Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 08:33
Львів – У селі Борщовичі Пустомитівсього району Львівщини за сторіччя його існування сталося чимало подій. Але передусім воно відоме тим, що тут народився Богдан Сташинський – убивця діячів українського визвольного руху Левка Ребета і Степана Бандери. Коли на початку шістдесятих селяни довідалися із повідомлень західних радіостанцій правду про свого земляка, жахливою була ця вістка передусім для батьків і сестер Сташинського. Через понад півстоліття після того в селі, де народився вбивця Бандери, центральна вулиця носить ім'я провідника ОУН.

Нині у Борщовичах мешкає близько двох тисяч людей, стільки ж, як і за польської влади, а це понад 80 років тому. Тоді тут поруч жили українці, поляки, євреї, а власником маєтку був німець Артур Кінц. Його називають останнім поміщиком і ще пам’ятають, як добре господар ставився до людей, платив за роботу, допомагав бідним, підтримував «Просвіту». Організації немає, про Кінца нагадує його палац, де мешкають п’ять учительських родин, серед них і Євгенія Ривак. Жінка жартує, що «пан був не дурний і вибрав собі добре місце».
Поміщицький палац

Поміщицький палац


Нині Борщовичі – спальний район Львова, каже жінка, там молодь вчиться і більшість селян працює, щодня доїжджаючи, бо це лише 24 кілометри і до того ж через село проходить залізниця.

У нас є будинок культури, але тут успішно занедбали все і землю теж
«Львів – центр життя. У нас є будинок культури, але тут успішно занедбали все і землю теж. Навіть похоронити і то дорого. Але такі хати будують великі, відтак люди заможні це можуть собі дозволити. Проте водночас заростає бур’янами, немає отієї культури, щоб вулицю прибрати, зробити місточок. Не цікавить людей, що відбувається за власним подвір’ям», – розповіла жінка.

Село відоме з ХV століття

А за приватними парканами – розкішні панорами села. Перша письмова згадка про яке датується 1442 роком, а назва пішла, за дослідженням академіка Івана Крип’якевича, від давньоруського імені Борш. Можливо, нащадки Борислава і заселили цю територію.

У кожній хаті люди мають книжку про історію села, яку написала і дослідила корінна мешканка Ярослава Бойцун. Разом із сільськими дітьми вона опитувала старожилів, шукала архіви. У радянський час, розповідає дослідниця, селяни зазнали жахливих репресій через свій патріотизм.

Вивозили у нас людей, серед ночі вривались, підганяли вантажну машину і люди, що могли, то вхопили – тоді на станцію вивозили саме заможних і патріотів
«Вивозили у нас людей, серед ночі вривались, підганяли вантажну машину і люди, що могли, то вхопили – тоді на станцію вивозили саме заможних і патріотів. А потім вони повертались в село, їх не прописували, але саме ці репресовані люди створили ядро села», – говорить старожил.

Трагічна доля Сташинських

Про історію своєї церкви, якій виповнюється 90 років, старий костел, давні традиції, хату-читальню, свого земляка – фізика зі світовим ім’ям Остапа Стасіва – селяни говорять дуже охоче. Але більше їм доводиться розмірковувати про іншого уродженця села – Богдана Сташинського, який зробив Борщовичі відомим на весь світ, вбивши 12 жовтня 1957 року Левка Ребета, а через два роки, 15 жовтня – провідника ОУН Степана Бандеру. Хату, де мешкав Богдан Сташинський, його батьки і сестри, у селі покаже кожен. Старенький будиночок родина продала і дві доньки однієї з сестер виїхали з села. Надто важко було їм психологічно. До слова, центральна вулиця у Борщовичах названа на честь Степана Бандери.
У цьому домі народився Богдан Сташинський

У цьому домі народився Богдан Сташинський


«Ті, хто був в УПА не могли змиритись, вони ту сім’ю так ображали. Батьки постійно зачиняли вікна, бо хата при дорозі, вони ховались. Один з хлопців з УПА був і від нього ховались, його боялись. Але переважна більшість людей поблажливо ставились, розуміли, що батьки не можуть бути винними. До того ж, це завжди була дуже патріотична українська сім’я. Дід Сташинського за Польщі помалював хату в синьо-жовтий колір, то його поляки побили за це. А сестри Богдана – Ірина та Марія – були в УПА. Вони не йшли на контакт з нами, щоб про нього говорити. Батьки, дві сестри вже померли, поховані у нас у селі. Ясно, що в селі ставились з підозрою до цієї родини. Одного разу в 1961 році Сташинський був тут із жінкою-німкенею, вона всім цікавилась, він перекладав. Ми тоді ще нічого не знали. Потім, кажуть, сюди ніби він ще раз приїжджав, уже після звільнення, на могилу батьків. Але це говорять, бо різні є чутки про те, що він зовнішність змінив», – розповіла Ярослава Бойцун.

Для сім’ї це була трагедія, батьки і сестри до смерті переживали це як ганьбу. Сьогодні селяни пояснюють, що їхній земляк вчинив злочин, але, з іншого боку, розуміють, що це була система і Сташинського завербували, погрожуючи знищити родину. Справді, його сім’ю не вивезли, але, коли Сташинський здався американським спецслужбам, то родина вже була під оком КДБ. Єдиним пом’якшенням, кажуть, є те, що він сам здався і розповів, хто організував злочин, а організатором убивств Ребета і Бандери був СРСР.

«Зрозуміло, що то була система – якби не він, був би інший, ми це теж розуміємо. У школі про історію багато розповідається і про Сташинського також. Молодь знає, але діти не те що не цікавляться, вони вже живуть своїм життям і їх то не зачіпає», – каже вчитель Юрій Возняк.
Костел

Костел


Бездоріжжя – проблема номер один

Молоді селяни переймаються не минулим села, а роботою, можливістю заробити, а ще найбільшою проблемою, кажуть, є жахлива дорога у селі й відсутність дитячого садочка.

«У групі у нас 24 дітей-п’ятирічок. Для маленьких немає садочка, це лише заплановано. Дуже садочок потрібен для маленьких діток, яких народжується більше. Торік у нас було 16 дітей, цього року вже 24»,– розповіла вихователь Олена Дмитришин.

Народжуваність у селі зростає, хоча смертність переважає. Оскільки село живе з дотацій, тому, якщо гроші будуть, то буде і садочок. А ось жахлива дорога від траси через два села у Борщовичі і в самому селі – це не вирішена проблема десятиліттями.

А найбільшою духовною цінністю селяни вважають ікону греко-католицького святого Йосафата Кунцевича художника Антіна Манастирського (1878-1969рр.) Ярослава Бойцун зберігає оригінальну грамоту 1923 року з гербом Митрополита Андрея Шептицького і його благословенням нової церкви і престолу. Від батьків жінка знала, що у храмі є образ святого Йосафата, намальованого знаним художником. Але, щоб його не знищили у роки переслідувань Церкви, отець Павло Фуртак знайшов митця, який бережно зверху на зображенні священомученика намалював Йову Печерського, святого, образи із зображенням якого не нищили. І через більш як півстоліття унікальну ікону з ликом святого Йосафата Кунцевича реставрували. Відтак один святий врятував іншого…
  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG