Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 10:36

Французькі ліки від української амнезії


Київ – Сторінку історії, про яку звикли не згадувати ні в Україні, ні у Франції в рамках освітнього презентують українцям у вигляді французького документального фільму. Стрічку «Провал в пам’яті» вже встигли показати у кількох українських містах. Президент асоціації Konstella network Дарина Саїнчук та проект менеджер Грегорі Тищук пояснюють, що показ фільму лише перший крок у реалізації проекту.

Дарина Саїнчук: Ми привезли в Україну французький документальний фільм «Провал у пам’яті» (2012), який розповідає про «східних» військовополонених аід час Другої світової війни. Чому? По-перше, коли ми побачили цей фільм (я сама родом з України), то вирішили показати його українцям, щоб вони дізналися про свою ж історію, але з іншого боку – з погляду французів.

– Що такого важливого може показати французький документальний фільм про події минулого українцям, які живуть сьогодні?

Це має показати молодим людям час, коли було на багато складніше, ніж сьогодні, тому зараз можна будувати щось на багато простіше і краще
Грегорі Тищук: Це та частина історії, яку ми не звикли помічати. У Франції не багато хто знає про це, а в Україні – ще менше. Цей фільм показує дуже сильні зв’язки, людські зв’язки між українцями та французами під час дуже складного періоду. Це має показати молодим людям час, коли було на багато складніше, ніж сьогодні, тому зараз можна будувати щось на багато простіше і краще.

– Фільм показали вже у Чернівцях, у Львові та у Києві. Якою була реакція? Це те, на що ви очікували?

Дарина Саїнчук: Ми показали фільм у різних містах у різний час. Публіка була дуже різною. У Чернівцях ми показували фільм на початку серпня. Всі були у відпустках, тому зібралися люди, які дійсно цікавилися французькою культурою та історією. Реакція була хорошою. Було цікаво показати, що французи щось знали про нас (на початку фільму багато фрагментів з української історії).

У Львові це було 24 серпня. Львів був переповнений подіями. Тому зібралися саме ті люди, які справді цікавилися історичними питаннями.

У Києві у нас зібрала студентська молодіжна публіка. Люди були більше вражені емоційними частинами, тому що там є і частина про кохання. В’язні знаходять свою любов, глядачів це дуже вразило.
Грегорі Тищук

Грегорі Тищук


– Чи готові українці відволікатися від свої щоденних протистоянь, від своїх власних точок зору і слухати якусь «третю сторону»?

Для українців головне – поставити три бачення разом і створити одне – своє власне
Грегорі Тищук: Думаю, що так. Була дуже хороша реакція на цей фільм. Люди потім спілкувалися з нами. І головне, що це цікавило молодь. Це може об’єднувати людей. Як на мене, то це плюс, це може впливати на розвиток. І це не пропаганда, а історичні факти.

Але історія – це завжди розповідь. Розповідь завжди ведеться від імені першої особи. Тому, хто саме розповідає – це також цікаво.

Для українців головне – поставити три бачення разом і створити одне – своє власне.

Але проект французький. Початково він не орієнтувався на українську аудиторію. Чому це цікаво у Франції?

Грегорі Тищук: Спочатку фільм зробили для французького телебачення. Також його показували в університетах. А ми, Konstella network, привезли його в Україну за допомогою режисера Домініка Енекєна, який дозволив нам це зробити.

Дарина Саїнчук: Історики взялися за відновлення історичної справедливості. Лиш у 2012 році (26 червня) Франція офіційно визнала, що на її території були концентраційні табори (і одні з найбільших у Європі). На місці найбільшого з них побудували стелу зі словами: «Зупинись! Згадай людей, які тут загинули». Кожного року у червні згадують цих жертв. УПЦ влаштовує меморіальне богослужіння.

Має пройти більше часу. Фільм ще зовсім новий.
Дарина Саїнчук

Дарина Саїнчук


Фільм – лише початок проекту. Що ще плануєте?

Грегорі Тищук: У нас є проект, назва якого звучить як «Парад пам’ яті». Він спрямований у трьох напрямках. По-перше, ми маємо показати цей фільм у найбільших містах України. Почнемо з Одеси, Донецька, Дніпропетровська та Харкова. А потім поїдемо й у мені – Тернопіль та Івано-Франківськ.

Є й інший напрямок. Цей фільм зняли за одноіменною книгою – «Провал в пам’яті». Ми б хотіли перекласти її українською. Ця книга була написана двома журналістами і двома істориками. Тому третій напрямок цього проекту, запросити цих людей до України та влаштувати конференції в українських вишах, влаштувати дебати за участі українських та французьких фахівців. У Чернівцях ми вже мали такий досвід. І це пройшло дуже вдало. Хотілося б більшого резонансу тут, в Україні. Ми вирішили розширити проект вже спілкуючись з людьми тут.

Фільм демонструє щось абсолютно інше – не історію «великої перемоги», а історію «великої трагедії». Чи не надто незвично тут говорити про це? Чи не боїтеся ви, що тему не сприймуть?

Навіть у такий складний час, коли людина не знала, що з нею буде завтра, вона творила
Дарина Саїнчук: Фільм розповідає про життя військовополонених – українців, росіян, поляків (хоча здебільшого українців) – про те, в яких умовах вони жили, що робили, яким було ставлення до них. Ці люди, будучи військовополоненими, зберегли якісь людські відносини між собою і навіть лишили місце для творчості.

Навіть зараз у Франції, у сім’ях, у яких працювали полонені (не всі працювали на шахтах чи заводах – були полонені, які працювали у селян) лишилися подарунки. Ці люди, щоб віддячити за людські відносини, робили якісь подарунки. Лишились дуже гарні портрети. Навіть у такий складний час, коли людина не знала, що з нею буде завтра, вона творила.

Грегорі Тищук: Для мене найбільш шокуючим стала інформація про життя цих людей вже після повернення до Радянського Союзу . те що трапилось з ними тут, як забули їхню історію. Можливо тут їм було навіть складніше, ніж там, у Франції.

У Франції ще лишилися люди, які були так званими «остарбайтерами». Але вони не хочуть про це говорити, вони краще забудуть про це. Навіть у Чернівцях до нас підійшла людина, яка має таку знайому в Україні. Це була літня жінка. Вона не захотіла з нами говорити, тому що їх раніше вважали колаборантами. Тому було б дуже поспілкуватись з істориками, щоб дізнатись, що траплялось з такими людьми.

– Побутують два погляди на минуле: забути, закрити очі й ігнорувати, щоб позбавитись конфліктів, які з цим повязані, або ж памятати, щоб там не було… Щ обираєте ви?

Звичайно, забути на багато простіше
Грегорі Тищук: Ми не хочемо шокувати людей. Ми хочемо іншої реакції. І якби фільм не сподобався глядачам у Чернівцях, то його б не показували на «КіноЛеві» чи у Києві. Ми відчули цей запит, люди захотіли побачити цей фільм.

Звичайно, забути на багато простіше. Але я обираю другий шлях – не забувати ніколи. Це історія. Її треба знати, а потім вже обирати власну позицію.

Українці мають дізнатися частину своєї історії, хоча це дуже важко
Дарина Саїнчук: Не можна забувати. Потрібно з цим жити. Треба відновити пам’ять цих людей. Там було від 22000 до 200000 (цифри дуже різняться). І уявіть собі їхні родини. Це люди, які зникли безвісти – їхні близькі про них нічого не знають. Зараз Франція допомагає знайти своїх родичів там.

Ми думаємо, що це дуже важливо – ніколи не забувати ці жертви. Люди жили, за щось боротися. Сказати: «Це дуже важко, тому ми не хочемо про це пам’ятати»? Ні. Пам’ять цих жертв має бути відновлена. Українці мають дізнатися частину своєї історії, хоча це дуже важко.

Уявіть собі долю цих людей, які два тижні їхали у вагонах для тварин, які не мали нічого їсти-пити, їх привозили на чужу землю, їх змушували працювати, їм давали їсти лиш для того, щоб вони виживали. Як можна це забути?

– Традиційно говорять про війну у форматі «перемоги». Щоб почути вас, треба спочатку замислитись, чому про це так довго мовчали?

Грегорі Тищук: Дивитись на ці події треба з двох боків: так само як українці чи росіяни були в німецьких таборах, так само і німецькі полонені були у радянських. Ми жодним чином не применшуємо «велику перемогу». Але цієї «великої перемоги» досягли дуже великими жертвами. Радянський Союз мав найбільше жертв у цій війні. Ми ж не хочемо торкатися табуйованих тем. Наша мета – показати долі людей, їхні стосунки, як вони спілкувалися.

Можливо, після цього з’являться люди, які знайдуть втрачену інформацію про своїх дідів, прадідів. Це наша мета.

Ми не для того, щоб влаштовувати полеміку і казати, що Радянський Союз був поганим чи хорошим. Так само і про німців. І про французів. Це трагічна історія. Її треба знати.

Дарина Саїнчук: Багато хто допомагав цим військовополоненим. Як могли – шматок хліба… Але з іншого боку, так само багато хто ставав охоронцем у цих таборах.

Українцям треба вибрати – як мислити, як реагувати на цей фільм. Не нам
Грегорі Тищук: Українцям треба вибрати – як мислити, як реагувати на цей фільм. Не нам.

Konstella network – це французька некомерційна організація, заснована у травні 2013 року в регіоні Лотарингія (місто Мец). Її головна мета – створювати та координувати міжнародні проекти для налагодження культурних, соціальних, університетських, наукових та економічних зв’язків.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG