Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 12:32

Історія дівчинки Малали, про яку дізнався увесь світ


На початку 2009 року пакистанські таліби намагалися зберегти контроль над долиною Сват на півночі країни. Серед суворих заборон, які запровадили ісламські бойовики в регіоні, була і заборона на шкільне навчання для дівчаток. У той час Малалі Юсафзай було 11 років. Сім’я жила в Мінґорі, найбільшому місті району Сват. Її школу закрили, але дівчинка вирішила боротися за право отримати освіту. Журналіст Абдул Хай Какар запропонував їй вести блог для «Бі-Бі-Сі» мовою урду і під псевдонімом розповідати про життя під контролем талібів. Блог переклали англійською, і він отримав популярність. Тепер Малала живе у Британії, в місті Бірмінгемі. Абдул Хай Какар працює на Радіо Свобода /Радіо Вільна Європа. Його інтерв’ю з Малалою було записане у Великобританії.

«Я сиділа вдома, коли батько сказав мені, що я можу диктувати свій щоденник по телефону. Я відповіла, що для мене це дуже важливо – це можливість підняти голос, пояснити, що діти Свату думають про всю цю ситуацію».

Після того, як «Бі-Бі-Сі» опублікувала щоденник, Малала з’явилася в документальному фільмі видання New York Times і розповіла про утиски, яких зазнають дівчата і жінки від талібів.

Те, що автором щоденника була вона, стало відомо 2011 року. Малала розповідає, що в січні-лютому 2012 року пішли погрози.

«Батьки боялися за дітей. Вони боялися, але нічого не говорили мені про це. Вони робили все, щоб моєму житті ніщо не загрожувало. Батько сказав мені, щоб я була обережна».

9 жовтня 2012 погрози стали реальністю. Коли Малала з однокласницями поверталася додому зі школи, на одній з вузьких вуличок Мінґори в неї вистрілив бойовик талібів. Вона каже, що передчувала це.

«За кілька днів до того, як це сталося, коли я поверталася додому зі школи по цій вулиці, я уявила собі, що ось з’явиться якийсь чоловік зі зброєю, якийсь таліб, і вистрілить у мене. І я подумала – я скажу: «Добре, убий мене. Але я всього лише хочу освіти, і для твоїх дітей теж». У якийсь момент я вирішила, що запущу в нього черевиком. А потім сказала собі: «Якщо ти кинеш черевик, то чим тоді ти відрізняєшся від талібів?»

Куля пройшла через голову і шию. Ще дві дівчинки були поранені менш серйозно.

«Останнє, що я пам’ятаю – мій брат Осман заводить мотор нашого шкільного пікапа. Що сталося потім, я не пам’ятаю».
Виступи та молитви на підтримку Малали в жовтні 2012 року

Виступи та молитви на підтримку Малали в жовтні 2012 року

Потрібна була складна операція, щоб вийняти кулю, яка застрягла у плечі поруч із хребтом.

Лікарям довелося розкрити череп, щоб набряк від поранення не викликав пошкодження мозку.

Малалу доставили в критичному стані у військовий госпіталь у Пешаварі, потім у лікарню поруч із Ісламабадом.

Вона згадує свої перші думки після того, як прийшла до тями.

«Днів п’ять або більше мені снилися сни. Я говорила собі: ти померла. Але якщо ти померла, то чому ти не в могилі? І чому немає ангелів? Коли людина спить, вона не знає, що це сон. Але це не був сон, я була без свідомості, тому я могла міркувати. Я намагалася встати і повернутися до життя. Мене постійно це мучило – я намагалася прокинутися».

У Пакистані і в багатьох країнах світу люди вийшли на вулиці, щоб показати свою солідарність із Малалою.

В Афганістані та Непалі, де жінки і дівчата борються за свої права, проходили нічні молебні за її здоров’я і якнайшвидше видужання.

Коли стан Малали стабілізувався, її перевезли до лікарні Бірмінгема для подальшого лікування.

Вона турбувалася за себе і своїх рідних

«Як тільки приходив лікар, я просила у медсестри олівець. Я не могла говорити, тому що у мене в горлі була трубка – я дихала через трубку. Я написала сестрі: хто буде платити за лікарню – адже у нас немає грошей. У батька навіть немає грошей на квиток на літак, щоб прилетіти сюди. Потім я подумала: він візьме кредит або продасть школу, де він директор, або наш будинок. Але потім я згадала, що школу і будинок ми винаймаємо і продати їх неможливо».

Пакистанський уряд сплатив медичні рахунки Малали, сім’я змогла приїхати до неї.

Батькові дали роботу в пакистанському консульстві в Бірмінгемі.

Президент Пакистану назвав Малалу видатною дівчинкою і гордістю країни. Але так думали не всі.

У Пакистані в деяких людей міжнародне визнання Малали викликало заздрість і підозри.

У її рідному місті Мінґорі, на базарі, хтось вірить у теорію змови – що ніхто в Малалу ніколи не стріляв або що вона стала боротися за право жінок і дівчат на освіту у своїх власних корисливих інтересах – заради слави і грошей.

Вона отримала нагороду собі. Це не для країни, не для Пакистану. Люди в долині Сват нічого від цього не здобули. Їй вдалося виїхати до Англії з сім’єю та іншими дівчатами, які були поранені.

Але в натовпі галасливого ринку можна знайти і її прихильників.

Малала – дитина Свату і людина. Вона не заслужила такого ставлення. Але я б сказав, що Сват від цього отримав користь – тепер світ і Європа знають, що ми не такі відсталі. І Малала не виступала проти ісламу, вона йшла в руслі ісламу.

Малала каже, що критика її не хвилює

Неважливо, стріляли в Малалу чи ні. Малала не намагається заручитися підтримкою для себе. Єдине, що вона хоче – освіти для дівчат і права для жінок. Не треба підтримувати Малалу, підтримуйте освіту і рівні права для жінок.

Малала видужувала, а її робота отримувала все більше і більше визнання.

12 липня 2013 року вона виступила з першою після поранення публічною промовою.

У день, який назвали «Днем Малали», вона виступила в ООН. Генеральний секретар організації Пан Ґі Мун назвав її «героїнею».

«День Малали» – це не мій день, це день кожної жінки, кожного хлопчика, кожної дівчинки, які виступили за свої права».
Пан Ґі Мун вручив Малалі копію Статуту ООН

Пан Ґі Мун вручив Малалі копію Статуту ООН


Глибока зміна в житті Малали – перетворення її з дитини Свату на всесвітньо визнаного борця за права людини – часом була болючою. Але вона не шкодує про те, чим доводилося жертвувати.

«Я впевнена, що якщо ти хочеш чогось у житті домогтися, то чимось треба жертвувати. Я борюся за освіту для дівчат, і я також хочу миру. Так що якщо мені доведеться залишити дитинство позаду, то це нічого не змінить, для мене це буде нескладно».

У Мінґорі вже почався новий навчальний рік у молодшій і середній школі, і дівчатка сидять на уроках.

Це право багато хто сприймає як даність. Але саме захистові його Малала присвятила своє життя.

У 2013 році Малала отримала Міжнародну дитячу премію миру. Вона сподівається, що зможе одного дня повернутися додому – до своїх друзів і однокласниць.

Вона хоче повернутися у країну, де вона сама і права жінок і дівчаток були б у безпеці.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG