Мовознавець Марія Пилинська та її син Олександр Бугаєвський (фото: Харківський літературний музей)
Марусина валіза з секретами письменників
Харків – Харківський літературний музей святкує 25-річчя. Поява у 1988 році першого на сході України музею, що відкривав невідомі й драматичні долі літераторів «Розстріляного відродження», можна вважати певним викликом тодішньому радянському тоталітарному режимові. Велику частину документів тих часів для музею зберегла Марія Пилинська – перекладач, мовознавець, дружина письменника і драматурга Івана Дніпровського. Незважаючи на записку Дніпровського з вимогою знищити його архів, Пилинська зберегла листи й оригінали творів з автографами літераторів навіть у роки політичних репресій та німецької окупації. Днями від дня народження Марії Пилинської виповнилося 115 років.
Марія, Маруся, Івма, Манюня, Мура – всі ці ніжні й теплі прізвиська належать одній жінці – Марії Пилинській. Марусею вона була для батьків та старшої сестри. Мура, Манюня – так до коханої в листах звертався молодий Іван Дніпровський. Коли побралися Марія та Іван, то для себе вигадали неабиякі імена.
«Він її називав Івма, а вона його – Маїв. Іванова Марія – Маріїв Іван», – розповідає завідувачка науково-дослідного відділу харківського літературного музею Тетяна Пилипчук. А от «тьотею Марусею» Пилинську називав Микола Куліш.
Марія Пилинська з вихованками дитбудинку, де була завідувачкою у 1923 році, Камʼянець-Подільський
Можливо, саме веселість і почуття гумору допомогли Марії Пилинській із перекладом «Дванадцяти стільців» Ільфа і Петрова. А ще вона з російської перекладала Максима Горького, Олександра Серафимовича та інших радянських письменників. Мовознавці шанують Пилинську за професійні та дотепні фразеологізми, які вона збирала впродовж життя задля укладання «Російсько-українського словника сталих виразів».
До Харкова, де вже вирувало літературне життя, Марія Пилинська переїжджає на запрошення чоловіка Івана Дніпровського «разом жити». Тут подружжя стає співучасником Українського відродження літератури і мистецтва. Це вже опісля 20-30-х літературознавці додадуть страшне слово: «розстріляне». А поки вони щасливі: Дніпровський – головний редактор Держвидавництва України, член Спілки пролетарських письменників «Гарт», літературної організації ВАПЛІТЕ, Пилинська – перекладач в інформаційній агенції РАТАУ.
Їй випало стати берегинею Дніпровського, оскільки Іван захворів на туберкульоз і мусив часто виїжджати до санаторіїв. Вони довіряли один одному – і це при тому, що Марусі час від часу нашіптували про чергову коханку Дніпровського, розповідає заступник директора з наукової роботи літературного музею Тетяна Трофименко.
«Ну найбільше, звичайно, здивувало, те що Марія Пилинська зберегла навіть листи від жінок, які претендували на звання коханок Івана Дніпровського, тому що будь-яка інша жінка знищила б такі листи. Завдяки цьому ми можемо реконструювати такі елементи побуту, як романи в санаторії. У нього був роман із жінкою, яка підписувалася псевдонімом «Тасія». Правда, за цими листами дуже виразно зрозуміло, що Дніпровський не поділяв її почуттів таких бурхливих», – каже вона.
Марія Пилинська та її чоловік Анатолій Бугаєвський
Після смерті свого чоловіка Марія Пилинська, попри репресії і Другу світову, зберегла його унікальний архів. І в другому шлюбі з Анатолієм Бугаєвським вона не зрадила Івана Дніпровського. Завдяки Пилинській до нас дійшли оригінальні записки і документи, що розкривають незаштамповане життя знищених письменників: Хвильового, Семенка, Йогансена, Куліша та інших друзів, які вчащали до квартири Марусі та Івана.
Це вона у серпні 1943 року, коли точилися жорстокі бої за Харків між радянськими та німецькими військами, написала записку про архів Дніпровського: «Тут зберігаються дуже цінні рукописи, папери письменника покійного Дніпровського. Того, хто знайде, прошу зберегти дату: 20 серпня 1943 року».
«Найціннішу валізу забирали з собою в бомбосховище. Коли окупували Харків, водогін був зруйнований, опалювати нема чим, до них у квартиру поселили двох німецьких офіцерів. І при цьому вони архів зберігають. Книжки не палять», – дивується рішучості родини літературознавець Тетяна Пилипчук.
Нещодавно співробітники літературного музею між пожовклими паперами помітили рукопис нотаток до статті Миколи Хвильового «Революція і мистецтво». Він ніде не друкувався. Завдяки Марії Пилинській встановлена точна адреса ВАПЛІТЕ, також вона зберегла поквартирний список письменників-мешканців будинку «Слова». Там у комуналці було і її помешкання.
