднозначні оцінки. Ви плануєте повезти свого Ваґнера в Європу, свого «Летючого голландця» і своє прочитання?

– Я Вам відверто скажу, це не є секретом, нам хотілося б возити не Ваґнера у Німеччину або Верді чи Пучіні в Італію. Я колись мав таку необережність сказати: вистачить возити спагеті в Італію. Невже ми італійців здивуємо цим продуктом? Якщо вести мову про творчий продукт, то нам треба репрезентувати Україну не тільки на рівні фольку чи на рівні «попси», нам треба Україну репрезентувати на рівні класичної…

– Ви говорите про класичну українську оперу чи новітню?

– І новітню, і класичну українську оперу. Україна – одна з найбільших європейських держав у центрі Європи, а сьогодні її знають лише на рівні Чорнобиля, на рівні Кличків, на рівні спорту, на рівні ще якихось нюансів.

– Ну, не будьте таким скромним. І на рівні «Летючого голландця» Україну теж знають ті, хто цікавляться оперою.

– Ми веземо Ваґнера до Німеччини. Повірте, як це нам не складно.

– Ангелу Меркель запрошуєте?

– Запрошуємо, безумовно.

Нам треба презентувати, везти у Європу «Богдана Хмельницького», нам треба везти Лисенка, нам треба вести Станковича, Скорика, українських сучасних і композиторів минулого.

– Запрошуєте президента? Хай він з вами поїде до Німеччини.

– Плекаємо надію! Я у цьому контексті хотів би подякувати спонсорам. І компанії СКМ, яка репрезентувала нашу виставу.



В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG