Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 04:21

Російський 3D «Кіно-Сталінград»: love story і «правильні» ідеологічні акценти


Режисер Федор Бондарчук з дружиною Світланою перед прем'єрою свого фільму «Сталінград»

Режисер Федор Бондарчук з дружиною Світланою перед прем'єрою свого фільму «Сталінград»

Щоб скласти своє враження від чергового кінопроекту Бондарчука-джуніора «Сталінград», я пішов-таки у кінотеатр, віддав 70 гривень і понад дві години часу, втримавши на носі окуляри для перегляду в 3D... І що в залишку? Передчуття не обманули. Ні, обійшлося без Йосипа Вісаріонича з люлькою і навіть без жодного маршала-генерала, що водив би олівцем по мапі... Це, звісно, було б примітивно. А що виявилося? Прості солдати в «будинку Сталінграда» + love story. Причому подвійно, бо по той бік – теж саме: у німецького офіцера зі сталінградкою – дівчиною не тільки чарівною, а й настільки доглянутою, що ніби ніякого пекла навколо й немає, на що звернули увагу чимало рецензентів картини Бондарчука.

Але не про цю «достовірну» під час такої «м’ясорубки» романтику мова і не про художню цінність фільму (якої, грішною справою, я не помітив). Передчуття перед переглядом виправдалися стосовно головного «месседжа», який намагаються донести творці фільму: росіяни і саме росіяни здобули перемогу в ключовій битві Великой Отечественной (ніби представники інших народів багатонаціонального СРСР не проливали кров у Червоній армії під час Другої світової й недаремно склад усієї п’ятірки героїв, що боронили дім, складають лише представники «титульної нації». Як тут не згадати слова Путіна, що війну нібито можна було виграти і без українців).

Ба більше – у кіно виходить, що саме росіяни врятували світ не тільки в перебігу цієї битви, а й під час інших катаклізмів – навіть включаючи землетрус та цунамі в Японії, які сталися майже на 70 років пізніше і від наслідків яких був здатен рятувати тут саме німців син п’яти батьків-героїв Сталінграда. Отож, патріотична тема Федором Сергійовичем розкрита і є що показати російському кіноглядачеві N1 (свого часу Володимирові Володимирову демонстрували ж «Спасибо, что живой» і він навіть зворушливо пообіцяв не розкривати ім’я виконавця головної ролі Висоцького. Слово дотримане).

PS: Єдине, за що Бондарчукові патріотичний незалік – німецький офіцер (той самий, у якого теж було кохання) виглядає яскравіше п’яти червоноармійців разом узятих. Це заслуга німецького актора Томаса Кречмана, котрий пройшов уже свій другий Кіно-Сталінград.
  • 16x9 Image

    Олександр Лащенко

    На Радіо Свобода – з березня 2005 року. До того працював три роки на Громадському радіо. Народився 1969 року в Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG