Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 11:56

В Україні всиновлюють до 2300 дітей на рік – наполовину більше, ніж 7 років тому


Гості «Вашої Свободи»: Олена Ліщинська, дитячий психолог; Олена Ремень, представник уповноваженого президента з прав дитини.

Олександр Лащенко: Сьогодні в Україні відзначають День усиновлення. Що зараз робить українська держава, щоб малюків без родини ставало у ній якомога менше?

Шановні пані, що свідчить офіційна статистика, скільки зараз дітей можна вважати сиротами в Україні? Різні дані наводять. Наводять цифри: 26 тисяч, близько 50 тисяч. Навіть кажуть, що їх 100 тисяч…
Дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування – 92 тисячі
Олена Ремень: Вони є абсолютно точні, ці дані. Тобто, якщо ми говоримо про загальну кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, то їх 92 тисячі. Але не всі ці діти можуть бути усиновленими. Тому, коли Ви чуєте цифру у 24 тисячі, 26 тисяч, то це вже йде мова про тих, хто підлягає усиновленню.

– Тобто, так звана «процедура» усиновлення з ними почалася?

Олена Ремень: Ні, не так.

– Чи як?

Олена Ремень: Є 92 тисячі дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. З них частина виховується у сім’ях громадян, наприклад, у сім’ях опікунів-піклувальників.

– Тобто, немає батьків, хоч і нерідних, скажімо так?

З 92 тисяч усиновленню підлягає 24
Олена Ремень: Прийомних. Якщо це сім’ї опікунів-піклувальників, як правило, ці діти, маючи статус дитини-сироти, не підлягають усиновленню. Тобто, вони залишаються сиротою, на них поширюються ті всі пільги, які передбачені в державі для дітей-сиріт, але вони не можуть бути усиновленими.

З 92 тисяч дітей-сиріт на даний момент усиновленню підлягає 24 тисячі.Деякі з них виховуються у прийомних сім’ях і дитячих будинках сімейного типу, а деякі в інтернатних закладах.

– Торік уповноважений президента України з прав дитини Юрій Павленко заявляв, якщо я правильно його цитую, що можна спостерігати в Україні «бум» усиновлення. Це відповідає дійсності чи це перебільшення?

В Україні завжди усиновлення доволі активним було. Тенденцію останніх 5 років, кандидатів в усиновлювачі 1600-1700. Дітей усиновлюють 2000-2300 упродовж року. Зараз більше усиновлюється українцями
Олена Ремень: В Україні завжди усиновлення доволі активним було. У різні періоди це все по-різному, звичайно, відбувається. Змінюється тенденція в усиновленні у контексті того, яких дітей усиновляють, але охочих завжди було багато.

Скажімо, якщо спостерігати тенденцію останніх 5 років, то у нас завжди стала цифра людей, які перебувають одночасно на обліку кандидатів в усиновлювачі. Їх завжди близько 1600-1700. І дітей відповідно усиновлюють відповідно 2000-2300 впродовж року. Тобто, цифри сталі. Трошки зменшується, трошки збільшується, але вони сталі.

Звичайно, це більше, ніж було, скажімо, 7-8 років, коли всього 1,5 тисячі дітей українці усиновляли, тому що переважна більшість дітей ішла на міждержавне усиновлення. Зараз більше усиновлюється українцями.

Але назвати це «бумом», то я б так не сказала. Тому що, розумієте, залишаються все-таки неусиновлені діти. До тих пір, поки всіх не усиновили, сказати, що у нас «бум» – я б такого не говорила. Але те, що тенденції позитивні, то це так.

– А завдяки чому, на Ваш погляд, ці позитивні тенденції з’явилися саме в останні роки?

1990-і – люди усиновлювали, це була бездітність. Сьогоднішній день – 30% – усиновлюють виключно, щоб допомогти дитині-сироті
Олена Ремень: По-перше, принципово важливо те, що почали змінюватися причини, які спонукають людей до усиновлення.

Якщо говорити про 1990-і роки, то основне, чому люди усиновлювали, то це була бездітність. І тоді усиновлювали тільки бездітні пари, і вони всі були зорієнтовані виключно на дитину маленького віку, як правило, новонароджену з метою імітації вагітності.

Якщо говорити про сьогоднішній день, то 30% – це вже люди, які не є бездітними, а які усиновлюють, щоб допомогти дитині-сироті. Ці люди, як правило, вже мають своїх біологічних дітей, однак ідуть на усиновлення. Саме вони, до речі, усиновлюють, як правило, дітей з вадами у розвитку, групи братів і сестер, тому що це не бажання реалізуватися як батькам, а бажання допомогти дитині. І все це змінює ситуацію, звичайно, у сфері усиновлення в цілому.

– Пані Ліщинська, на Ваш погляд, у сучасних умовах, коли складна економічна ситуація, це визнають фактично всі експерти, і ознак особливих на кардинальне поліпшення немає… Хотів би я помилитися і хай помиляться ті експерти, які не бачать перспектив покращення… Завдяки чому, як сказала пані Ремень, українці більше усиновлюють? Це певний злам відбувся, усвідомлення? Це ж крок непростий, у тому числі психологічно…

Олена Ліщинська: У 2004 році, ще до того, як почалася ця активна фаза, я брала участь у дослідженнях організацій і недержавних організацій самого потенційного батьківства взагалі, оцих ще залишків радянських часів, які ще були, сімейні будинки дитячого типу.

Я проїхала весь південь України з інтерв’ю, з польовими дослідженнями. І врешті-решт багато що з’ясувалося. І за ці роки була проведена дуже велика, активна робота.

– З боку кого?

Сімейна форма робота з дітьми краща,ніж інтернатська. Всі діти однозначно показали
Олена Ліщинська: Якщо взяти від 2004 року, змінювалися персоналії, наприклад, у Міністерстві сім’ї та молоді, але робота все рівно проводилася. Тому що, по-перше, у 2004 році дослідили і точно з’ясували, що сімейна форма робота з дітьми краща, ніж інтернатська. Однозначно! Дослідження показали, що можуть бути кращі чи гірші ці прийомні сім’ї, але все рівно всі діти однозначно показали, що краще.

По-друге, психологічна готовність до прийняття дітей. Треба було готувати. Були розроблені інститутами Академії педагогічних наук програми підготовки майбутніх батьків. І ці програми впродовж майже 10 років ведуться. І ті люди, які ведуть... Це те, що за кадром лишилося. Ви про цифри питали пані Олену. Вона нам це теж сказала.Це на науковій базі ведеться. І люди, які тільки думають про ці речі, їх до цього готують.Є люди, які мають дійсно педагогічні таланти.

– Потенційні усиновлювачі…

Олена Ліщинська: Так. Мені у Криму зустрілася така подружня пара, яка взагалі одружилася, будучи волонтерами закордоном.Прекрасні молоді люди. Вони народили і свою дитину. У неї тато взагалі «будівельний король» того міста. Їм нічого не бракувало, але в них є ідея. Це морально здорові люди. Вони кохають один одного, вони люблять свою дитину і їм болить душа, що там десь ще над якоюсь дитиною знущаються алкоголіки.

– І вони здійснюють цей крок.

Олена Ліщинська: Так. І ці польові дослідження показали, що дійсно ми, як правило, аналізуємо якісь соціальні ситуації, з точки зору економічних параметрів. Але ж не зводиться все людське життя до економічних параметрів. І самореалізація людська полягає ще у тому – у першу чергу це емоційна самореалізація.

А якщо це люди є педагогами за освітою, то, як правило, тут і професійна реалізація відбувається. Але в цю бочку меду краплю дьогтю можна додати, я думаю.

– Так. Напевне, не все ж добре. Щоб ми і про це говорили.

Олена Ліщинська: Все-таки коли держава платить гроші на дітей, хоч це стосується при народженні рідних дітей, хоч при усиновленні дітей нерідних, звичайно, окремі люди намагаються розв’язати свої матеріальні проблеми за рахунок дитячих грошей. Але дійсно, що це крапля.

– Але це має місце.

Олена Ремень: Мені тут важко погодитися. Я поясню,чому.

Розумієте, гроші, дійсно, людям, які усиновлюють дитину, вони мають право на державну допомогу у розмірі як при народженні першої дитини…

– Мається на увазі не тільки маленька зовсім дитина?

Олена Ремень: Це не має значення, якого віку дитина.

– Навіть до 16 років?

Сума при усиновленні – 30 тисяч гривень
Олена Ремень: До 18-и. Але яка різниця? При народженні на кожну наступну дитину сума відповідно збільшується, а при усиновленні вона залишається сталою.

– Можна її зараз назвати?

Олена Ремень: Зараз це близько 30 тисяч гривень.

– Відразу.

10 тисяч одноразово отримують. Потім упродовж двох років – 900 гривень щомісяця
Олена Ремень: Ні. Перший транш – близько 10 тисяч гривень, які одноразово отримують. А потім упродовж двох років рівними сумами. Це десь 900 гривень щомісяця.

Тому, якщо навіть хтось і замислюється усиновити дитину з якихось меркантильних інтересів, коли люди дізнаються оцей розклад, вони розуміють, що на цих грошах не розбагатієш. І за 10 тисяч одноразових не вирішиш своїх побутових проблем. І потім ті тисяча, 800, скільки воно не було б упродовж місяця, нічого воно не вирішує. Цих грошей ледь-ледь вистачає на те, щоб забезпечити потреби дитини.

Чому взагалі даються гроші при усиновленні? Ви запитали: 16-річна дитина? Уявіть собі, що, дійсно, усиновлена 16-річна дівчинка, яку забрали з інтернату, забрали у чому стояла, у тому і привели додому.

– Підліток. Вже можна сказати, що сформована особистість.

Олена Ремень: Так. Треба білизна, одяг верхній треба, ліжко потрібне. Стільки всього потрібно!

– На навчання потрібно – великі витрати.

Олена Ремень: Так. Стільки одноразових, одномоментних витрат потрібно, щоб забезпечити тільки на сьогодні.

– І у цьому зв’язку ці 900 гривень – це насправді копійки.

Олена Ремень: Це нічого. Немовля – там інші потреби. Тобто, ці гроші не роблять сім’ю багатшою. Вони допомагають вирішити на перших етапах певні проблеми фінансові.

– У мене теж є дитина. Рідна. 17 років. Якби я забажав зі своєю дружиною усиновити ще одну дитину, що мені робити?Наскільки ця процедура складна? Які треба довідки? Чим я можу довести, що я маю право усиновити дитину?

Олена Ремень: Якщо ви вирішили усиновити дитину, вам потрібно спочатку йти на консультацію у службу у справах дітей за місцем вашого проживання.

– Вона у кожному районі є?

Олена Ремень: Вона є у кожному районі. Це структурний підрозділ районної державної адміністрації.

– Приходжу і кажу: є таке бажання. А далі?

Місяць – це максимальний термін підготовки пакету документів, необхідних для усиновлення
Олена Ремень: Вам нададуть перелік документів, які ви повинні зібрати. На їх збір піде близько місяця, тому що найдовше там виготовляється довідка про несудимість – місяць. Це максимальний термін підготовки пакету документів, необхідних для усиновлення.

– Крім довідки про несудимість, про матеріальний стан, напевне, ще щось питають? Ні?

Олена Ремень: Довідка про доходи, так. Довідка про стан здоров’я за встановленою формою з переліком лікарів, у яких потрібно пройти обстеження. Документ, який підтверджує те, що у вас є житло, вам є де жити. А далі стандартні документи: копія паспорту, копія свідоцтва про шлюб. Власне кажучи, це всі документи, які потрібні для того, щоб подати документи у службу у справах дітей.

– Далі? Мені пропонують, якщо можна вжити це слово, варіанти, чи я сам можу шукати, яку дитину всиновити? Як це відбувається?

Підбір дитини для усиновлення є найскладнішим у процесі усиновлення
Олена Ремень: Спочатку до вас прийде комісія і перевірить ваші умови проживання, що дійсно вам можна давати дитину, її є де поселити, взагалі, у якому стані житло, буде бесіда з вами, з вашою дружиною, мотиви усиновлення будуть з’ясовуватися.

Припустимо, фахівці визнають: так, ви є нормальною родиною, вам можна давати дитину на усиновлення. Вас беруть на облік кандидатів в усиновлювачі.Від цього моменту починається пошук дитини. От якраз пошук дитини, підбір дитини для усиновлення є найскладнішим у процесі усиновлення. Не документи є складне. Документи – це не складно.

– Тобто усиновлювачу пропонують?

Олена Ремень: Усиновлювачу пропонують. У бесіді з вами буде з’ясовано, яку дитину ви хочете.

– Стать, вік?

Загальна кількість дітей, які всиновлюються, не обмежується
Олена Ремень: Стать, вік, стан здоров’я. А потім буде з’ясовано, фахівці, принаймні, будуть намагатися з’ясувати, а чи дійсно здатні ви забезпечити потреби тієї дитини. Наприклад, ви скажете: я хочу всиновити п’ятьох дітей, тому що у нас загальна кількість дітей, які всиновлюються, не обмежується, а живете, умовно кажучи, в однокімнатній квартирі.

– Звичайно, що ми умовно говоримо.

Олена Ремень: Зрозуміло, що при таких умовах про одночасне усиновлення п’ятьох дітей не може бути і мови.

Аналізується, що це за сім’я, які в неї доходи, чи є власні діти, якщо є власні діти, як вони ставляться до усиновлення, і доходять якоїсь спільної згоди, що так, припустімо, ви будете усиновлювати дитину, наприклад, віком до шести років.

Виходячи з цього, вам будуть надавати інформацію про тих дітей, які на даний час є в базі даних, які підлягають усиновленню віком від народження до шести років. Вам будуть показувати їхні анкети. Анкета складається з фотокартки, опису історії дитини, хто були її біологічні батьки, чому вона осиротіла, де дитина перебуває на даний час і інформація про стан здоров’я дитини. На підставі цієї інформації ви повинні будете прийняти первинне рішення про те, чи хочете ви особисто познайомитися з цією дитиною.

Якщо ви кажете, наприклад: так із цих чотирьох дітей, яких мені сьогодні запропонували, я хотів би познайомитися ось з таким хлопчиком чи дівчиною, тоді вам видадуть направлення у ту територію, де проживає ця дитина. Тому що ви в Києві проживаєте, а можете вибрати собі дитину…

– Будь-де на території України.

Олена Ремень: Так. Тоді ви поїдете туди, де живе дитина. Вас особисто з нею познайомлять. І якщо ваше знайомство з дитиною відбудеться вдало, дитина піде на контакт, ви відповідно відчуєте певну тягу до цієї дитини…. Тому що, знаєте, це все-таки не так просто.

– Звичайно!

Олена Ремень: Це дуже непросто.

До речі, майбутні усиновлювачі мають право провести додаткове медичне обстеження дитини, якщо вони цього бажають для того, щоб пересвідчитися у тому, який стан здоров’я дитини.

Якщо ви приймаєте рішення, що ви погоджуєтеся, якщо дитина надає згоду на усиновлення, тому що у нас передбачена згода дитини…

– Навіть якою б маленькою вона не була?

Олена Ремень: Вік не визначений, з якого. У законі написано: якщо дитина досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити.

Що таке «висловити»? Це не обов’язково, скажімо, трирічну дитину запитають: ти хочеш бути усиновленою? Звичайно, вона цього не розуміє. Але дитину запитають інакше: ти хочеш, щоб ці дядько і тітка були твоїми батьками, ти хочеш з ними жити? Якщо дитина вам каже «так, хочу», «я хочу з ними жити», а фахівці, які спостерігають процес знайомства, бачать, що контакт відбувся, стосунки складаються нормально…

– Хто ці фахівці? Хто це має дивитися?

Олена Ремень: Це працівники служби у справах дітей, які будуть присутні під час знайомства кандидата в усиновлювачі з дитиною, це працівники дитячого закладу, в якому проживає дитина, вони там повністю потім складають документи, в яких описують, як це все відбувалося. Ці документи подаються до суду. І вже остаточне рішення ухвалюється судом.

– Пані Ліщинська, а який супровід здійснюється, коли дитина вже потрапила до нової родини, маленька дитина, чотирьох років, наприклад? Це ж психологічний стрес у будь-якому разі для дитини, навіть якщо батьки…

Олена Ремень: І для батьків.

– І для батьків. Хтось стежить? Чи суд дав добро – що хочете, те й робіть? Я перебільшую, звісно…

Олена Ліщинська: Це передбачено. Це навіть питання не до психолога. У нас є і соціальні служби.

– Їх складають у тому числі і психологи?

Олена Ліщинська: Просто пані Олена сказала, що фахівці служби у справах дітей, а фахівці служби у справах дітей: психологи, педагоги і юристи. Є така зараз спеціальність нова – соціальна робота.Це сьогодні нова для України спеціальність.Уже достатньо вишів готують, але це ще не дуже широко.

– Але є вже ці люди, вони надають допомогу психологічну у тому числі?

Олена Ліщинська: Ці люди є. Але ми ще не дуже до цього звикли. В американських фільмах – прийшов соціальний працівник, обстежив, сказав, дав припис, а всі слухають.

– У нас ще так не розвинено.

Олена Ремень: У минулому році було введено 12 тисяч нових посад у цілому по Україні. Це саме фахівці з соціальної роботи, про яких пані Олена говорила.

– Діти усиновлені – от саме у цій сфері працюють фахівці? Чи взагалі?

Олена Ремень: Ні, взагалі. Фахівці з соціальної роботи, нові посади. Це нові люди, які мають відповідну освіту, які повинні працювати з сім’ями на певній території. Вони працюють з абсолютно усіма видами сімей, які мають дітей: з усиновлювачами, з дітьми, які під опікою, з прийомними сім’ями, з сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, але ці люди підготовлені таким чином, що якщо це сім’я усиновлювачів, то вони розуміють, що потрібно робити з цією сім’єю, з іншими – інше.

– Пані Ремень, Ви назвали на початку програми, скільки впродовж року людей, які вже через суд отримали дозвіл на усиновлення, тобто стали усиновлювачами…

Олена Ремень: 2 тисячі впродовж року.

– Є серед них ті, хто потім, уже отримавши дитину, маючи рішення суду, відмовляються?

Усиновлення скасовується або визнається недійсним від 20 до 40 випадків на рік
Олена Ремень: По-перше, давайте говорити, що не відмовляються, але є випадки, коли усиновлення скасовується або визнається недійсним. Щорічно ця цифра коливається від 20 до 40 випадків на рік.

– Один зі ста приблизно.

Олена Ремень: Але треба розуміти, що це ті випадки, коли сьогодні всиновили, а завтра відмовилися.

– Звичайно, це не наступного дня.

Олена Ремень: Минають роки.

– Несуть відповідальність ті батьки, які взяли, а потім сказали ні…? Чи ніякої відповідальності не передбачено? Дитина ж не винна. Хоча по-всякому буває.

Якщо усиновлення скасовується після усиновлення, винні люди, які працювали з сім’єю і дитиною на моменті усиновлення
Олена Ремень: Буває дуже по-різному. І тут не можна шукати винного. Завжди цьому є якась причина.

Якщо усиновлення скасовується в короткий період після усиновлення, то, як на мій погляд, винні ті люди, які працювали з сім’єю і дитиною на моменті усиновлення. Значить, або не догледіли, що сім’я не готова до усиновлення, або взаємопідбір був здійснений неякісно, або супровід після усиновлення був неякісний.

Якщо йде скасування усиновлення через 10-15 років, то вже інші причини. Часто наступає підлітковий вік, якісь непорозуміння. Інколи бувають хвороби, які виявляють через тривалий період.В кожній ситуації треба розбиратися.

– А якою є роль держави, щоб вона стежила? Ми ж знаємо факти. От роздувають їх у Росії, що, мовляв, на Заході батьки, які всиновили, навіть знущаються над дитиною.

В Україні, напевне ж, є випадки, вибачте, і сексуальної експлуатації дітей. Хоч вони і рідкісні. Дитина ж долю свою довірила цим батькам. Хтось стежить за цим? Приходять потім до цих батьків, які всиновили, контролюють?
В Україні передбачений контроль держави за дітьми до 18 років, в сім’ю приходять працівники соціальних служб щороку
Олена Ремень: В Україні передбачений контроль держави за дітьми до 18 років незалежно від того, в якому віці всиновилася дитина. Цей контроль полягає у тому, що в сім’ю приходять працівники соціальних служб.

– Певна регулярність є?

Олена Ремень: Є певна регулярність. Щороку.

Питання в іншому. Питання в тому, наскільки фахівець може під час свого візиту у сім’ю визначити, що там якісь негаразди. Це можна зробити тільки тоді, коли ти постійно у контакті з сім’єю, коли дитина має певну довіру до тієї людини. Тому є проблеми.

– Пані Ліщинська, як Ви вважаєте, досвідчений психолог, наприклад, соціальний працівник, маючи зв’язок із родиною, може визначити якісь негаразди?

Звісно, що під час приходу ніхто ж не скаже, що у нас погано, всі будуть запевняти, що все гаразд. Фахівець може визначити своїм професійним оком, що не все добре, що проблеми у маленької дитини, яка всиновлена?

Олена Ліщинська: Може. Якщо хоче, то може. Проблема полягає не у тому, що не можна це визначити. До речі, ми цьому навчаємо в університетах. Є індикатори. Більше того, питання навіть не про всиновлених тільки.

– Звичайно. І в рідних дітей.

Олена Ліщинська: Прийшла дитина у школу, і педагог навіть повинен бачити (і ми навчаємо про те), що з дитиною вдома робили. Так само, як і батьки повинні бачити, що з дитиною робили у школі. Є ці індикатори. Просто питання у тому, чи хочуть це бачити, чи хочуть це знати…

Олена Ремень: Чи готові вони. Чи готові вони виконувати цю роботу.

Олена Ліщинська: …чи люди морально розвинуті, чи люди відповідальні?

– Насправді це не так складно визначити, якщо людина професійно підготовлена.

Олена Ліщинська: Звичайно, що це нескладно.

– У Росії ми знаємо, що ухвалили так званий «закон Діми Яковлєва» – відповідь російської влади на «акт Магнітського» – заборонили американським батькам усиновлювати російських дітей.

У нас теж є політичні сили (ВО «Свобода», комуністи), які вже впродовж року пропонують, наскільки я розумію, не тільки американцям заборонити, а всім іноземцям усиновлювати українських дітей.

Пані Ремень, Ви за такий крок чи ні, щоб заборонити усиновлювати іноземцям? Це правильно чи ні?

Олена Ремень: Я категорично проти. Тому що ми повинні виходити виключно з інтересів дитини. Якщо ми говоримо про те, що якщо для якоїсь, хоча б для однієї дитини ми не змогли знайти сім’ю в Україні, така дитина має право бути усиновлена…

– Особливо якщо вона хвора, наприклад.

Олена Ремень: Абсолютно.

– Адже факт є фактом – в Україні далеко не всі можуть взяти тих, на жаль, хворих малюків, які західні або американські, наприклад, усиновлювачі готові взяти.

Якщо хочемо, щоб наші діти не всиновлювалися закордон, повинні зробити абсолютно все, щоб всі діти українські виховувалися в сім’ях громадян
Нехай вони живуть в інтернатах – це не гуманно щодо дитини
Олена Ремень: Звичайно.

Більше того, якщо ми дійсно хочемо, щоб наші діти не всиновлювалися закордон, ми повинні зробити абсолютно все для того, щоб всі діти українські виховувалися в сім’ях громадян. Ось тоді, коли всіх дітей ми влаштуємо у сім’ї громадян, міждержавне усиновлення відпаде саме по собі.

До тих пір, поки є діти в інтернатах, говорити, що ні, нехай вони живуть в інтернатах, але не будуть усиновлені іноземцями, то це негуманно щодо дитини.

– Пані Ліщинська, Ви за те, щоб заборонити всиновлення іноземцям чи проти?

Олена Ліщинська: Я згодна з пані Оленою. Хоча якщо є хоч одна небезпека, що там (за кордоном – ред.) будуть знущатися над дитиною, значить, цю якусь таку шпаринку треба закрити.
  • 16x9 Image

    Олександр Лащенко

    На Радіо Свобода – з березня 2005 року. До того працював три роки на Громадському радіо. Народився 1969 року в Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG