Ден Віснєвські (Dan Wisniewski)
26 вересня 1983 року підполковник Станіслав Петров був на чергуванні в бункері за межами Москви, де моніторили дані супутникової системи раннього попередження «Око», якою послуговувався Радянський Союз. Після півночі раптом запрацювала система тривоги.Сателіт виявив, що США випустили по СРСР п’ять балістичних ракет. Петров розповів BBC: «Раптом монітор, напроти якого я сидів, став яскраво-червоний. Той сигнал тривоги міг би підняти мертвого з могили».
Лише кілька тижнів перед тим, 1 вересня, радянські військові помилково збили південнокорейське повітряне судно, яке вони прийняли за військовий літак. У результаті загинули 269 цивільних людей, включно з американським конгресменом. Напруга у відносинах була такою сильною, що Петрову пробачили б, якби він повірив цьому попередженню.
Відповідно до службових інструкцій, він мав передати інформацію про попередження вищому командуванню, яке могло б ухвалити рішення про початок ядерної контратаки. Остання цілком імовірно могла б призвести до повномасштабної ядерної війни.
Але він цього не зробив. Пізніше він пояснить, що йому здалося дивним, як ядерний удар США міг бути нанесений лише п’ятьма ракетами. Крім того, він не довіряв повністю новій системі попередження, яку тільки встановили. До того ж наземні радари не підтвердили атаки навіть через кілька хвилин по тому.
«Я мав дивне відчуття, – згадує Петров. – Я не хотів припустися помилки. Я ухвалив таке рішення – і крапка».
Пізніше з’ясується, що в усьому винний був супутник. Він прийняв за ракетний удар сонячний відбиток від хмар. Програма ЕОМ, яка мала б виявити цю помилку, теж не спрацювала належним чином.
Вище командування влаштувало 44-річному офіцеру Петрову детальний допит, після якого його за ухвалене рішення похвалили. Він розповідає, що обіцяли навіть нагородити. Але так цього й не зробили. Потім йому винесли догану, пов’язану з роботою зі службовими паперами і перевели на іншу посаду. Петров пояснює, що помилкова тривога та дефекти, виявлені в системі раннього попередження, присоромили вищий командний склад та вчених. Підполковник рано звільнився з армії та пережив після того нервовий розлад.
У 2006-му Петров їздив до Нью-Йорка отримати в штаб-квартирі ООН нагороду від Асоціації громадян світу за «роль, яку він відіграв у справі відвернення катастрофи». У заяві, розповсюдженій постійним представництвом Росії при ООН заперечувалося, що будь-яка окрема людина могла почати чи попередити ядерну війну.
«За жодних умов рішення використовувати ядерну зброю не могло б ухвалюватися чи навіть обдумуватися в Радянському Союзі чи в США на підставі даних, отриманих з одного джерела чи від однієї системи. Щоб таке рішення могло ухвалюватися, потрібне було б підтвердження від кількох систем: наземних радарів, супутників раннього попередження, звітів розвідки тощо».
Але інші коментатори зауважують, що за часів генсека ЦК КПРС Юрія Андропова Кремль був просто зациклений на ідеї раптового ядерного удару по США.
«Небезпека крилася в самому способі мислення радянського керівництва. Американці можуть напасти, а отже, ми маємо напасти першими», – згадував у 2003-му Олег Калугін, колишній очільник зовнішньої контррозвідки КДБ в інтерв’ю The Baltimore Sun.
