Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 02:09
Москва – Міжнародна правозахисна організація Amnesty International розкритикувала рішення московського суду, який визнав винним одного з фігурантів «болотної справи» Михайла Косенка і відправив його до психіатричної лікарні на примусове лікування. Керівник російського відділення цієї організації Сергій Нікітін назвав «страхітливо несправедливим» винесений Косенку вирок. Михайло Косенко був визнаний винним в участі у масових заворушеннях і застосуванні насильства до представників влади на Болотній площі в Москві 6 травня. Вирок Косенкові дав привід заговорити про повернення каральної психіатрії в арсенал боротьби з інакодумцями в Росії. Політолог із Нідерландів, публіцист і історик Роберт ван Ворен протягом багатьох років вивчав дисидентський рух в СРСР, спілкувався з тими, хто став жертвами каральної психіатрії. Зараз у Європарламенті він представив доповідь під назвою «Психіатрія як інструмент примусу в пострадянських країнах».

– Пане Ворен, чи можливе повернення до каральної психіатрії сьогодні в Росії?

– Я думаю, що справа Косенка важлива тому, що це вперше, коли в явно політичній справі рішення було ухвалене в Москві. Досі це відбувалося у провінціях. Це, звичайно, поки що не систематична політика держави, як було за радянської влади, але стає дедалі більше й більше таких випадків. І всі прикмети повернення тієї політики є. Ті ж самі психіатри, які очолювали психіатрію в радянський час, вони і зараз очолюють російську психіатрію. Російські психіатри не мають доступу до спеціальної літератури, яка публікується в інших країнах, і вони не розуміють, що таке світова психіатрія.

– У радянський час психіатрія була одним з методів розправи над інакодумцями. В яких випадках використовують каральну психіатрію сьогодні на пострадянському просторі?

Систематичне зловживання психіатрією в було державною політикою, яку розвивав Андропов, коли він очолював КДБ
– Я гадаю, що різниця полягає в тому, що систематичне зловживання психіатрією в Радянському Союзі було державною політикою, яку розвивав Юрій Андропов, коли він очолював КДБ. З 1967 року він починає це розвивати. Зараз це не державна політика, але психіатрична система в Росії майже не змінилася з радянських часів. Насправді ми бачимо ще таку радянську психіатрію, яка була наприкінці 80-х років. Навчання персоналу не змінилося, література не доступна, ті ж самі психіатри навчають нові покоління фахівців. І ті, хто знає, що таке світова психіатрія, що це не те ж саме, що діється в Росії, вони мовчать, вони бояться. Ті випадки, які ми зараз бачимо, – це, як називав Андропов, профілактика. Вони «профілактизують» людей, створюють страх. Посадять до психлікарні, загрожують психіатричним діагнозом, і, зазвичай, цього достатньо. Люди не розуміють, що ще один крок – і ми будемо в такій же ситуації, як у Радянському Союзі.

А в Україні справи в цій галузі теж серйозні?

В Україні є поодинокі випадки, коли людина потрапить до психлікарні з причин, скажімо так, з політичних або економічних
– В Україні є Українська психіатрична асоціація, президентом якої є Семен Глузман, який сам сидів кілька років за боротьбу проти зловживань в психіатрії. Там є поодинокі випадки, коли людина потрапить до психлікарні з немедичних причин, скажімо так, з політичних або економічних. Але в Українській психіатричній асоціації, і в Інституті психіатрії в Києві розуміють, що відбувається, і там готові працювати з владою і створювати бар’єри проти повернення політики каральної психіатрії. Бувають випадки економічних зловживань. Такі випадки є і в інших країнах радянського блоку, наприклад, моя теща має квартиру в місті, я плачу психіатрові 300 євро або доларів, він ставить діагноз, що вона недієздатна, і тоді квартира – моя, і я можу її продавати. Тут є кілька причин. По-перше, зарплати психіатрів дуже низькі, і корумпувати їх дуже просто, і людям дуже легко використовувати психіатрію у своїх цілях. У цьому беруть участь і нотаріуси, і судді, і місцева влада... І це велика проблема.

– У випадку з Косенком ми маємо справу з політичним переслідуванням, тому що людина вийшла на площу і висловила свою громадянську позицію. Чим небезпечний Косенко? Чи це тенденція, що держава і надалі буде зі своїми політичними чи ідеологічними опонентами боротися такими методами?

Справа Косенка і «болотна справа», це, звичайно, повністю політичні справи
– По перше, справа Косенка і «болотна справа», це, звичайно, повністю політичні справи. По-друге, є докази, що Косенко взагалі не брав участі в тому, в чому його звинувачують. По-третє, так, людина мала психіатричну історію, але це не означає, що він на все життя божевільний і повинен бути в лікарні. Він абсолютно нормально брав участь у житті суспільства. Він був під контролем, і там нічого поганого не відбувалося. Коли читаєш його останнє слово, зрозуміло, що людина дуже добре думає і розмірковує, і розуміє, що відбувається навколо нього. Але, все-таки, вони вирішили його відправити до психіатричної лікарні без закінчення терміну, і всі ми розуміємо, яка ситуація в психіатричних лікарнях в Росії. Це просто жахливо! У багатьох таких закладах постійно порушуються права людини. По-друге, як він може бути небезпечним? У ті ж радянські часи Горбаневська, Григоренко – до якої міри вони були небезпечні для режиму? Режим просто не міг терпіти людей, які мали інші думки. І те ж саме зараз відбувається – вони просто не можуть терпіти, що є люди, які не згодні з їхньою політикою. І я думаю, що випадок Косенка – це, використовуючи слова Андропова, «профілактика». Щоб люди почали боятися, не брали участі в цьому. Тому що можна потрапити до в’язниці, можна потрапити і до психіатричної лікарні.

– Кожні півроку Михайлу Косенкові робитимуть медичний огляд. Чи можна в нинішніх умовах розраховувати на об’єктивність такого огляду й психіатричної експертизи?

Ти сидиш у психлікарні і не знаєш, коли ти опинишся на волі. Всі дисиденти говорять про те, що це один із найстрашніших моментів
– Я не думаю, що на це можна розраховувати. З одного боку, діагноз був поставлений психіатрами, які явно отримали замовлення. Це політичне рішення, звільняти його чи ні. Це може тривати півроку, може два роки, може п’ять років. І це найстрашніше, коли ти сидиш у психлікарні і не знаєш, коли ти опинишся на волі. І всі дисиденти, які сиділи в психлікарнях, говорять про те, що це один із найстрашніших моментів. Я думаю, що єдине, що зараз можливо, це тиск з боку міжнародних психіатричних асоціацій, медичних організацій на російських психіатрів і російську владу, щоб була зроблена повторна психіатрична експертиза Косенка – і подивимося, який діагноз тоді поставлять. Я не впевнений, що той діагноз, який був поставлений, вірний.
Михайло Косенко

Михайло Косенко



– Ви сказали про політичне рішення. На Вашу думку, рішення ухвалюються у владних структурах, або є якісь проміжні ланки, які вважають, що вони вирішують долі людей?

– У таких випадках у провінціях, далеко від Москви, я думаю, це не замовлення від московської влади, а це просто атмосфера в країні, коли місцева влада вважає, що можна використовувати знову психіатрію в особистих цілях. У справі Косенка у мене немає сумнівів, що це політичне рішення, замовлене, і що політики будуть вирішувати, коли він повернеться на волю.

– Випадок Михайла Косенка найвідоміший. Але, на жаль, не єдиний. На Заході зараз про це не так багато говорять. Чому?

– Я займався цим у радянський період, і тоді був великий інтерес на Заході серед політиків, тоді було дуже популярно говорити про права людини в Радянському Союзі, і на економічному рівні це нічого не коштувало. Зараз люди дуже бояться висловлюватися, тому що є економічні контакти з Росією, і якщо ми починаємо говорити про права людини в Росії, тоді ми це відчуваємо на своїй кишені. І люди мовчать, вони впевнені, що такий тиск, який був у радянський період, неможливо знову повернути.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG